Читайте NV у Google
Що мають зробити західні партнери України у 2026-му для того, щоб ця війна не постукала і до них
Матеріал опубліковано у спецвипуску журналу NV Світ попереду 2026 за ексклюзивною ліцензією The Economist. Републікацію заборонено
Я завершую цей текст 21 листопада. День цьогоріч символічний з двох причин. Перша — це День гідності і свободи, який відзначається в Україні з 2014 року на честь двох революцій, Помаранчевої та Гідності, у обох гартувалася українська демократія. Друга — цього дня українці дізналися деталі «мирного плану», а насправді плану капітуляції України Віткоффа-Дмітрієва. І я думаю, що невипадково це сталося саме у цей день. Тоді, коли українці зустрічають найважчу зиму від початку повномасштабного вторгнення і так сильно втомилися. Втім, саме цей день має нагадати нам про те, чому ми не можемо і не будемо здаватися.
Україна завершує 2025 рік у непростих умовах. Російський наступ триває на багатьох ділянках фронту, ворог здобув певну тактичну й технологічну перевагу у війні безпілотників принаймні у кількісній площині. Відкритий повноцінний фронт у Дніпропетровській області. У відсотках окупованої території росіяни просунулися, на перший погляд, не критично — станом на листопад 2025 року частка окупованих територій порівняно з ситуацією на початку року більшилася усього на 0,62%.
Але мапи DeepState на сьогодні не відображають так званих кілзони — зони найвищої небезпеки, що можуть сягати і 10 км вглиб української території, і подальшої сірої зони, яка не окупована, але вже непридатна для життя через щільні обстріли дронами, ракетами та керованими авіаційними бомбами.
Енергетична система України під постійними ударами люди вже потерпають від багатогодинних відключень електроенергії.
Україна перебуває в інституційній кризі
Окрім того, Україна перебуває в інституційній кризі: розслідування НАБУ щодо масштабної корупції найвищого рівня в Енергоатомі створює найбільшу внутрішньополітичну кризу з початку повномасштабного вторгнення, а також дискредитує українську політичну верхівку, в першу чергу, президента, в очах партнерів.
Саме тому у цій колонці я хочу звернутися до тих країн, які залишаються Україні партнерами із закликом до дій.
Що б не наобіцяв Путін Трампові, російські посадовці неодноразово заявляли, що Росія буде воювати доти, доки не досягне своїх цілей в Україні. Вони, як завжди, не щирі: якби їм вдалося б реалізувати свої цілі в Україні, вони воювали б далі. На території Польщі, країн Балтії, Скандинавії, Румунії, Болгарії, Італії, Німеччини — так далеко, скільки б вистачило ресурсів.
Вочевидь це необов’язково був би безпосередньо піхотний наступ — так вже не воюють. Росія наступає гібридно, засилаючи диверсійні та розвідувальні групи, розвідувальні БПЛА (яких вже було чимало у небі над Бельгію та Німеччиною — звісно ж, без знаків розпізнавання, сучасна версія «зелених чоловічків» у Криму у 2014 році). Війна Росії проти демократичного світу вже триває, а світ ніяк не прокинеться.
Що робити? Подальші рекомендації, в першу чергу Європі, не є оригінальними, проте це не зменшує їхню актуальність.
1. Усвідомити нарешті, що Україна має перемогти Росію, а не повільно стікати кров’ю у війні на виснаження — так буде найдешевше і найпростіше для партнерів, аніж непідготовленими і розгубленими зустрічати росіян на своїй території.
2. Продовжувати підтримувати Україну, незважаючи на кризу довіри до правлячої партії та президента. Літні громадські протести, які не дозволили знищити українську антикорупційну інфраструктуру — НАБУ і САП — довели, що Україна досі є демократією. І, зрештою, саме завдяки цій «молоді з картонками» за кілька місяців після цього НАБУ змогло оприлюднити докази відмивання коштів з боку міністра енергетики Германа Галущенка та бізнесмена Тимура Міндіча. Українці, які відчайдушно протистоять російській навалі вже майже чотири роки повномасштабної війни, — саме вони є справжнім обличчям країни, а не жменька безпринципних казнокрадів.
3. Максимально швидко інвестувати ресурси у технології, в першу чергу в сфері безпілотників, радіоелектронної боротьби та наземних роботизованих комплексів, залучивши до неї найкращих інженерів і достатньо коштів. Це потрібно було робити десять років тому, але навіть якщо зробити це зараз, через рік Україна може відновити перевагу, яку втратила після 2023 року, коли першою почала застосовувати FPV та інші типи ударних коптерів на полі бою. Окрім допомоги Україні, партнери можуть стати співтворцями найбільш прогресивних технологій сучасної війни і, зрозуміло, мати їх у власному арсеналі. Зауважу, що «зараз» — це буквально означає «сьогодні», не через місяць чи рік, оскільки прогрес у війні технологій відбувається фактично щотижнево.
4. Допомогти Україні захистити енергетичну інфраструктуру, яка ще залишається у робочому стані.
5. Забезпечити присутність своїх фахівців в Україні - як військових, так і цивільних. Міжнародні підрозділи добровольців-іноземців вже зараз існують на базі багатьох українських бригад. Абсолютно необов’язково оголошувати відрядження своїх службовців публічно. Присутність представників партнерів в Україні потрібна в першу чергу самим партнерам — тільки у такий спосіб можна здобути досвід ведення сучасної війни та виживання у ній.
За умовами ліцензії всі матеріали номеру публікуються українською мовою. Републікацію заборонено