«Гендерные» праздники в школе: что делать родителям

В день першої половинки комплекту «статевих» свят за старим стилем, або, як їх все ще називають в певних колах, «чоловічого і жіночого», хочеться торкнутись одного особливого аспекту цього питання — феномену цих свят в школі. Всі, в кого є діти шкільного віку, знають: які б феміністичні та демократичні буревії не буяли в суспільстві, на шкільній глибині все залишається без змін: спочатку дівчата готують подарунки на «свято для хлопчиків», потім навпаки — і це незмінно, як саме життя.

Зараз багато говориться про 8 березня, багато ламається списів навколо, та зрозуміти феномен цього «жіночого» свята в школі неможливо без його «кармічної пари» — свята «чоловічого». Ні, в жодному разі, в школах вже не святкується 23 лютого, принаймні в державних точно. Це офіційні установи, а тому «свято для хлопчиків» законослухняно переїхало на День українського козацтва і захисника України 14 жовтня — але сенс його залишився таким самим.

На відміну від багатьох інших шкільних свят тут ми практично не маємо справи із спущеним зверху нав’язуванням. Навпаки, ініціатива зазвичай йде знизу — від батьків. Традиційно саме батьки виступають чи не найбільшим двигуном «статевих» святкувань — а вчителі їм лише асистують, втім, щиро і з задоволенням.

Причому, в процесі підготовки до цих свят батьки кажуть буквально таке: так, ми знаємо і розуміємо, що нині і завжди серед захисників України були і є не тільки чоловіки (деякі навіть кажуть — моя родичка, сестра, кума служили в армії, воювала на Сході, і зараз служить, я в курсі).

Так само батьки в курсі про те, що свято 8 березня — це день боротьби жінок за свої права. Деякі навіть згадують про нерівні зарплатні та, дуже обережно, про домашнє насильство. Але, проговоривши все це, розуміючи і погоджуючись, батьки ведуть далі. Ці свята в школі, кажуть вони, потрібні нам не для того, аби розповідати про складні речі, про війну або нерівність — в школі і без того весь час про них розповідають. Ці свята потрібні нам, щоб дівчата і хлопчики навчилися, якими їм треба бути і як треба поводитись, коли вони виростуть. Тобто батьки (і вчителі також, до речі) розглядають ці свята як ритуал, за допомогою якого діти наслідують традиційні гендерні ролі, аби втілити їх в подальшому дорослому житті.

Отже, «статеві свята» — формалізовані, символічні, позбавлені побутової логіки, відірвані від життя, що змінюється, з традиційними подарунками та сталими ритуалами на кшталт «хлопці купляють квіти для дівчат/дівчата готують для хлопців» у свідомості вчителів і батьків відіграють дуже важливу функцію: демонструють їм бажані риси характеру (хлопці - мужні, захисники, дівчата — ніжні, красиві, слухняні) та схему взаємин між носіями таких рис характеру. Тобто дорослі потроху починають вчити дітей важливим для дорослого життя речам — звісно, так як самі їх розуміють.

І тут ми попадаємо в полон сумних або кумедних історій (вже від дітей, починаючи з молодшої школи), як всім дівчатам (в 9 років!) подарували дешевий крем для обличчя і дитячу помаду з блискітками, а хлопцям — офігенні (це оцінка тих самих дівчат) механічні іграшки. Як на «хлоп'яче» свято дівчата (та їхні мами) збирались і щось готували, а хлопці їли, а на дівчаче знов таки мами (але вже без хлопців) щось купили — і їли вже всі, тобто і перший раз і другий все робили жінки (мами), і діти це прекрасно розуміють. Ну тобто ми бачимо, що застиглі уявлення батьків не співпадають з щирою безпосередністю та спостережливістю дітей і як живим дітям все це дивно, але діти під керівництвом дорослих так-сяк ці гендерні ролі відіграють. Але нічого, це ж школа, вчення не завжди дається з першого разу. Ще встигнуть звикнути — он ще скільки свят лишилось до дорослішання. Навчаться.

Насправді саме школа мала б задавати хоча б трохи більш сучасні уявлення про гендерні ролі в сучасному світі, не підживлюючи, а розвінчуючи «статеві свята», займаючись в такі дні просвітництвом замість відтворення лицемірних ритуалів. Але чого ми хочемо від нашої школи, в якій відмінили будь-яку, навіть просто рекомендовану гендерну експертизу підручників, яка, всупереч законів України, просякнута релігією і забобонами. Чого ми хочемо від школи, досить значна кількість вчителів якої щиро розділяють уявлення батьків про «жінку-берегиню» та «чоловіка-захисника».

Але, на щастя, у ваших дітей є не тільки школа і вчителі - в них, перш за все, є батьки, тобто ви. І саме ви вирішуєте, чому саме і в який спосіб вчити вашу дитину. Повертаючись до конкретних святкувань 8 березня в школі, треба розуміти, що закон дає батькам можливість обрати серед низки сценаріїв поведінки той, який ім більш за все імпонує.

Отже, що треба знати батькам про святкування гендерно обумовлених свят — і взагалі будь-яких свят, що проводяться в школі?

Якщо вам не подобається форма святкування 8 березня в школі і ви не хочете брати в ньому участь — ви можете цього не робити. Ви маєте абсолютне і беззастережне право не здавати гроші на «подарунки дівчатам», святковий стіл, квіти вчителькам тощо. Адже ці збори зазвичай проводяться батьківськими комітетами, які є органом батьківського самоврядування і, таким чином, не входять в перелік організацій, що за законом мають право займатися збором грошей. Також в статті 30 Закону України «Про повну загальну середню освіту» чітко зазначено, що «рішення батьківського органу самоврядування виконується батьками виключно на добровільних засадах».

Якщо ви не здавали гроші «на 8 березня» і ваша дитина не хоче брати участь у «святі дівчат» — вона може цього не робити і піти додому одразу після уроків. Але якщо ви не здавали гроші, проте ваша дитина хоче залишитись, аби побути разом зі своїми друзями, взяти участь у квесті, виступити сама або подивитись виступи інших дітей і все це відбувається в школі - не має жодного значення, сплачували ви гроші, чи ні, ваша дитина має безумовне право брати участь у шкільному заході. Єдине, що має сенс зробити — заздалегідь попередити класного керівника про ваше рішення, аби він мав врахувати його, плануючи сценарій.

Головним завданням вчителя в такій та подібних ситуаціях є не допущення жодної дискримінації окремих дітей, яке б рішення їхні батьки або батьки інших дітей не ухвалили щодо подарунків, частування, грошових внесків тощо. Будь-які заходи, які не можуть відповідати цій головній вимозі - недискримінації жодної дитини — слід проводити поза межами школи силами бажаючих батьків.

Нарешті, якщо вам не подобається гендерне забарвлення святкування 8 березня в школі, але ви з певних міркувань хочете бути як всі - просто поговоріть про це свято з вашою дитиною. Придбайте їй книжки про видатних жінок, або просто розкажіть про своє життя, як і чому ви ухвалювали в ньому те чи інше рішення. Поміркуйте про свободу вибору, рівні можливості і рівні права і обговоріть, чому комусь це може не подобатись.

Розмовляйте зі своєю дитиною. Обговорюйте те, що бачите ви і що бачить вона — зокрема і в школі - і разом вирішуйте, як до цього ставитись. Пояснюйте, що відбувається і чому. І своїм прикладом, своїм життям, щоденними взаємодіями в родині, на роботі та просто на вулиці, в крамниці тощо показуйте, як треба. Бо школа — вона скрізь, не тільки в школі.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ