Я прочитала Юлію Мендель.
Крім «ракет і дронів», які всі цитують, там ще про те, що «чоловіків хапають на вулиці», — і це, як вона вважає, «ознака автократії», що ми стали «найкорумпованішою країною» (розкажіть це іншим корумпованим країнам), що «єдиним бенефіціаром війни є Зеленський», ну і про «дрони, ракети» і «зупиніть війну!»
Нічого в цьому інтерв'ю мене не здивувало, як і в попередніх сезонах серіалу під назвою «розмови Мендель зі своїм несвідомим».
Але воно було б смішно, якби не такою очевидною була шкода від того, що вона меле.
І цікаво, що всі її стєнанія в стилі голубіци міра збіглися в часі з тижнем паніки й істерики навколо того, що наступна зима буде в десятки разів гірша, ніж усі попередні найгірші зими цього льодовикового періоду.
І я тут бачу три моменти, про які хочу написати.
Всі стєнанія Мендель в стилі голубіци міра збіглися в часі з тижнем паніки
Перше — це сотні або й тисячі індивідуальних рішень, які всі ці роки війни ухвалює вже і ухвалюватиме надалі кожна сім'я, як вона бачить безпеку для себе, для дітей; що може зробити самостійно, що — у рамах будинку, громади тощо; виїжджати чи лишатися — усе це кожна родина зважує і вирішує сама, і має право на будь-які рішення.
Друге — це знову несеться засилля порад від порадників і порадниць, — що, як і кому робити.
Але зазвичай чомусь всі поради зводяться до того, що треба виїжджати, тікати, терміново кинути все, спакувати дітей і бігти тощо.
І це, як мені здається, нікому не допомагає.
А більше сіє почуття провини у людей, яким і так дуже складно.
Бо не завжди людина може «спакувати», наприклад, двох чи трьох старших людей, які на опіці, і кудись їхати. Не завжди людина може «спакувати» і дітей.
Та й загалом — у нас всіх є сотні, сотні різних, нікому не відомих обставин, про які ми не маємо звітувати в соцмережах.
(Принагідно скажу, що коли такі залякування роблять представники влади — це окреме дно. Бо їхнє завдання не волати, а пропонувати рішення).
Третє — головне.
Варто б усвідомити, що ми не можемо перенести усю країну трошки західніше чи трошки південніше, чи ще кудись.
Саме цього і домагається Росія.
Ми не можемо виїхати усі.
Це неможливо навіть фізично. Більше того, якби таке сталося — це б означало неіснування України. Від цього було б погано геть усім: і недіаспорі, й діаспорі.
Усім.
Хто цього не розуміє — може почитати спогади вояків УНР про армію без держави, про громадян без держави.
Де б ми не були, де б ми не жили, важливо, щоб тут була Українська держава.
Хоча, думаю, такі категорії складно зрозуміти Юлії Мендель: погана освіта, важке дитинство.
Але якби хто хотів знати, реальна допомога для нас — це говорити де тільки можна, хоча б на аудиторію із своїх двох сусідів, що Україні треба допомагати вижити і відбитися. І пояснювати чому.
Імовірно, Юлії Мендель до цього байдуже, у неї гаманець в іншому місці. Вона цього не робитиме.
Але вона має медійні майданчики, на жаль. І те, що вона меле, воно ж не Зеленському шкодить — воно шкодить нам усім.
(Хоча особливої пікантності ситуації додає те, що свого часу в команду вона потрапила волею президента. Майстер кадрових рішень класу люкс, що ж казати).
Тим не менше, не можу не відзначити, як воно інформаційно-емоційно переплелося в часі.
Емоційне розхитування, знову виття про «failed state», знову «астанавітє війну!»