Dárek pro Putina. Як чеська ініціатива збирає мільйони доларів на зброю для України, — інтервʼю NV

Заснована у 2022 році, ініціатива уже встигла зібрати для України майже 1,5 млрд чеських крон, тобто понад $72 млн. Ці кошти були спрямовані переважно на закупівлю техніки й озброєння для Сил оборони України.

У листопаді 2024 року Dárek pro Putina організація почала активну співпрацю з Фондом Сергія Притули, підтримавши кілька масштабних зборів, зокрема такі як Чисте небо та Єдинозбір. 64 млн грн донатів було спрямовано на придбання дронів-перехоплювачів. Ця сума на чверть перевищила початкову мету збору. В рамках кампанії SOS Kyjev цієї зими чеська організація також зібрала близько 370 млн грн на придбання генераторів для різних регіонів України.

Репортерка NV Саша Горчинська зустрілася із операційним директором Dárek pro Putina, волонтером Яном Полаком у Києві, під час його чергового візиту до України. У інтерв'ю він розповідає, чому чеське суспільство на п’ятий рік широкомасштабної війни досі продовжує підтримувати нашу країну та розмірковує, чи готова Європа до потенційного розширення військової загрози на інші країни ЄС.

— Ваша ініціатива стартувала у 2022 році. Чому ви вирішили зосередитися саме на закупівлі зброї та спорядження в той час?

— Війну неможливо виграти гуманітарною допомогою. Звісно, дуже важливо допомагати цивільним, які страждають. Але ми хотіли зосередитися на самій причині цих страждань. І це, власне, війна.

Україні насамперед потрібна зброя та боєприпаси, що досить важко пояснити людям, які жили у Європі в мирі протягом останніх 70-ти років. Саме з цієї причини дехто й досі вагається, чи варто давати Україні зброю. Тож ми і вирішили сфокусуватися на зброї — бо це найважливіше, і не всі за це беруться.

— Як ви організовуєте збір коштів — де вони проходять і кого ви залучаєте до процесу?

— Зазвичай ми використовуємо соціальні мережі. Водночас орієнтуємося на великі чеські медіа в Чехії. Наш піарник раніше працював на телебаченні, тому поширення інформації через великі чеські ЗМІ — це один із наших основних інструментів. Ми також активно використовуємо соцмережі. Коли ми збирали на танк, це привернуло увагу таких світових гігантів, як BBC та Reuters, і ми зрозуміли: «Окей, це правильний шлях».

Перед нами — дві мети. Перша — зібрати певне обладнання та надати допомогу. Ця частина теж поділяється на дві складові. З одного боку — великі об'єкти, які потрібні зокрема для привернення уваги до нашої діяльності. А з іншого — допомога малим підрозділам, які мають труднощі зі спорядженням та грошима. Якщо ми привеземо 100 дронів або дві автівки малому підрозділу, для них це також велизна допомога. Це те, що може врятувати їм життя.

Ми фокусуємося на невеликих підрозділах і допомагаємо тим, хто інакше допомоги б не отримав. Великі проєкти потрібні для привернення уваги, але значна частина нашої роботи — це публічно ділитися цим із людьми, показувати, що важливо бути готовими і робити правильні речі. Кожен знає, що таке добро, а що — зло. Ми впевнені, що робимо правильну справу, і хочемо заохотити суспільство чинити так само.

— У грудні 2025 року ви отримали пожертву у 100 мільйонів чеських крон, тобто близько $4,8 млн від чеського мільярдера Іво Лукачовича. Чи часто ви отримуєте донати такого масштабу?

— Маю сказати, що такі великі пожертви ми отримуємо не надто часто. Наш засновник Далібор Дєдек — теж мільярдер, і він розпочав це, передавши близько 70 мільйонів крон — приблизно 140 мільйонів гривень для української армії. Потім ми почали проводити збори коштів. Такі величезні подарунки — рідкість, але ми дуже щасливі. Думаю, ми отримали ці кошти, бо люди нам довіряють. Ми відвідуємо Україну, зустрічаємося зі звичайними бійцями на передовій. Іноді ми виїжджаємо на позиції, щоб відчути, як воно — бути там, відчути те, що відчувають хлопці. Ми також спілкуємося з командирами, політиками, представниками Посольства України в Празі. Потім поєднуємо всю отриману інформацію і лише тоді приймаємо рішення, що є найбільш необхідним для українського війська сьогодні. Люди бачать результати нашої роботи і довіряють нам.

— Наскільки активно українська діаспора в Чехії залучена до підтримки України?

— Ми їх знаємо, ми з ними працюємо. Але не можна сказати, що ми збираємо кошти саме з них, бо у них є власні проєкти. Ми підтримуємо одне одного. Буваємо на їхніх заходах, вони — на наших. Тобто ми співпрацюємо, але не намагаємося збирати гроші всередині цієї спільноти, оскільки вони й самі проводять збори.

— Чи відчувається так звана «втома від війни» у чеському суспільстві?

— Я знаю, що люди про це говорять. Але я не вважаю, що ми маємо право так говорити про нашу країну, бо в Чехії немає війни. Ми повинні робити все можливе, щоб запобігти приходу цієї війни до нас. Ми не маємо права скаржитися, живучи в розкоші та маючи хороше життя. Натомість, маємо допомагати стільки, скільки можемо, і не говорити про «втому».

— Чому чеська громадськість продовжує активно донатити Україні на п’ятий рік повномасштабної війни?

— Думаю, люди розуміють ситуацію. Багато хто має, я б сказав, правильний світогляд. Вони знають, що ви стоїте проти великого і сильного ворога. У нього багато людей, багато ресурсів, він жорстокий і не поділяє тих цінностей, які маємо ми в Європі. І ми хочемо підтримати хоробрих людей України в їхній боротьбі за свободу.

— Скільки уваги війні в Україні приділяється сьогодні в чеському інформаційному просторі? Чи відчуваєте ви, що новини про Україну відходять на другий план?

— Безумовно, менше, ніж було на початку. Це відчувається в медіа. Проте маю сказати, що наші збори все одно зростають, ми збираємо все більше. На початку цього року ми запустили збір на генератори та обігрівачі й були вражені сумою. Ми чули, що в Польщі зібрали близько мільйона євро за тиждень, і вирішили, що маємо їх трохи перевершити. Сподівалися на півтора мільйона євро, а в підсумку вийшло 200 мільйонів чеських крон.

У нас маленька команда: ядро — п’ятеро людей, загалом над проєктом працюють близько п’ятнадцяти осіб. Я навіть трохи побоювався: що робитиму з такими грошима? Бо саме я відповідальний за витрати, тоді як решта команди — за залучення коштів. Я дуже вдячний, що ми працюємо з Фондом Сергія Притули: вони роблять чудові звіти, знають українське середовище. Нам пощастило з таким партнером, ми передали їм 95 мільйонів крон. Вони самі вирішували, що купити та де розмістити. Також ми закупили великі генератори в Чехії та відправили їм для розподілу.

— З якими ще фондами в Україні ви співпрацюєте?

— Фонд Притули — наш найбільший партнер. Також ми трохи працювали з Повернись живим. Є багато менших фондів, адже армія часто не може отримувати гроші чи майно напряму від нас. Нам також важливо знати людей особисто — так ми працюємо з Фондом Сергія Стерненка. ГО Військові Капелани неймовірно допомогли нам з дистрибуцією маленьких генераторів по Україні.

— Як змінилося ставлення до українських біженців? У деяких країнах, як-от у Польщі, динаміка розчаровує — побільшало мови ворожнечі.

— У Чехії багато українців жили ще до 2014 року. Мені здається, що зараз чеське суспільство ставиться до них навіть краще, ніж колись. Кожен, хто має серце, розуміє, що вам потрібна допомога. Через те, що українців було багато і раніше, новоприбулим було легше адаптуватися — у них були знайомі, було де зупинитися. Багато українців говорять чеською або вчаться нею розмовляти. Наші організації допомагають їм асимілюватися, знайти роботу, мовні курси. Тож ситуація з біженцями в Чехії цілком нормальна.

— Ми бачимо, як європейські політики, наприклад, Віктор Орбан, розігрують «українську карту» у своїх передвиборчих кампаніях. Як виглядає ця ситуація в Чехії зсередини?

— Я вважаю, що Віктор Орбан — погана людина. Політики мають дбати про суспільство, про свою країну, мислити стратегічно і дивитися на речі ширше. Орбан та деякі інші політики зараз роблять усе лише заради власної вигоди. Він був таким не завжди. Раніше він приймав хороші рішення, але зараз він — просто популіст, який намагається отримати голоси. Він живе в розкоші в Угорщині лише тому, що вона є частиною Європи. Але при цьому поводиться як паразит, використовуючи європейські цінності та водночас руйнує їх заради прибутку.

— Неодноразово траплялися ситуації, коли під час масованих обстрілів України російські ракети або дрони перетинали повітряний простір ЄС, уламки падали на територію Польщі тощо. Чи належним чином на вашу думку реагують ці країни на подібні ситуації?

— Я звичайна людина, не політик, але для мене все очевидно. Росія розуміє лише одну мову — мову сили. Якщо ви дозволяєте їм порушувати кордони, вони будуть робити це знову і знову. Якщо ми цього не хочемо, маємо відповідати належним чином. Зараз ми цього не робимо.

— Сьогодні Україна у своїй публічній комунікації намагається активно донести до міжнародних партнерів, що небезпека невдовзі може поширитися і на інші країни Європи — війна може піти далі. Наскільки серйозно сприймає цю потенційну загрозу Чехія? А інші країни Європи?

— По-різному. Тут все залежить від конкретної країни. Наприклад, Фінляндія справляється добре. Навіть Польща. Я знаю про ваші історичні суперечки з Польщею, але поляки дуже сильно відчувають загрозу з боку Росії, тому реагують. У нас немає таких суперечностей з українцями. Проте я не бачив справді рішучої відповіді від чеських політиків. Навіть минулий уряд, який був проукраїнським, зробив недостатньо. Я розчарований — ми як волонтерська група робимо для нашої безпеки та відносин з Україною більше, ніж зробив уряд.

Учора в Чехії стався терористичний акт на підприємстві, яке закуповує дрони, внаслідок якого спалахнула пожежа. Ті, хто це зробив, знімали процес на відео. І що робить наш уряд? Скорочує бюджет спецслужб на 10%. Я навіть не знаю, як це коментувати.

— Хто відповідальний за цей напад?

— Триває розслідування, але я на 100% переконаний, що це російські спецслужби. Протягом 15−20 років у Чехії ведеться потужна пропаганда. Вона спрямована на людей, які чимось незадоволені, мають власні проблеми. Російська пропаганда знає, як вони почуваються, заходить у соцмережі, вибудовує з ними зв’язок, каже те, що вони хочуть чути, а потім формує їхні погляди на користь Росії. Це величезна загроза. Ми маємо набагато активніше боротися з цим, більше говорити про наші цінності.

— Коли ви кажете «ми маємо говорити», ви маєте на увазі уряд, медіа чи суспільство?

— Насамперед — уряд. Відповідальність лежить на кожному дорослому, але все починається з освіти. Звичайні люди не вирішують, якою буде система освіти. Потрібно вчити людей критично мислити, оцінювати інформацію та розуміти цінності. У цьому нам ще є куди рости.