У Росії масове збіговисько убогих духом у хворобливому екстазі тріумфально вітало скасування прав людини. Не мої слова, це записав великий Томас Манн стосовно до своєї країни, Німеччини. Письменник Томас Манн, позбавлений німецького громадянства 1936 року. Насильство – принцип, який гранично все спрощує, не дивно, що він завжди знаходить розуміння у мас. Російські маси люблять Путіна, вірять йому.
Ми – відрізняємося. Ми не любимо свою владу. І не боїмося про це говорити соціологам. Хоча і ми, і вони – росіяни, з одного минулого, з тоталітарного СРСР. Тоталітаризм, на відміну від попередніх його форм традиційного деспотизму, абсолютизму і авторитаризму, є феноменом XX століття. Але ми живемо у XXI столітті. Поруч з нами авторитарна Білорусь, Росія, яка прагне до тоталітаризму... Що чекає на нас?
У Росії єдиною «референтною групою» для особистості вже є держава. Яка зміцнює свою ґрунтовність банальними проявами теорії змови. Це – і «фашистська влада в Україні», і «розіп'яті бандерівцями маленькі хлопчики», і «заборона на публічне використання російської мови». Виключаючи можливість будь-якого компромісу, теорія змови не залишає місця для сил, що займають нейтральну позицію. Іти на порозуміння з тими, хто виступає проти вождя і його політичного курсу – означає порвати з вірою і приєднатися до учасників змови. У цьому разі, з тими, хто співпереживає окупованій Україні. Досить давно американський історик Хофштедтер назвав такий підхід параноїдальним тиском, що означає граничне перебільшення, підозрілість і фантазії про існування політичної змови.
Змії виростають зі своєї старої шкіри, тому що шкіри не вміють рости. Хтось із філософів сказав: розвиток інструментального інтелекту тягне за собою гуманізацію. На жаль, XX століття показало зворотне. Інструментальний інтелект подібний до змії, він потребує у супроводі моральної парадигми. Змія, яка не змінює шкуру, приречена на смерть. Відсутність моральної «оболонки» прирікає людство на повне самовинищення. Моральні передбачення Платона різко відрізняються від визначень Фоми Аквінського і Альберта Швейцера. Але, по суті, вони – про одне й те ж. саме
Ми вже всерйоз відрізняємося від Росії. Ми навчилися не любити владу і майже не боятися її. У нас вже є досвід публічного опору її брехні. Ми – багатоконфесійна країна, де немає монополії однієї релігійної доктрини. Ми багато чому навчилися, і багато чого продовжуємо освоювати... Але чому ж ми так погано і, найчастіше, злобно живемо? Адже це ми самі, своїми руками, своїми виборчими бюлетенями приводили до влади всіх цих пройдисвітів і демагогів-популістів.
Це ми дозволяємо їм після виборів майже вголос називати нас біомасою, лохами і дебілами. Колись у час перебування Януковича президентом України я дозволив умовити себе увійти в його Громадську Раду. Я сподівався бути почутим. Тоді, вперше увійшовши до зали засідань, я голосно промовив: «Пане президенте, я погодився стати членом вашої Ради, але прошу вас пам'ятати: я не був вашим виборцем!»