Читайте NV в Google
Действительно ли я хочу для Путина, Шойгу, Лаврова, Толстого — ведь им имя легион — аналогичного «балканскому» суда в Гааге?
Північноболотяні знову бомблять нам склади — книжкові й продуктові: триває та сама п'єса — «прінуждєніє к Булґакову». Є щось глибоко символічне в тому, що заклик бомбити наші міста, доки ми не вийдем назустріч їхнім військам «с поднятимі лапкамі», нарешті відкрито озвучив уголос (бо ж досі вони на внутрішню аудиторію запевняли, наче «мирняк» не бомблять!) їхній «думний дяк» із прізвищем Толстой. (Іронія історії, казав Геґель.)
До речі, щиро раджу всім, кому трапиться бути у Львові, подивитись у 1-му ТЮЗі Бояриню за Лесею Українкою (нам якраз пощастило її застати в дні німецько-українського Мосту), — неймовірно суголосно ця драма «ухилянтів XVII ст.» зазвучала дневі сьогоднішньому, і навіть чорно-біла сценографія (сама Леся Українка скаржилася своїм бета-рідерам, що п'єса вийшла «чорно-білою») як із нашої війни писана. І думні дяки ті самі, і наші «холопи Стьопки» теж. «Очєнь своєврємєнная» штука (тільки, як виберетесь, попередньо перечитайте п'єсу, бо в нашої акторської молоді робота з текстом традиційно найслабше місце, а в Лесі важить таки кожне слово!).
А ще на минулий тиждень припало особливо рясно славетних смертей, просто «зорепад» якийсь, — пів моєї стрічки оплакує Доллі Партон, ще пів — Іґнація Карповіча (автора перекладеного і в нас роману Сонька, одного з найліпших польських письменників), хтось сумує за Петером Надашем (переважно європейці, в нас його не знають і, значить, найближчим часом не перекладатимуть, сучасну угорську літературу, вельми цікаву й багату, ми «пропустили». дай Біг хоч Краснагоркаї розкуштувати)… Яскраві люди, видатні здобутки, жаль, що «більше не буде» від них нічого нового, — достойна скорбота по достойних життях.
Здох він ситим у нідерландській тюрмі на 84-му році
А мене несподівано, зачепила зовсім інша смерть — і зовсім інший жаль: в Гаазі сконав у тюрмі Ратко Младич — «сербський Шойгу», воєнний злочинець, відповідальний, серед іншого, за геноцид у Сребрениці (і в сусідній Жепі було б те саме, але там йому протистояли не перелякані нідерландці, а наші хлопці, і полковник Верхогляд зміг урятувати населення від різанини, — для тих, хто не в темі, в коменті повторю свій поза-позаторішній про це допис).
І от, що мені подумалось. Цього покидька впіймали щойно в 2011-му, суд тягся ледь не шість років, здох він ситим і доглянутим, у нідерландській тюрмі, на 84-му році життя… Чи справді я хочу для Путіна, Шойгу, Лаврова, Толстого, ім'я ж їм легіон — аналогічного «балканському» суду в Гаазі?..
Люби, Боже, правду — ні. Я хочу їм прилюдної страти з трансляцією в прямому ефірі по всіх широтах, як футбольного мундіалю. Наочно, крупним планом, щоб до кожного найзавалящішого «путінферштеєра» дійшло і вкарбувалося в гіпоталамус, без переговорів і компромісів: людоїдство на цій планеті заборонене. Крупний шрифт, червона кнопка. Не до обговорення.
(Я розумію, що зло з життя країн і соціумів таким робом не викоріниш, і взагалі його не викоріниш, воно між нас від часу Адама і Єви, — мені йдеться тільки про те, що всі попередні міжнародні ресурси його правового контролю вже вичерпали себе, ми шкребем по денцю, і я не знаю, чи вдасться з тих вишкребків спекти ще якогось Колобка…)
Я хочу суду над Росією (Московією) як принципом урядування і суспільної організації — як «рускімміром», а не його рендомно наловленими воєнними злочинцями, які потім до дев’ятого десятка читатимуть у тюрмі свіжу пресу й гратимуть у м’яча (Славенка Дракуліч описала їхній побут у Вони б і мухи не скривдили). Одне слово — хочу цивілізаційної безповоротности тоталітаризму, під якою б то не було личиною.
Я забагато хочу, я знаю. Але майбутнє будується — з наших бажань. (Сковорода казав: «бери вершину, матимеш середину»). В кінцевому підсумку, тільки максималістські бажання себе виправдовують.
Наша Перемога (невідворотність якої вже й ворог починає усвідомлювати, тому й казиться) — це все ще «середина». Щоб вона була повною і ґарантованою, нам усім потрібен — безпечніший світ.
Тож не біймось бути максималістами.
Carthago delenda est.
Текст опубліковано з дозволу авторки