История Украины и украинские сториз
Из-за пребывания Украины на разломе цивилизаций украинские сториз столетиями атаковались и с Востока, и с Запада
Поширення сторіз (stories) у соцмережах, як одна з форм комунікації з допомогою емоцій, стала наступною сходинкою еволюції людини та її інтелекту. Перші сторіз з’явилися у вигляді наскельних малюнків первісної людини, в яких пращури ділилися емоціями та просили про вдале полювання або теплу зиму. Через 40 тисяч років ми передаємо емоції за допомогою коротких відео, які формують нову суспільно-політичну реальність.
Першим автором українських сторіз можна вважати Нестора Літописця. Він був більше піарником, аніж літописцем. Адже, не секрет, що монахи писали під контролем князів і правителів — перших цензорів українських олігархічних медіа. Саме тому у літописах, скоріше за все, був викладений бажаний, а не реальний хід подій. Біблія так само є збірником сторіз зі своїми, завчасно затвердженими на релігійних соборах, героями.
Сторіз покликані передати не інформацію, а саме емоції. Пізніше, вже в козацьку добу, ця функція перейшла до кобзарів — «ходячих сторітеллерів», які не тільки передавали емоції та факти, але й заохочували слухачів до дії. Переповідаючи пісенну історію про козаків-невільників у Цареграді, кобзар міг інспірувати черговий «визвольний» похід на чайках. Ще пізніше Кобзар Тараса Шевченка став Біблією кожного українця, а сам він Народним Кобзарем — ретранслятором українських сторіз.
Одним з основних чинників успішності сторіз є глибина їхнього проникнення у суспільство та охоплення аудиторії. Вони здійснюють процес формування ідентичності шляхом розповсюдження емоцій народу щодо себе самого. Природно, що агресор і окупант передусім ставить за мету зруйнувати або максимально нівелювати поширення автентичних сторіз.
«Валуєвський циркуляр» та «Емський указ», терміни «Малоросія» та «малоросійська мова», розстріл українських кобзарів, зображений у фільмі Поводир, та репресії проти «шістдесятників» — усе це спроби агресора знищити українські сторіз і замінити їх своїми.
У росіян так само є свої сторіз, які вони здебільшого вкрали у своїх пращурів, тобто у нас, українців, та видають за свої. Однак нового значення набули не самі сторіз, а їх інтерпретація та роз’яснення для різних аудиторій. Адже викоренити сторіз зі свідомості народу надто важко і потребує значних ресурсів. Тому їх намагаються спотворити.
Наприклад, мем «моя хата скраю — я нічого не знаю». Друга частина вислову слугувала свідченням того, що українці байдуже відносяться до спільної справи, і, якщо влада московських ставлеників тебе пресуватиме, то ніхто захищати тебе не буде. Вже в часи російської агресії було винайдено інше продовження: «моя хата скраю — першим ворога зустрічаю». Однак, давайте зануримося у контекст…
Обабіч села селилися козаки, що поверталися з походів з награбованим скарбом і отримували (або захоплювали) вільні ділянки, де організовували своє господарство. Вислів «моя хата скраю» може мати кілька інтерпретацій, однак найголовніше: хто міг так сказати? Це були вільні, озброєні, навчені вбивати, заможні й успішні люди. «Моя хата скраю» означає: «у мене все є, в мене все нормально».
Той, чия сторі є найбільш успішною і масовою, буде формувати реальність під себе. Для перемоги у спорті — твій дух і готовність іти до кінця важать більше, ніж тренування. У бізнесі — закоханість у власну справу та віра у власні можливості переважають вміння зводити дебет з кредитом.
Комедіант, який розповів про простого вчителя, що став президентом, був набагато переконливішим, ніж бізнесмен, що розповідав про «армію, мову і віру, які мають віддалити нас геть від Москви». Тим, хто щоденно дивиться Сватів, історія про сучасний «вихід євреїв з Єгипту» (геть від Москви) буде нецікавою. Історію України напише той, хто створить найбільш привабливі і ефективні сторіз.
Через перебування України на розломі цивілізацій українські сторіз сторіччями атакувалися і зі Сходу, і з Заходу. Суспільство розділилося, бо різні його частини реагують на різні сторіз. Природним є і те, що окремі «оповідники» намагаються обійти цю проблему, пропонуючи сторіз про «освітлені вулиці та ковбасу в холодильнику» на заміну сюжетам про героїв, перемоги, величні битви і повчальні поразки.
Звичайно, долати труднощі з ковбасою в холодильнику — значно зручніше, ніж без неї. Однак, хоч такі сторіз і можуть зіграти в короткостроковій перспективі електорального циклу, для історії України вони мають мізерне значення. Врешті-решт, вони залишать нас із тими самими проблемами. Саме тому робота над українським наративом, яку ми поволі продовжуємо вести з групою однодумців, є дуже важливою для того, як складеться історія України в майбутньому. І які сторіз будуть формувати нашу реальність.
«Українські основи» — спільний проєкт провідних українських інтелектуалів та НВ, в рамках якого письменники, філософи, журналісти, вчені, громадські активісти розмірковують про засади української політичної нації, держави і суспільства. Всі тексти шукайте тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ