Підсумки саміту Трампа і Путіна можуть здивувати всіх. І ось чому

Давно відома симпатія Трампа до Путіна, а також формат саміту, що виключає як Україну, так і її європейських союзників, надали критикам американської політики за адміністрації Трампа багату поживу для нападок.

Відновлення хороших відносин із РФ, а не порятунок України від поразки

Військовий аналітик Лоуренс Фрідман навів поширену критичну тезу, заявивши про побоювання про те, що Трамп поступиться Путіну в ключових вимогах щодо України в обмін на припинення вогню. У тому ж дусі міжнародний редактор із питань безпеки і кореспондент CNN Нік Патон Волш зазначив, що «важко уявити собі, як із цієї двосторонньої зустрічі може вийти угода, яка не розчленує Україну». Справді, лише деякі коментатори з мейнстримного істеблішменту в США чи європейських столицях підтримують ініціативу Трампа, хоча Анатоль Лівен з антиізоляціоністського Інституту Квінсі став одним із небагатьох, хто висловив їй бодай мляве схвалення.

Тим часом у Москві, незважаючи на розпливчасті заяви Трампа про «обмін територіями», що мають на увазі, що Україна нібито може повернути частину втрачених земель, підконтрольна державі російська преса вже називає майбутній саміт перемогою Путіна і «катастрофою для Києва», як висловилася газета «Московский комсомолец».

Проте, як давній спостерігач за російською політикою, я вважаю передчасним списувати цей саміт як свідомо приречений на провал. Шановна російська емігрантська журналістка Тетяна Станова, наприклад, стверджує, що ця зустріч являє собою «першу більш-менш реальну спробу зупинити війну».

Крім того, у публічній дискусії про перспективи саміту на Алясці залишилися непоміченими кілька важливих подій.

Що змінилося?

Незважаючи на неодноразові заяви Трампа про прагнення покласти край війні в Україні, досі жодних відчутних результатів досягнуто не було. Його попередні спроби домогтися припинення вогню — у лютому та квітні — були відкинуті Путіним. Однак відтоді відбулося кілька зрушень, які цього разу можуть дати Трампу певні важелі впливу.

Через сім місяців після початку другого терміну Трамп, схоже, почувається впевнено, як ніколи, і виявляє дедалі більшу готовність використовувати силу для просування американських інтересів.

У червні він приєднався до ізраїльських авіаударів по Ірану — головному союзнику Росії на Близькому Сході. А 8 серпня він запросив до Білого дому президентів Вірменії та Азербайджану для підписання історичної мирної угоди — серйозної дипломатичної поразки для Росії, яка традиційно відігравала домінантну роль у політиці Південного Кавказу.

Поточна торговельна війна Трампа зі світом також спричиняє тривогу в Москві. 7 серпня він запровадив нові каральні тарифи проти 90 країн, які не уклали зі США угоди до встановленого ним терміну. Трамп демонструє готовність застосовувати американську міць, щоб примушувати до поступок тих торговельних партнерів, які не в змозі ефективно відповісти, — таких, як Бразилія, Канада, Швейцарія, а тепер іще й Індія.

Дійсно, Трамп звернув увагу на те, що Індія закупила російської нафти на суму $80 млрд минулого року — більше, ніж Китай. 6 серпня, у день, коли було оголошено про зустріч на Алясці, він запровадив 50% тарифи на імпорт з Індії. Однак вони набудуть чинності тільки через 21 день — якщо тільки Індія не скоротить закупівлі російської нафти.

Це створює реальний важіль тиску на Путіна, якщо Трамп захоче скористатися ним на саміті в Алясці. Російська економіка перебуває під тиском, світові ціни на нафту падають — і Москва ризикує втратити життєво важливе джерело доходу від експорту нафти в Індію. Це цілком може стати тією самою критичною точкою, яка змусить Путіна зупинити війну.

Чому цього все ще може бути недостатньо

Попри потенційну значущість цих змін, залишаються вагомі підстави для скептицизму.

По-перше, Індія може просто проігнорувати нафтові санкції Трампа. Ключові індійські експортні товари в США — такі, як iPhone і фармацевтична продукція — звільнені від 50-відсоткових тарифів. А саме вони становлять приблизно $20 млрд зі щорічних $80 млрд індійського експорту до США.

По-друге, глобальний ринок нафти вирізняється високою гнучкістю. Нафту, яку не купить Індія, без зусиль зможуть придбати Китай, Туреччина, Італія, Малайзія та інші країни. Навіть якщо Росія втратить $10−20 млрд унаслідок санкцій із боку Індії, при загальному річному бюджеті в $415 млрд це не підірве здатність Москви продовжувати війну проти України.

Диявол криється в деталях

Досі залишається незрозумілим, чого саме Трамп хоче домогтися на зустрічі на Алясці. Деталі угоди, до ухвалення якої він намагається схилити Путіна, поки що невідомі. Судячи з усього, основний задум адміністрації Трампа щодо припинення конфлікту — це «земля в обмін на мир»: припинення бойових дій з обох боків і де-факто визнання російської окупації українських територій.

Однак у цієї формули є очевидна проблема: Росія не контролює всю територію чотирьох українських областей, які вона вважає своїми. Москва займає майже всю Луганську область, але не всю Донецьку, а також лише близько 60% Запорізької та Херсонської. Якщо, приміром, Росія наполягає на повному контролі над Донецькою областю, Україні доведеться віддати близько 6 500 квадратних кілометрів із населенням близько 200 тисяч осіб — переважно це міста Краматорськ і Слов’янськ.

Важко уявити, що президент Володимир Зеленський погодиться на таку поступку.

Але настільки ж важко уявити, що Путін відмовиться від претензій на всі чотири області, які в жовтні 2022 року були формально включені до складу Російської Федерації. У червні 2024 року, у своїй програмній промові в МЗС РФ, Путін виклав, мабуть, найдетальніший аналіз «корінних причин» і перебігу конфлікту. Він прямо заявив, що юридичний статус цих чотирьох регіонів як частини Росії «остаточно закритий і більше не підлягає обговоренню».

Очевидно, що питання територій — це головний бар'єр для будь-якого потенційного миротворця, включно з Трампом.

Інші питання, як-от вимога України про гарантії безпеки або російські вимоги про «денацифікацію» і «демілітаризацію» України, теоретично можуть бути відкладені та вирішені на наступних етапах — через переговори і посередництво третіх сторін.

Є й інші чинники, які впливають на ймовірність укладення мирної угоди зараз.

І українське, і російське суспільство втомилися від війни, якої ніхто з них не хотів. Але водночас в обох країнах більшість людей не готові до миру за будь-яку ціну.

Якщо Трампу вдасться переконати Путіна відмовитися від претензій на всю територію чотирьох східноукраїнських областей — це стане серйозною поступкою, і, можливо, Зеленському варто нею скористатися. Однак Путін, у такому разі, захоче отримати щось натомість — наприклад, скасування міжнародних санкцій і відновлення повноцінних дипломатичних відносин зі США. Тоді він зможе повернутися в Москву і оголосити своїм громадянам, що Росія виграла війну.

Якщо подібна угода і буде укладена на Алясці, Трампу ще належить переконати Україну і європейських союзників її прийняти. Однак, з огляду на впевненість Путіна в тому, що Росія перемагає у війні в Україні, малоймовірно, що він погодиться на якісь поступки, які Трамп може запропонувати в Анкориджі.

Переклад NV

Оригінал опубліковано на The Conversation

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікація повної версії тексту заборонена.