Україна завдала комбінованого удару по порту Новоросійська. В українських медіа відзначили успішність удару — до цілі дісталися і дрони, і ракети. Проте розгорнутого аналізу наслідків я поки що не бачив. Спробую окреслити ситуацію «широкими мазками».
Для початку спробуємо оцінити, «куди влучило», за допомогою карти пожеж від NASA — NASA FIRMS. Вона, до речі, дозволяє оцінити місця влучань по обидва боки лінії фронту. Відкриваю і дивлюся, що саме уразили.
Отже, по черзі (зліва направо):
— Зерновий термінал та елеватор залізничної станції.
— Зерновий термінал у порту (Новоросійський зерновий термінал).
— Зерновий термінал (елеватори) КСК.
— Власне, база Чорноморського флоту РФ (зокрема пришвартовані кораблі).
— Галявина в лісі, де, ймовірно, стояв якийсь комплекс ППО.
Зверніть увагу: три з п’яти об'єктів пов’язані з експортом зерна. Горіли вони добряче — отже, не були порожніми. Для Російської Федерації це вкрай неприємно, якщо не сказати — болісно. Чому? А давайте замислимося над структурою потужностей для експорту зерна з РФ.
Три з п’яти локацій пов’язані з експортом зерна
• Термінал НЗТ забезпечує перевалку до 7 млн тонн на рік (у 2025 році фактично відвантажено 5,95 млн т).
• Термінал КСК — до 11 млн тонн (у 2025 році відправлено 7,9 млн т).
• Є ще термінал НКХП, що перебуває на стадії реконструкції та після запуску матиме потужність 11−12 млн тонн. Але питання полягає в зерновому терміналі залізничної станції, з яким безпосередньо пов’язаний НКХП. А він горів.
Отже, загалом пошкоджено потужності, здатні забезпечити вивезення до 28 млн тонн зерна на рік (якщо не враховувати потенційно добудований НКХП — 18−20 млн тонн). Це значний обсяг. Новоросійськ справді є найбільшим у РФ кластером з експорту зерна.
Але мені можуть заперечити, що Новоросійськ — не єдиний порт. Погоджуся. Найбільший вузол для вивезення зерна з РФ розташований на узбережжі Азовського моря. Ростов-на-Дону, порти Тамань, Азов та Єйськ сумарно мають потужність до 36−37 млн тонн на рік. До того ж, рейдове завантаження в порту Кавказ забезпечує ще близько 21 млн тонн.
Але є одна «маленька проблема», пов’язана з результатами роботи СБС ЗС України. Судноплавство в Азовському морі практично зупинено. Тобто весь Азовський кластер — від Ростова до порту Кавказ — простоює.
Але ж Росія — морська держава. Так, морів багато. А от збудованих терміналів — не надто. Сумарні потужності балтійських портів становлять 11 мільйонів тонн на рік — стільки ж, скільки забезпечував один із новоросійських терміналів, що зараз палають (маю на увазі КСК).
Є ще Каспійське море — для експорту до Ірану та країн Центральної Азії, а також для використання транспортного коридору «Північ — Південь». Але й там є проблема. Точніше — дві.
1. Потужність усіх зернових терміналів РФ на Каспії становить 1,5 млн тонн.
2. Навіть якщо доправити зерно залізницею до іранських портів — там незрозуміла ситуація з Ормузькою протокою. Яка то відкрита, то закрита.
Таким чином, понад 80% російських потужностей із перевалки зерна на сьогодні не можуть бути задіяні для відвантаження на експорт. Одні працюють, але судна не можуть до них підійти. Інші — трохи палають після візиту «добрих» дронів.
Фактично, нічною атакою Україна зрівняла позиції: Росія зупинила експорт зерна через порти Одещини, а ЗСУ поставили крапку в експорті зерна через російські порти на Чорному морі. Заради справедливості зазначу, що залишився один порт — Туапсе. З терміналом потужністю до 3 млн тонн. Наскільки довго він ще протримається — не знаю, але підозрюю, що й там скоро буде «яскраво».
Що далі? А далі відбуваються одразу кілька процесів.
1. Туреччина як посередник. Анкара спробує перехопити частину вантажопотоків російського зерна (залізницею через транскаспійський маршрут). Але на власних умовах: викуповуючи його та реекспортуючи як власне. Максимальний можливий обсяг (з урахуванням пропускної здатності залізниці та наявності вагонів) — до 10 млн тонн.
2. РФ спробує перенаправити частину вантажопотоків до грузинських портів. Але це «часткове» рішення — не більше ніж 5−6 млн тонн.
3. Україна спробує експортувати зерно через територію Молдови та румунські порти. Однак там існує проблема з пропускною здатністю. І максимум, якого можна досягти, — 5−7 млн тонн. Тобто трохи більше ніж 10% експорту.
4. Експорт залізницею через територію Польщі? Ще 10%.
Таким чином, сьогодні ні Україна, ні Росія не можуть поставити на зовнішні ринки понад 20% свого врожаю.
А це означає активізацію «п'ятого» процесу — активних обговорень щодо зернової угоди. У межах цього процесу Туреччина сподівається стати ключовим посередником (за згоди США) або принаймні майданчиком для підписання документів — за аналогією з 2022 роком. Щодо термінів активізації: гадаю, активні консультації тривають уже сьогодні. Питання полягає у форматі цієї угоди.
Чи може вона зірватися? Так.
Тоді РФ спробує максимально переорієнтувати свій експорт на ринок КНР, витісняючи звідти Україну (а частка України в імпорті Китаю становить: пшениця — 20%, соняшниковий шрот — 80%, олія — 28−30%). Також вона спробує отримати доступ до портів Ірану. Але тут постане вибір: зерно чи нафта. Адже війна в Ірані означає нафтові доходи (але без експорту зерна), тоді як мир в Ірані та відкриті порти призведуть до зниження ціни на нафту.
А що ж Україна? Тут теж є один напрямок. Але, як і у випадку з відносинами Москви з Китаєм та Іраном, він не надто «комфортний». Не здивуюся, якщо у 2026 році з ініціативи США постане питання залізничного транзиту до портів Балтії. Так, саме через Білорусь. Просто восени Штатам доведеться розблокувати експорт калійних добрив. І калій піде «в обмін на зерно». А також буде підтверджено (вкотре) або навіть збільшено квоту на закупівлю ракет PAC-3. Цинічно, але цілком у дусі Трампа.
У такому разі — питання до української політики: якщо вже вести переговори з Мінськом, то варто порушувати й питання щодо претензій за 2022 рік. Тут ідеться не просто про послугу транзиту: Київ отримує можливість експортувати зерно, а Мінськ — доступ до неросійських портів (і тим самим зменшує залежність від Москви). А якщо це потрібно Лукашенку, його можна примусити до поступок.
Текст опубліковано з дозволу автора