Велика сімка Андрія Білецького. Командир Третього армійського корпусу назвав те, що його найбільше вражає в Україні на пʼятий рік війни

1. Здатність українців до самоорганізації

У 2022 році українці вибудували армію і тил, врятувавши державу від катастрофи. Сотні тисяч людей, які, здавалося, ще вчора не вірили у реальність війни, у перші дні повномасштабного вторгнення пішли захищати свої міста. Поки держслужбовці, політики та інші відповідальні особи виїжджали «у невідомому напрямку», вивозили родини та статки, сотні тисяч українців штурмували ТЦК, щоб узяти зброю і бити ворога. Суспільство вчилося воювати, вивчало так­мед, знаходило зброю, дрони і машини по всьому світу. Це було так, ніби ми готувалися до 24 лютого все попереднє життя. Власне, у випадку мого військового колективу так і було.

2. «Велике будівництво» нової армії

Після перемог і поразок Україна адаптує світовий досвід, створює нові протоколи, аналізує власні помилки, формує нову військову культуру. І головне — найефективніші рішення народжуються знизу, а не спускаються згори. Навколо Сил оборони зростають цілі індустрії. Я впевнений, що армія буде тягнутися за сильними, прогресивними і засвоювати передові практики, а найгірші пережитки совка залишаться в минулому.

3. Креативний та інженерний потенціал нації

Попри загальну думку про те, що українська промисловість давно переживає занепад, війна відкрила потужний технічний і винахідницький ресурс. З’явилися рішення, які ще вчора здавалися неможливими — від дронів, засобів радіоелектронної боротьби та розвідки до нестандартних інженерних підходів на полі бою. Сьогодні українські БпЛА, безекіпажний флот, артилерія і бронетехніка — не міф, а доконаний факт.

4. Сплеск культури під час війни

Війна не поставила хрест на культурі, навпаки. За ці роки з’явилася неймовірна кількість прозових і поетичних творів. А українська музика — норма повсякденного життя. Якщо в часи АТО / ООС по обидва боки фронту слухали плюс-мінус те саме, то сьогодні в нас своє власне.

5. Українська мова

З початком війни і армія, і суспільство масово перейшли на українську. Російська дедалі більше відчувається як чужорідна в публічному просторі. Це непомітний, але дуже глибокий ментальний зсув, який важливо не втратити.

6. Наші поранені

Я вражений духом наших бійців. Доводиться нерідко стикатися з болем і стражданнями, але навіть у мене сльози на очах, коли під час евакуації поранений читає молитву українського націоналіста. Коли йду на стабпункти чи в лікарні, думаю, як підтримати бійців, а натомість не я їм даю впевненість, а вони намагаються дати її всім побратимам. Як, наприклад, наш 20‑річний Племяш, який втратив у бою руки й ноги, і зараз щодня читає лекції для Центурії та хорунжої служби.

7. Стійкість і єдність українців під час російського терору холодом

Те, як країна пережила минулу зиму, заслуговує на велику повагу. Коли люди в пунктах обігріву передавали слова подяки військовим і запевняли, що вони тримаються, аби тільки тримався фронт, — це дуже сильно.

Профайл

Андрій Білецький — доброволець, націоналіст, політичний в’язень режиму Віктора Януковича. Харків'янин, випускник історичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Учасник силового протистояння за Харків у березні 2014‑го, внаслідок якого росіяни і місцеві сепаратисти зазнали поразки. У травні 2014‑го заснував полк Азов і став його першим командиром. У червні командував звільненням Маріуполя. У 2022 році разом з іншими ветеранами Азова створив Третю штурмову бригаду, що брала участь у боях на найгарячіших напрямках, зокрема в обороні Бахмуту, Авдіївки та деокупації Харківщини. Із березня 2025 року командує Третім армійським корпусом, який тримає 12% фронту. У жовтні 2025‑го дістав звання бригадного генерала ЗСУ.

Цей матеріал вперше опубліковано в журналі NV № 2 за квітень 2026 року.