Ну що, дорогі українці, як борги віддавати будемо? І це найактуальніше питання найближчого десятиліття. Держборг до повномасштабного вторгнення станом на лютий 2022 був приблизно $95 млрд. За чотири роки зріс у 2,2 разу, і вже на 1 січня 2026 становив $213,3 млрд. Мінфін прогнозує на кінець 2026-го зростання боргу до $240 млрд. І до 2028−2029 підходимо до позначки $290−300 млрд (по $10 тис з кожного українця, включаючи малюків).
Повторюю питання, чим віддавати будемо?
У 2025-му відсотки по боргу були — $11,5 млрд. На пенсії та весь соціальний захист витрачається $10,16 млрд. Вперше в сучасній українській історії держава платить кредиторам більше, ніж пенсіонерам.
Повне обслуговування разом із погашенням тіла — $26,6 млрд, або 42% всіх власних доходів бюджету — тих, що держава збирає всередині країни. Майже кожна друга гривня, яку держава збирає з економіки, іде сьогодні кредиторам. Не на армію. Не на школи. Не на лікарні…
Тепер — те, про що в Україні поки не говорять вголос. Нам борги нічим віддавати. І підвищення податків задля цього — не вирішення. Стане ще гірше.
Стане ще гірше
Коли держава з убитою економікою підвищує податки — бізнес іде в тінь або за кордон. Доходи бюджету падають, дефіцит росте, борг зростає. Віддавати нічим.
Так, це працює по факту, а не в красивих презентаціях. Аргентина пройшла цей шлях. Ліван пройшов. Обидві країни закінчили дефолтом, знищеним середнім класом і роками економічного колапсу. Чи виграють від цього кредитори? Ні. Вони отримають нуль від країни з найбільш боєздатною армією в Європі, яка не збирається тихо здаватися на вимогу банкірів з Брюсселя чи Нью-Йорку. Або в нас буде цивілізоване рішення. Або дефолт. Третього, на жаль, немає.
Тепер про логіку, яку чомусь публічно не озвучують. Борг за час війни виріс на $118 млрд. Ця сума — пряма вартість нашої оборони. Вартість нашого виживання. І вартість безпеки ЄС за рахунок України. І весь цивілізований світ визнає: Україна воює не тільки за себе. Ми стримуємо загрозу, яка без нас прийшла б до Варшави, Таллінна, Берліна. Ми захищаємо всіх — ціною власного ВВП, власних людей, власних боргів.
Якщо це правда — а це правда — тоді приріст боргу від війни має бути покритий пропорційно тими, хто цим захистом скористався. Або прощений. Повністю або частково. Але точно не повішений на шию кількох десятків мільйонів виснажених війною українців, які ще й бронежилети за власний кошт купували. І на наших дітей.
І це нормальна адекватна логіка. І прецедентів у світі повно. За 200 років задокументовано понад 300 суверенних реструктуризацій. Середній NPV — списання по всіх угодах — 45%. Медіана — 38%. Це, можна вважати нормою. Іншими словами: більшість країн, що опинялись у борговій пастці, виходили з неї через часткове або повне списання. Кредитори це знають.
Питання тільки в переговорній силі і моменті.
1. Німеччина 1953 — союзники списали 50% боргу (15 млрд із 30 млрд дойчмарок). Країні, яка сама розв’язала дві світові війни. Підписали угоду США, Франція, Велика Британія — і навіть Греція.
Чому? Бо відбудова Европи була важливішою за принцип «завинив — плати повністю». Результат: +8% ВВП на рік у 50-х, Wirtschaftswunder, повна зайнятість.
2. Польща 1991 — Паризький клуб списав 50% (~$8,25 млрд із $16,5 млрд двостороннього боргу) в обмін на реформи та курс на ЄС. Лондонський клуб списав ще ~45% комерційного боргу. 28 років безперервного зростання після цього. Найкращий результат у Східній Європі.
3. Ірак 2004 — США організували списання 80% боргу через Паризький клуб (~$29,7 млрд із $37,2 млрд двостороннього). Найглибше списання в історії Паризького клубу на той момент.
США самі списали свої $4 млрд — повністю.
Геополітика вирішила те, що економіка сама вирішити не могла.
Нас ніхто не захищав безкоштовно — ми самі платили власною кров’ю. Але фінансовий тягар цієї оборони має бути справедливо розподілений між усіма, хто захистом скористався.
Що значить «справедливо» — в цифрах. Наша ціль мінімум: витрати на відсотки по держборгу — не більше 3−4% ВВП.
Саме стільки у більшості країн зі здоровими фінансами. Середнє по країнах OECD у 2024-му — 3,3% ВВП.
Зараз тільки відсотки — 5,5% ВВП, що удвічі вище за середнє по OECD. А повне обслуговування — 42% власних доходів. Це вже боргова яма.
Для цього потрібно:
1. Списання, щонайменше, 30−50% офіційного двостороннього боргу G7 (~$15−20 млрд).
2. Розтягнення решти на 20−30 років.
3. ERA-кредити ($50 млрд) мають погашатись виключно із заморожених активів Росії, а не з українського бюджету. Це не Україна брала ці гроші у борг заради власного збагачення. Це нам позичили, щоб ми воювали за спільну безпеку.
Щодо заморожених активів Росії — $280−330 млрд у Euroclear — давайте чесно, сподіватись, що їх просто віддадуть — наївно, бо:
1. Немає правової бази.
2. Росія оскаржує замороження в судах.
3. Трамп і Путін ведуть переговори, і ніхто не знає, про що домовляться (ці гроші — частина з них).
Тому, на них я б не розраховував. Якщо буде — добре, але готуємось до гіршого сценарію.
Отже — або переговори з позицією, або дефолт.
Вікно для переговорів відкрите в нас до березня 2027 — до закінчення GCU-стендстілу і програми МВФ. Після — умови стануть гіршими (для нас). Кожен рік зволікання — ще +$40−50 млрд боргу.
В нас вибір простий:
— Або Україна сідає за стіл з чіткою позицією і аргументами, або за нас вирішать інші, й результат буде відповідний. І України, яку ми хочемо бачити — в нас не буде.
Кредитори повинні добре розуміти: дефолт країни з найбільш боєздатною армією в Європі, яка захищає весь цивілізований світ і має критичні мінерали та ресурси — нікому добре не зробить. Тому, як перемовник з 30-ти річним досвідом, я би почав з простої ставки «50% зараз — або 0% потім».
І показував би реалізацію саме гіршого сценарію з дефолтом, хаосом…
50% зараз — або 0% потім. Вибір за ними.
Текст опубліковано з дозволу автора