Движение 25%. Какая оппозиция нужна Украине

Сьогодні багато моїх друзів прокинулись у новій реальності, де Росія вітає переможця президентських виборів, а російські медіа обережно та чемно очікують «весни» у відносинах з Україною. Водночас фінансова група Приват почувається досить впевнено, чекаючи на відновлення контролю над найбільшим державним банком, і бажаючи при цьому компенсацію від українського народу.

Вже пролунали перші оцінки можливих сценаріїв розвитку країни під керівництвом нового президента. І більшість з них – песимістичні, про широкомасштабну боротьбу з корупцією та бідністю. Зараз немає сенсу пророкувати майбутнє: всі моделі будуються на певних міфах і результатах інформаційної війни, яку ми спостерігали протягом виборчої кампанії. Точно можна сказати одне: Володимир Зеленський ще не починав займатися політикою, але й не зможе оминути необхідності зайняти позицію та сформувати нову систему впливу.

Балансувати між народною популярністю та ефективним державним управлінням – майстерність, якою хоч може і недосконало володів колишній президент, але разом з тим це і не те, що передається у спадок під час інавгурації.

У соціальних мережах вже ходить мем щодо опозиції 25%: тобто про тих, хто бачить більше загроз, ніж переваг від результатів волевиявлення. Які страхи об’єднали цих людей?

Українська культура. Новий президент вважає, що є сенс переглянути мовні квоти в медіа та заборону гастролювати російським артистам, які не використовують мову ворожнечі. Принципово відмовляючись від використання державної мови, він ставить під сумнів розвиток української ідентичності як пріоритетний напрям його політики.

Структурний підхід до реформування. Беззмістовна критика медичної реформи говорить про відсутність у Зеленського цілісного розуміння стану речей та ефективності того, що було впроваджено за останні роки. Це ж саме стосується освітньої реформи, фінансової та інших. Тож незрозуміло, що він розуміє під професійністю, а відтак і як відбиратиме людей на ключові посади.

Принциповість позиції. Це ключове. Майже всю кампанію Зеленський займався персональною критикою влади, та не говорив про власні принципи та червоні лінії, які ніколи не переступить. Що ніколи не зробить президент Зеленський? Що він вважає своєю місією? Покарання корупціонерів без війни з олігархією неможливе, а шлях не настільки простий, аби пройти його без глибинних переконань.

Міжнародна проукраїнська коаліція. Вашингтон і Берлін проголосували проти Зеленського. Його кампанію не сприйняли серйозно українці за кордоном, і це виклик для майбутнього міністра МЗС та всієї команди обраного президента. Як побудувати нові стійкі відносини з ЄС та США у реальності, де від них залежить економічна та воєнна безпека сучасної України? Коли ми почуємо першу промову Зеленського, яку сприймуть оплесками потенційні інвестори та лобісти українських інтересів у західних урядах?

Всі ці питання застигли у повітрі разом з новою рекордною підтримкою змін у 73%. Чому саме присвячена радість в українському суспільстві? Чи справді вона має об’єднуючу основу, що допоможе впровадити всі пропозиції, які ми прочитали у програмі нового президента і тезисно бачили у серіалі «Слуга народу»? Не певен, що прихильники Зеленського відчувають різницю між цими двома джерелами інформації.

Ті 25%, які обрали консервативну позицію збереження сьогоднішнього курсу, є досить потужною частиною суспільства, що здатна критично мислити та допоможе новій владі бути більш пильною та відповідальною щодо своїх заяв, призначень та перших кроків. Саме такої принципової та державницької опозиції Україні не вистачало всі роки незалежності. А президентські вибори-2019 – це також і вибори нової опозиції, у якої є можливість стати справжнім запобіжником для найгірших сценаріїв. Не можна перекладати відповідальність за майбутнє тільки на виборців Зеленського: надто багато на кону.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени