Хусити і Трамп. Чому ж у зростанні цін на нафту звинувачують Україну

Як підсумував один із катарських дипломатів: «Світу й без того досить важко через закриття Ормузької протоки, тому ми не можемо дозволити собі додати до цієї проблеми ще й Баб-ель-Мандеб. Наслідки будуть катастрофічними для всього світу».

Війна Дональда Трампа з Іраном перетворюється на одну з найбільших стратегічних помилок в історії. Оголошені ним та Ізраїлем цілі полягали в тому, щоб ліквідувати іранський режим, зупинити тероризм у регіоні та не допустити подальшого розвитку іранської ядерної програми. Проте режим у Тегерані встояв, і тепер у нього в заручниках опинилися нафтові ринки, Європа, Азія, арабські союзники США в Перській затоці та й уся світова економіка загалом. За лічені хвилини після повідомлень про те, що хусити встановили контроль над Баб-ель-Мандебською протокою, ціни на нафту злетіли вище позначки у 100 доларів за барель.

Спроба Трампа знайти винного не витримує критики

Ціни стрімко зросли, оскільки закриття протоки серйозно порушує баланс попиту й пропозиції, обмежуючи міжнародні поставки величезних обсягів нафти та скрапленого природного газу. Не рятує ситуацію навіть саудівський нафтопровід Схід — Захід, створений саме для того, щоб оминати Ормузьку протоку й транспортувати нафту до портів Червоного моря. Адже маршрути танкерів до цих портів і з них усе одно пролягають через Баб-ель-Мандебську протоку, а безпечне судноплавство там наразі неможливе. Крім того, хусити неодноразово атакували саудівську нафтову інфраструктуру та судна в Червоному морі й, за повідомленнями, останніми днями збили саудівський винищувач. Вони — опортуністи, ситуативні гравці, а не сліпе знаряддя в руках Тегерана. І вони ведуть власну війну — у межах ширшого конфлікту за участі Ірану, — виборюючи незалежність Ємену від Саудівської Аравії.

Цей колапс ланцюгів постачання з Близького Сходу пояснює, чому навіть власники Dodge Ram, які голосували за Трампа, не повірять у безглузду спробу покласти провину за зростання цін на Україну. Вони розуміють, звідки надходить більша частина нафти і чому зростають ціни. І все ж це не заважає президенту намагатися дистанціюватися від хаосу на Близькому Сході, який він сам і створив.

Певної миті віцепрезидент Джей Ді Венс спробував узагалі вивести події, що відбуваються, за межі визначення «війна». «Я б не називав це війною, — заявив він на початку вересня. — Ось уже шість тижнів немає активних бойових дій чи бойових операцій». Згодом держсекретар Марко Рубіо оголосив, що «операція Epic Fury» — так її називають у Пентагоні — завершена. Це сталося буквально перед тим, як хусити захопили контроль над Червоним морем і багаторазово посилили кризу. А зовсім нещодавно Венс узагалі заявив: «Ціни на пальне високі, тому що іранці стріляють по комерційних суднах».

З геополітичного погляду полум’я конфлікту поширюється, мов лісова пожежа, попри сотні мільярдів доларів США, вкладених у гарантування безпеки регіону. Повна відсутність фактора стримування виглядає особливо принизливо: сувора реальність полягає в тому, що різнорідне угруповання єменських терористів, відомих як хусити, тепер здатне паралізувати світову економіку. Це радикальні шиїти з Ємену, готові роками вести громадянську війну, аби захопити владу в країні та протистояти Саудівській Аравії. Вони діють у тісній співпраці з Іраном, який прагне знищити 17 найбільших військових, дипломатичних і протиповітряних об'єктів США в Іраку, Кувейті, Йорданії, Саудівській Аравії, Катарі, Бахрейні та ОАЕ. Утім, самі хусити мають і власні цілі.

Рух налічує лише близько 20 тисяч озброєних бійців, але за ними стоїть багатомільйонна спільнота в Ємені. Вони прагнуть самостійно визначати свою долю і вже надали Ірану важливий важіль впливу. Через блокування Червоного моря значній частині світового судноплавства тепер доведеться йти в обхід Африки — через мис Доброї Надії, — що збільшить як терміни доставки, так і витрати.

Європейський Союз обурений, але має обмежений вибір: або вдатися до дипломатії, або приєднатися до американської військової операції — чого Брюссель робити не стане. Тому Трамп тепер вимагає, щоб країни, які відмовилися надати військову допомогу, відшкодували США величезні витрати, понесені на звільнення та/або гарантування безпеки цих морських шляхів. Він також висунув союзникам по НАТО жорсткий ультиматум: якщо вони не скерують військово-морські сили для патрулювання Ормузької протоки, на Альянс чекає «дуже погане майбутнє». При цьому Трамп заявив, що запам’ятає, хто його підтримав.

Однією з головних жертв цієї війни стає Китай. Роками Пекін розбудовував відносини з Іраном та його арабськими сусідами, а згодом опинився в стані надмірної залежності від постачання енергоресурсів із цього регіону. Утім, ще кілька років тому Китай прорахував можливі ризики, пов’язані з перебоями в постачанні, і створив величезні запаси нафти. Після закриття Ормузької протоки Пекін зміг скоротити частку близькосхідної нафти у своєму імпорті з 52% у 2025 році до 31% через рік, використовуючи накопичені резерви та закуповуючи сировину в інших країнах. Однак встановлення контролю над обома протоками стривожило Китай: тепер під загрозою опинився доступ як до джерел енергії, так і до європейських ринків збуту китайських товарів. Арабські монархії Перської затоки закликають Пекін використати свій вплив на Тегеран, щоб домогтися відкриття обох стратегічних проток.

Публічно Пекін закликає до свободи судноплавства, а за лаштунками чинить тиск на Іран. Проте Китай залишається стратегічним партнером Тегерана й надав йому дипломатичну підтримку, наклавши вето на спробу Ради Безпеки ООН домогтися відкриття судноплавних маршрутів у регіоні.

Парадокс полягає в тому, що саме Китай і США найбільше ризикують зазнати втрат через цю війну. 24 вересня вони проведуть щорічний саміт, і ситуація на Близькому Сході стане однією з головних тем переговорів. Ідеальним варіантом був би альянс, але цього не станеться. Тим не менш, позиції двох держав поступово зближуються. Американські та китайські представники заявили, що міжнародне судноплавство не повинно обкладатися зборами. Згодом Білий дім повідомив, що Трамп і голова КНР Сі Цзіньпін погодилися з необхідністю зберегти Ормузьку протоку відкритою. 24 вересня сторони можуть спробувати дійти хоч якоїсь згоди: кожна із наддержав має важелі впливу на Іран, і обидві зацікавлені у припиненні конфлікту.

Хоч як це парадоксально, але, схоже, хусити все ж мають більше важелів впливу, ніж наддержави. Останніми тижнями вони завдали поразки силам Саудівської Аравії, оснащеним американською зброєю. Коли спадкоємний принц Саудівської Аравії нещодавно попросив Трампа розпочати військову операцію проти хуситів, той відмовився. Президент пообіцяв надати розвідувальні дані та іншу допомогу, але не відступив від свого рішення залишитися осторонь.

«З огляду на вже наявний затяжний конфлікт з Іраном, перевантаженість можливостей ВМС і скорочення запасів боєприпасів, не дивно, що він (Трамп) не хоче відкривати ще один фронт, — пояснив це рішення Ден Шапіро, колишній високопосадовець Пентагону, який відповідав за політику на Близькому Сході за адміністрації Байдена. — Однак для саудівців це стало гірким розчаруванням». Крім того, цей чинник посилює непрямий тиск на Пекін.

Через кілька днів журналісти запитали Трампа про цю ситуацію, і він заявив, що хусити «зв'язалися з нами й не хочуть з нами воювати. Є лише одна країна, якою вони не надто задоволені, і ми це владнаємо», — додав він, маючи на увазі Саудівську Аравію. Усе це свідчить про те, що саме хусити можуть виявитися єдиними переможцями в цьому конфлікті. Вони не підконтрольні Ірану й суттєво наблизилися до своєї мети — незалежності від саудівського впливу. Захопивши «Браму сліз», вони відіграли ключову роль у завершенні війни Трампа. І коли все закінчиться, вони вимагатимуть компенсацію — і гарантовано її отримають.

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Даян Френсіс. Републікація повної версії тексту заборонена.

Уперше опубліковано на dianefrancis.substack.com