«Каторга — благо, навіщо її чорнити?» Хто і чому вигадав систему, що надихнула Орвелла на роман 1984 та існує досі
Країни12 березня 2024, 07:49
У 1768 році двадцятирічний студент Оксфорда Джеремі Бентам випадково натрапив на Есе про перші принципи правління авторства Джозефа Прістлі, священника й науковця, відкривача кисню і вуглекислого газу. У книзі йшлося про пошуки, як сказали б зараз, ефективного менеджменту: такого, щоб одночасно приносив прибуток роботодавцю і робив щасливим кожного працівника — тобто, у кращих християнських традиціях.
На відміну від Прістлі, Бентам аж ніяк не був набожним, а на своє XVIII століття — напрочуд прогресивним і хоробрим молодим чоловіком. Він відкрито виступав за свободу слова, відокремлення церкви від держави, жіночу рівноправність, право на розлучення, заборону рабства, тортур і навіть відстоював права тварин. І, звісно, хотів усіх ощасливити.
Але, попри всі ці чесноти, Бентам примудрився створити абсолютно антигуманну і дику теорію паноптикуму — довічної в’язниці для мільйонів людей. За його задумом, усі мали б працювати по 15−16 годин на добу шість днів на тиждень, перебуваючи під цілодобовим наглядом найманого інспектора, а жити — в окремій камері. І при цьому, вважав Бентам, людина відчуватиме безмежне щастя, бо не матиме часу на зайві думки.
Над проєктом Інспекторського дому він працював понад 20 років, а пізніше удосконалював його до кінця життя. Двоє монархів того часу, англійський король Генріх III і російська імператриця Катерина II, яким Бентам роками вперто нав’язував свою ідею, відмахнулися від нього, як від докучливої мухи. Але у XIX та XX століттях проєкт паноптикум знайде своє відображення в організації роботи деяких в’язниць, концтаборів і навіть методах державного управління.
Старший брат
Т ак сталося, що у 1780-х роках старший брат філософа — Самуель Бентам, придбав невелику деревопереробну фабрику у далекій Росії. Джеремі відразу ж загорівся бажанням йому допомогти з організацією виробництва, праці й пошуком робітників. А найкращими працівниками, на думку філософа, були в’язні.
Він запропонував збудувати Інспекційний будинок круглої споруди, прозорий, зі штучним освітленням і цілою системою дзеркал, які створюють складну систему постійного стеження за кожною людиною.
«Кожен інспектор перебуває у центрі багатоповерхової круглої споруди й має можливість контролювати всі камери навколо нього, — описував свій проєкт Джеремі Бентам. — Кожен суб'єкт утримується у своєрідному самотньому ув’язненні, що максимізує його безпеку та приватність і запобігає виникненню деструктивних настроїв і можливості втечі».
Кожен мав би бути під наглядом, не усвідомлюючи цього, тому що паноптикум дозволяв 100% контролювати спостережувану спільноту без додаткових засобів. Бентам зізнавався, що розуміє, що його інспектори іноді можуть бути надто суворими, а надмірний нагляд та ізоляція можуть змусити людей забути, хто вони насправді. Але ж це зовсім непогано, вважав він, бо йдеться про в’язнів, які відбувають певне покарання. То що поганого у тому, що в якийсь час вони забудуть про цей свій статус, навіть якщо будуть зайняті примусовою працею?
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
«Називайте їх солдатами, називайте їх монахами, називайте їх машинами; вони всі будуть щасливі, я в цьому зовсім не сумніваюся, — писав філософ. — Каторга — це благо, навіщо її чорнити, як прокляття? Найкраще спати сім із половиною годин, а їсти півтори години. Крім того, пам’ятайте, що перерви для їжі також є перервами для відпочинку, оскільки їжа допомагає вам почуватися сильнішими».
Уже скоро Бентам вирішив, що система повинна охоплювати не лише тюрми, а й усі соціальні інститути. Паноптикум мав стати моделлю для організації фабрик, майстерень, робітничих будинків, божевілень, лікарень і шкіл.
Його план передбачав, що в’язні, які вийшли на волю, довго залишатимуться з інспектором упродовж життя. Порука повинна була поновлюватися щорічно, а якщо особа не поновлювала її, її відправляли в паноптикум і засуджували до довічного ув’язнення.
Чим далі — тим фантазія філософа розбурхувалася сильніше. Він знаходить спосіб долучити до праці мільйони людей. І щиро вірить, що для них працювати і жити під постійним наглядом — усе ж краще, ніж бідувати.
«Чому б не вилучити людську працю з класу людей, від яких не вимагається ні розум, ні добра воля, і не замінити її паровою машиною?» — розмірковує Бентам.
Він розробляє два проєкти про використання бідних шляхом створення акціонерної компанії, подібної до Ост-Індської компанії, якій держава доручила б організувати 250 робочих будинків. Кожен такий робочий будинок утримував би 2.000 бідних за умови абсолютного контролю.
Кампанію з пошуку бідняків філософ хотів очолити сам. Він вважав, що для цього король має наділити його повноваженням затримати будь-кого, хто явно не мав «засобів до існування чи встановленого майна, або чесних і достатніх засобів до існування». Він також хотів, щоб прийняли закон, який би зобов’язував пересічних громадян допомагати затримувати кожного, хто, на їхню думку, не має достатніх засобів до існування, і відправляти в паноптикум.
Поразка філософа й образа на монархів
Б ентам задумав систему робочих будинків із цілодобовим наглядом у гігантському масштабі. Будівлі були б призначені для розміщення пів мільйона бідняків, а також їхніх нащадків, які залишалися б під опікою корпорації навіть після звільнення своїх батьків.
Нащадки служили б компанії, поки не досягли 20 років або близько того, попри наявність одруження. Загальна кількість мешканців робітних будинків повинна була врешті становити щонайменше 1 млн. Населення Англії на той час не перевищувало 9 млн осіб, тобто Бентам мав намір запровадити рабство принаймні 11% населення. А загалом він мріяв, що у майбутньому до паноптикуму можна помістити 3/5 британського населення. І так, ці люди не можуть не почуватися щасливими, адже їм не потрібно перейматися будь-якими буденними проблемами — за них усе вирішує інспектор, тобто Старший брат.
Джеремі Бентам витратив понад 20 років на те, щоб просунути своє дітище правителям різних країн, але ні в Англії, ні у Франції, ні в Росії до його ідеї тоді не поставилися серйозно. На схилі літ 83-річний Бентам написав книгу під назвою Історія війни між Джеремі Бентамом і Георгом III, написана однією з воюючих сторін.
Філософ щиро не розумів, чому проєкт усього його життя так нікому й не знадобився. «Уявіть собі, як він мене ненавидів, — писав Бентам про короля. — Усі нужденні та люди в тюрмі були б у моїх руках. Яка трагедія! Я ніколи не думав, що правителі будуть проти реформ. Я думав, що їм варто лише з’ясувати, що є правильним, і вони за це візьмуться».
Філософ так і не зрозумів, що насправді став живим прикладом абсурду власного вчення, яке зробило з нього посміховисько у Європі, що тоді переживала епоху Просвітництва. Але прийде час — й ідеї Бентама знадобляться і приживуться.
Опираючись на його задум, різні країни й режими звели в’язниці — Пресідіо Модело на кубинському острові Пінос (нині — Хувентуд), іспанську в’язниця Карабанчель у передмісті Мадрида, де за часів диктатури генерала Франко утримували політв'язнів, а також барселонську чоловічу в’язницю Модело й колишню напівполітичну в’язницю Кілменхем у Дубліні.
Слово паноптикум у наші часи набуло широкого значення і загалом означає локацію, де за людиною безперервно стежать. Або ж може йтися про владні режими, де за людину все вирішують сильні світу цього, а сама вона не має жодних прав і перебуває під наглядом. Саме від Бентама тягнеться ідея Старшого брата, що дивиться за тобою, яка надихнула письменника Джорджа Орвелла на роман 1984.