Заступник Бандери. За яких обставин 90 років тому Осип Мащак склав Молитву українського націоналіста і чим він займався в ОУН

«Дідо Андрій Мащак був війтом Смільниці [колишнє бойківське село, зараз пункт пропуску на кордоні з Польщею]. Коли почалася Перша світова війна, поїхав до Перемишля по церковне начиння. Звідти вже не повернувся — порубали мадяри за підозрою у русофільстві».

У перші дні війни багато українців Галичини, Закарпаття та Буковини постраждали через багаторічну пропаганду з Москви — емісари звідтам намагалися переконати їх, що вони теж росіяни, роздаючи відповідні брошури та газети. Відтак найменший папірець з чимось надрукованим по-московськи міг стати приводом до підозри у шпигунстві.

«Разом із дідом убили ще 40 людей, — описувала події з розповідей рідних племінниця Мащака. — Всіх поховали у спільній могилі, яка досі збереглася. Тоді моєму татові було 7 років, а його брату Осипу — 6. Смерть батька вразила обох так, що в подальшому стали активними патріотами».

У червні 1933 року на Берлінській конференції ОУН Степана Бандеру офіційно затвердили Крайовим провідником ОУН на Західноукраїнських землях (ЗУЗ). Мащак став організаційним референтом, тобто заступником.

Вони зразу взялися за виконання рішення центру ОУН: помститися за голодомор, що його влаштувала московська влада в Україні. Радянський консул у Львові мав бути ліквідований. Вирок успішно спланували і виконали в жовтні 1933-го. Тільки-от консула напередодні росіяни поміняли, і Микола Лемик, виконавець вироку, застрелив співробітника представництва СРСР Олексія Майлова.

Далі рішенням підпільного суду ОУН було ліквідовано директора української Академічної гімназії Івана Бабія. Той виганяв із навчальні учнів за патріотичні погляди, які йому видавалися радикальними. Таким чином прагнув порозуміння між українцями і поляками. Двічі був попереджений оунівцями ще й легко побитий. Зрештою Бабія застрелили в липні 1934-го.

Така ж доля спіткала Якова Бачинського, інформатора поліції щодо симпатиків ОУН.

Та найгучнішою акцією, обставленою групою Бандери, стало вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького. Вирок виконав Григорій Мацейко, який після цього просто зник. Це була розплата за так звану пацифікацію — масштабну операцію «умиротворення» українців. Влітку 1930-го її провели в 450 українських селах Галичини. Тоді села оточували воєнізовані загони поліції, всіх жителів зобов’язували сидіти по хатах під час обшуків. Якщо паціфікатори починали щось підозрювати — а вони шукали зброю і заборонену літературу — могли легко розібрати або розбити дахи та стіни. Обшуки супроводжувалися масовими показовими побиттями селян.

В офіційному звіті польська адміністрація зазначила: у підсумку умиротворення конфіскували 1.287 одиниць довгоствольної зброї, 566 револьверів, 398 багнетів, 31 гранату, кілька десятків метрів вогнепровідного дроту і 100 кг вибухівки. За непокору і націоналістичні висловлювання затримали 1.732 особи, серед яких 220 студентів, 360 школярів і 30 священиків. Більш як дві третини затриманих відправили під суд.

Пєрацького застрелили на другий день після арешту Бандери. Мащак, за протоколом, заступив його. Та в серпні так само потрапив до рук поліції. Влада тоді проводила масові арешти у Львові. За грати потрапили щонайменше 800 осіб, і звісно передовсім ті, хто вже потрапляв у її поле зору через причетність до ОУН. А Мащака вже затримували за поширення листівок у 1932-му.

До того ж у Празі поліція вилучила весь архів канцелярії ОУН. Її провадив Омелян Сеник і тримав на конспіративній квартирі всі папери. А там: і фінансування, і постанови, і, звісно, списки керівництва та членів багатьох рядових підпільників. Чеська поліція передала документи до Варшави, і архів Сеника став головною підставою до звинувачень і вироків для оунівців.

Слідство тривало майже два роки. Процес над підпільниками почався у Варшаві, а 25 травня 1936-го перенісся до Львова. Незадовго до початку процесу Мащак у тюрмі Бригідки й склав текст Молитви українського націоналіста. За легендою перші її рядки Осип написав кров’ю. До відкриття процесу вона вже розійшлася підпіллям.

Перед судом одночасно постали 23 особи. Бандера вирішив зробити з нього маніфестацію. Відверто підтвердив своє очільництво проводом, а відтак і організацію вбивств вище названих осіб. Більше того, він повідомив про плани ліквідації воєводи Волині Генрика Юзевського та Тадеуша Козобудзького, начальника тюремної охорони, який по-садистски поводився із ув’язненими оунівцями.

Бандера отримав довічне ув’язнення, Мащак — 15 років. Усі українські політичні в’язні вийшли на волю, щойно Третій рейх напав на Польщу у вересні 1939-го.

Історик Владислав Дутчак, який зараз служить хорунжим у Бригада спецпризначення Азов, пояснює: «Молитва українського націоналіста — це важливий текст для всіх азовців і для українських патріотів. Націоналіст у своїй молитві звертається не до божества, а до найціннішого, що він має - України».

Молитва була обов’язковою до вивчення для всіх, хто вступав до лав ОУН ще до Другої світової війни. А надто в гарячу пору боротьби за незалежність. Її виконували під час урочистостей у 1940-х. Після остаточної поразки повстання Молитва здавалася лише документом історії. Та її реанімував напад Росії на Україну.

Як азовці вражаюче хором присягають Молитвою можна переглянути тут. Лекцію Дутчака — за цим лінком.