У вересні 2021 року Валерій Герасимов особисто інспектував початок тодішніх навчань (які, зрештою, переросли в повномасштабну війну) в тому самому Муліно.
Цього разу Путіна супроводжували тільки міністр оборони Андрій Бєлоусов і його заступник по Африці і Близькому Сходу Юнус-Бек Євкуров. Причому транслювалися лише офіційні заяви Путіна: звична пропагандистська маячня про «защіту сувєрєнітєта та бєзапаснасті саюзнава гасударства» цілком в дусі підняття градусу напруги на Східному фланзі НАТО.
Офіційно кремлівські відбрехалися, що Герасимов зайнятий «на СВО», і тому не брав участі в офіційних заходах, пов’язаних із навчаннями. На підтвердження цієї версії (і для заспокоєння общєствєнності) Герасимова наступного дня таки показали — на інспекції «группіровкі войск «центр». Дуже зручне і оперативне підтвердження офіційної версії про «зайнятість» рос.начгенштабу «на СВО». Як на мене, підтвердження аж занадто зручне і оперативне.
Підтвердження аж занадто зручне і оперативне
Одразу згадую історію початку 2022 року (що була в подальшому опосередковано підтверджена) — історію про те, як посварилися Владімір Владіміровіч і Валєрій Васільєвіч.
Кажуть, на етапі ухвалення остаточного рішення щодо вторгнення в Україну, Путіну подали на розгляд 2 стратегічні плани:
1. Так званий «фсб-шний план» — гібридна операція по аналогії з захопленням українського Криму в лютому 2014, тільки масштабована на всю центральну й південну Україну. Принцип дій той же — максимально мобільні (і, відповідно, легко озброєні) групи максимально швидко повинні були захопити контроль над ключовими точками.
В лютому 2014-го Криму це були об'єкти зв’язку, логістики + політичного управління, в лютому 2022го це мали бути ключові міста Центру і Півдня України, включно з Києвом (і вже в кожному з них — та сама схема, що й в Севастополі).
Для відволікання уваги і деморалізації проводилися масовані ракетно-бомбові удари по всій території України — куди могли дістати.
Такий хід мав деморалізувати українське суспільство і військово-політичне керівництво, ну і далі — запланований Київ і «парад» — «за 3 дня».
2. План генштабу РФ — концентрація сил і засобів ВС РФ на східному (донбаському) напрямку з метою проломити нашу оборону, і далі — вихід в центр України (фактично те, чого Кремль намагається досягти зараз, зокрема і в межах так званої літньої наступальної кампанії), і досягнення фактично аналогічних цілей, що і в першому варіанті плану.
Такий підхід Валерія Герасимова був цілком узгоджений і логічний — навіть попри те, що саме він вважається «автором» того, що потім помилково почали називати «доктриною Гарасимова».
Хоча, насправді, це ніяка не «доктрина», а дві дуже толкові лекції перед керівництвом і викладачами російської академії генштабу.
В першій лекції (січень 2013) Герасимов виступав апологетом «асиметричних» війн, і, на основі подій «Арабської весни», фактично, виклав методичні підходи майбутньої Кримської операції (хоча, насправді, концептуально так званий «гібридний» підхід росіян — це американська концепція Network-Centric Warfare/NCW початку 2000-х + інструментарій «актівних мєропріятій» КДБ).
Але вже друга лекція (березень 2019) Герасимова базувалася не стільки на відносно успішному «гібридному» кейсі Криму, скільки на фактичному провалі спроби застосування цього кейсу в українських Донецькій і Луганській областях.
Там, для збереження власних «асиметричних"/"гібридних» сил того ж Ігоря Гіркіна від знищення з боку ЗСУ, російський генштаб був змушений перейти від «гібридної» операції до фактично повномасштабних бойових дій з масованим використанням усіх видів і родів військ і з відкритим переходом українського кордону російський батальйонно-тактичних груп (Дебальцеве, Іловайськ).
Після такого гіркого досвіду, у своїй другій лекції Герасимов змістив акценти з «гібридної» складової бойових операцій на класичні, конвенційні сили — які, попри всі модні стратегічні методи, залишаються основою ведення бойових дій.
Ну, а майбутнє цих бойових дій — масштабне збройне протистояння з «колективним Заходом» за глобальне домінування.
Отож, на початку 2022 року, більш реалістичний план російського генштабу і самого Герасимова був відкинутий Путіним — в угоду кіношно-феесбешному блокбастєру під назвою «Бросок мангуста».
Така спроба ФСБ і самого Путіна погратись «в салдатіков» призвела не лише до стратегічного провалу самого плану (так, що зрештою довелося повертатися до оновленого підходу Герасимова з масованим використання збройних сил) — вона ще й суттєво підірвала довіру російських військових не лише до ФСБ-шної шобли, а й до самого Путіна.
Кажуть, після стратегічного фіаско першого плану (коли «елітку» російської армії ЗСУ пустили на фарш), Путін приїхав на окрему зустріч з Гарасимовим і керівництвом генштабу і… просив пробачення за те, що «праізашла чудовіщная ашибка».
Однак повністю ситуацію це не виправило, і саме тому глава ПВК Вагнер Євген Пригожин до останнього опирався на серйозну підтримку таких персонажів з генеральськими погонами, як Сергій Суровікін, Михайло Теплинський тощо.
Зрештою, Путін (а з ним і ФСБ) взяли реванш — і пішли з чистками по Міноборони і решті військового керівництва.
Але попри все, Герасимов лишився — його професійний досвід і розуміння справді неординарні і гідні поваги, навіть як на ворога.
І ось тепер, коли Кремль стоїть на порозі чергового етапу ескалації війни — масштабування її на Східний фланг НАТО, Герасимов зникає в такий символічний момент…
Що приводить мене до думки, що в Кремлі/бункері знову повторюється початок 2022 року.
Що ФСБ-шна шобла знову викотила (або готується викотити) черговий «гєніальний» план-брасок «НАТО за 3 дня», який «русские сапоги» вчергове дружно обматюкали і обплювали.
І цього разу Герасимова взагалі засунули подалі — на вже майже непопулярну і проблемну тему «лєтнєва наступлєнія ВС РФ» в Україні.
До початку активної фази провокацій на Східному фланзі НАТО ще є час. Від середини жовтня (всі ще мають у відсвяткувати 80-річчя ООН, і бути на ньому білими й пухнастими) і аж до лютого-березня 2026.
Весь цей час Кремль буде поступово піднімати градус напруженості і в Балтійському регіоні, і в Польщі, і не тільки — із все більш масовими зальотами дронів.
Однак, очевидно, паралельно у Москві знову розгортається традиційна боротьба «пиджаков» і «сапогов» за те, чий «план победи» буде миліший серцю «дарагова фюрера».
Наприклад, медійно розкручений останнім часом (в тому числі, Дмитром Медвєдєвим) план «Финляндія» проти реалістичного плану «Сувалки-Калининград»…
Чи будуть цього разу враховані попередні промахи, чи в «Кремлі знову підуть по вже знайомих граблях?
Спостерігаємо далі…
Текст опубліковано з дозволу автора