Кухня брехні Путіна. Що сховано за лаштунками пропаганди РФ: великі і малі гроші, наради з «іконостасом» та куратори з Кремля

— Як влаштована російська пропаганда?

— Давайте я почну з якихось банальних речей. По-перше, треба розуміти, що значна кількість людей задіяна в пропаганді — новини, телебачення, газети. Якщо ми говоримо, наприклад, про газетну журналістику, треба розуміти, що значна кількість російських начебто журналістів працюють просто за зарплату, причому за досить звичайні гроші. У російських федеральних ЗМІ, які перетворилися на інструмент донесення неправди, можуть безпосередньо не займатися пропагандою, але вони можуть недоговорювати, перекручувати тощо. Не треба думати, що вони там усі сидять на якихось розкішних пайках із Кремля. Зовсім ні. Навпаки. І в цьому жах. Значна кількість людей пишуть якусь єресь за досить стандартну зарплату. За мірками Росії, України це можуть бути звичайні гроші. А за мірками Західної Європи — просто смішні зарплати.

— Про яку зарплатню взагалі може йти мова?

— Думаю, що тепер це може бути в районі $1 тис. У газетах. Я думаю, що це якісь просунуті кореспонденти. Наскільки я розумію, тепер, після того, як усе змінилося, це якісь кореспонденти, які можуть висвітлювати якісь політичні, більш-менш серйозні теми. Звичайно, у якихось молодших буде $1 тис. мінус. А у старших до $1,5 тис.

— Судячи зі слів мера Москви Сергія Собяніна, це середня зарплата по Москві — 160 тисяч рублів, тобто ті самі $1,5 тис.

— 160 тисяч отримуватиме який-небудь старший кореспондент, спеціальний кореспондент. Але журналісти кремлівського пулу, які висвітлюють діяльність Путіна, могли отримувати вдвічі більше, ніж їхні колеги на схожих позиціях. Тобто, наприклад, журналіст кремлівського пулу міг отримувати кілька тисяч доларів. Але це все-таки дуже одиничне. Тобто, це одна-дві людини на газету, звісно, могли там отримувати зарплату в кілька тисяч доларів. Але знову ж таки, це теж смішно. Коли ми собі уявляємо, що люди пишуть якісь огидні абсолютно речі, то мені уявляється зазвичай, що вони мають отримувати якісь великі гроші. А точно ні.

— Тоді чому це все працює? Зрозуміло, що на рівні Володимира Соловйова якісь гігантські зарплати і все інше.

— У телевізійників інші зарплати. Я думаю, що особливо коли українська аудиторія уявляє собі середньостатистичну російську пропаганду, зазвичай ідеться про телебачення. На телебаченні, звісно, як і в усьому світі, зарплати зовсім інші. І ми колись робили розслідування про те, як підняли пропагандистам зарплати.

Наприклад, зарплата військового кореспондента ВГТРК Євгена Піддубного, який регулярно висвітлює бойові дії в Україні, зросла майже на чверть: він отримував у середньому 974 тис. руб. на місяць ($11,7 тис.) проти 782 тис. ($9,4 тис.) роком раніше. Зарплата ще одного кореспондента Миколи Долгачова зросла майже на 65% — він отримує в середньому 688 тис. руб. на місяць ($8,3 тис.), хоча торік заробляв трохи більше ніж 400 тис. ($4,8 тис.).

Виплати збільшили не тільки військовим журналістам. Кореспондент Першого каналу Антон Верницький, який, окрім іншого, висвітлює роботу Путіна, став заробляти по 600−650 тис. руб. на місяць (до $7,8 тис.), хоча ще в січні цього року він отримав лише 400 тис. руб. ($4,8 тис.).

Зросли доходи й у співробітників Russia Today. Наприклад, директор служби російського мовлення каналу Євген Шипілов у січні заробляв 950 тис. руб. на місяць ($11,4 тис.), потім став отримувати не менше ніж по 1,1 млн руб. ($13,2 тис.), тобто майже на 20% більше.

— Ми говоримо про центральні ЗМІ, які добре фінансуються. Я так розумію, що це — зростання зарплат — ще певною мірою був острах режиму після початку війни, щоб журналіст не говорили так, як Кремлю не потрібно?

— Думаю, профілактично заспокоїти. Настрої під час війни постійно коливалися, і вони так хвилеподібно розвиваються: то якісь ейфоричні, то був період страшної депресії. Я от пам’ятаю за кілька місяців після початку війни мої знайомі пропагандисти і якісь чиновники перебували просто в стані загальної депресії. Зараз уже немає цього настрою, він забутий абсолютно. Але тоді, щоб от трошки змінити це депресивне відчуття, за кілька місяців після початку війни було це рішення про підйом зарплат.

— Телевізор залишається основним засобом передачі пропаганди. Я дивлюся відео з опитуваннями на російських вулицях, коли з людьми спілкуються ютубери. І останні часто запитують — чи вірите ви телевізору? А у відповідь чують — ні, телевізору не вірять. Чи так це насправді?

— Річ у тім, що все, що не телебачення, схоже, росіяни не так активно, як хотілося б, використовують з точки зору новин. Тобто, мабуть, інтернетом-то люди, звісно, користуються, але здебільшого це якась «развлєкуха». Для більшості людей інтернет буде не обов’язково джерелом глибокої політичної аналітики, а джерелом усілякої «розважалівки». Тим паче після початку війни, коли багато хто намагався взагалі захистити себе від новин.

Але особливо, як і раніше, старше покоління орієнтується тільки на телевізійні новини. Начебто вже виросли люди, які з інтернетом «на ти», проте ми все ще говоримо про величезний прошарок людей, які орієнтуються на ТБ.

— Чи справді заступник глави АП Сергій Кирієнко курирує інтернет, а Олексій Громов — телебачення?

— Цей поділ існував історично. Олексій Громов — куратор і цар телебачення. Він вирішує все, що відбувається на телебаченні. Жоден інший чиновник у країні не може зателефонувати на телебачення і сказати, що їм робити. Сергій Кирієнко — інший перший заступник голови адміністрації президента, за ним інтернет. До нього курирувала інтернет добре відома вам людина на прізвище Володін [В’ячеслав Володін, голова держдуми, колишній перший заступник голова АП], він обіймав таку саму посаду. Чомусь виник такий поділ обов’язків. Інтернет курує Кирієнко. Інтернет же в нашому сенсі охоплює соціальні мережі — їх курує начальник управління громадських проєктів АП Сергій Новіков. Є Інститут розвитку інтернету.

Є структура Христини Потупчик, такої знаменитої, про яку можна багато чого прочитати. Це підрядники адміністрації президента. Вони отримують «чорний нал» буквально з Кремля. Існують фотографії, як Христина Потупчик сидить у кремлівському кабінеті й отримує там гроші. І ці гроші далі, наскільки я розумію, йдуть різним блогерам. Наприклад, вони можуть піти прокремлівським блогерам.

Або ось ці підрядні інститути: вони можуть занести гроші в різні друковані ЗМІ, щоб якийсь потрібний матеріал розмістити. І вони ж платять через різні підрядні структури різним політологам та експертам. І відповідно, потім ці люди дають якісь потрібні коментарі. Тобто вони працюють із найрізноманітнішими напрямками.

— Але це не обов’язково прямі гроші з російської скарбниці?

— Якщо йдеться про державне, то в Росії є багато державних ЗМІ. І там існують, так би мовити, дотації. Тож якщо йдеться про офіційні гроші в бюджеті, то через офіційні гроші в бюджеті державні ЗМІ отримують державні дотації. Напевно в бюджетах регіонів існують дотації для медіа. Але які дірки ними затикають? Формально ж це для чого? Для того, що вони, нібито, займаються якимись соціальними проєктами, випускають якісь не дуже рейтингові сюжети про соціальні програми держави. Зараз я багато вам дурних пояснень можу придумати, вони самі їх можуть придумати. Але вони отримують гроші, у них є офіційні бюджети. З іншого боку, у всяких різних політичних структур є чорні бюджети, це інше.

Наведу такий приклад. Я вам сказав, як адміністрація президента працює. У них є якийсь бюджет. Це такі чорні каси, коли приватні бізнесмени скидають свої гроші в Кремль. Кремль їх розподіляє між своїми підрядними структурами, які дають ці гроші на різні цілі: блогерам, політологам тощо. Але є й інший рядок, — наприклад, існує така прекрасна партія Единая Россия. В іншої партії, думаю, що влаштовано так само, просто Єдиною Росією я займався. У Єдиної Росії є свій бюджет, є свої фонди підтримки. До речі, і в кремлівські фонди скидається переважно не приватний бізнес, а й державний бізнес. Аналогічно — і з Єдиною Росією. І так утворюється її фонд підтримки. Ці гроші партія витрачає на свій розсуд.

Я прекрасно знаю, що у Єдиної Росії є свій порядок денний. Він пов’язаний із кремлівським, але в них є якась своя умовна автономія. Не політична, ви розумієте, а адміністративна, — у тому, як вони домовляються з медіа. Олексій Громов і Сергій Кирієнко не дзвонитимуть щодня і не керуватимуть, як хто висвітлює Єдину Росію. А їм потрібні позитивні матеріали. Тому, наскільки я знаю, вони ось цей «чорний нал» свій витрачають, зокрема на те, щоб підгодовувати журналістів. Це не федеральні співробітники, це можуть бути регіональні.

У Єдиної Росії проходить якась своя виборча кампанія. Не знаю, в регіоні потрібні хороші матеріали в регіональних ЗМІ. У регіонах зарплати смішні. Я думаю, вони там підкидають скількись, дуже мало.

— Зарплата в регіонах дуже маленька, — 20−30 тисяч рублів (до$360).

— Життя регіонального журналіста в Росії, — я не знаю, як в Україні в нормальніші часи, — але життя регіонального журналіста в Росії було непростим. У мене була досить ганебна історія, коли мене запросили прочитати, провести майстер-клас для нормального регіонального ЗМІ. Я щось там їм розповідав: як потрібно, в моєму розумінні, спілкуватися з джерелами, добувати інформацію, як потрібно писати щось цікаве, дізнаватися про місцеву владу. Я дивлюся, так усі поникли. І піднімається хлопець, каже: «Вибачте, а ви не розглядаєте варіанту, що просто з адміністрації губернатора зателефонують головному редактору і під якимись страшними погрозами негайної кримінальної справи або просто будь-яких проблем знімуть той матеріал, який ви нас навчаєте тут писати»?

І я думаю: Йо-мойо, яким же я московським снобом тут виглядаю, — я їм розповідаю, як потрібно цікаві матеріали писати, якісь громоподібні. А люди живуть, звісно, у доволі моторошнуватих реаліях. Це був 2016 рік.

Вони там тепер зацьковані, пригноблені тощо.

— Ви сказали, що Громов окремо ТБ займається, Кирієнко — інтернетом, а чи є якийсь єдиний центр, який щодня виробляє наративи для пропаганди?

— Громов проводить «летучки» для телевізійників мало не щотижня. У нього там збирається «іконостас»: керівництво федеральних каналів і прессекретарі якихось відомств. Туди ж можуть приходити представники внутрішньополітичного блоку Кремля. Тобто, представники Кирієнка. І раніше Володіна. Я думаю, згаданий вище Новіков туди тепер прийде. Туди ж ходить Марія Захарова [пресаташе МЗС РФ]. Там вони що обговорюють? Дивляться графік президента. Ну там президент наступного тижня відвідуватиме Самарську область. Можуть там сказати, що прокляті «піндоси», не знаю, щось зробили. Якщо «піндоси» хороші, якісь європейці погані. Неважливо. Ось давайте, шановні колеги, зробимо акцент ось на цьому, ось на цьому, — скажімо, що прокляту Україну треба розбомбити. Чи ні, скажімо інакше: що Україну, від великої любові до неї, зараз просто трошки бомбимо, її жінок і дітей.

Це дуже знаменита подія була, яку ви могли бачити, — коли Марії Захаровій прямо на брифінгу щодо ракети «Орєшнік» зателефонували.

— Так.

— Це Громов. Громов для неї начальник. Для багатьох прессекретарів, до речі, начальник Олексій Громов. Політичний блок Кремля буде слухати це для інформації.

Якщо в АП треба домовитися, у них є спільні зустрічі, «летучки», які, я думаю, проводять Антон Войно, як глава адміністрації президента. Вони там можуть домовитися про якісь спільні, так би мовити, зусилля. Але загалом їхні порядки денні різні. Сергій Кирієнко і, відповідно, Новіков і підлеглі співробітники Кирієнка керуватимуть і даватимуть команди різним підпорядкованим їм інтернет-структурам. У них спільної «летучки», наскільки я знаю, немає. Водночас Кирієнко керуватиме прессекретарями політичних структур — прессекретар Єдиної Росії, пресслужба Молодої гвардії Єдиної Росії. Вони будуть координувати в інших напрямках. Як між собою домовляються Кирієнко і Громов, — ми про такий формат не знаємо. Але зрозуміло, що вони десь зустрічаються, у них якісь «летучки», мабуть, на рівні керівництва адміністрації президента.

— Це цікаво.

— Це точно розділені групи. Це буде страшний скандал, якщо Громов буде лізти у вотчину Кирієнка, а Кирієнко — у вотчину Громова, буде кошмар взагалі. У Кирієнка і Громова були розбіжності. Вони між собою якось ділять газети. Ось це більш тонкий момент, тому що якісь газети скоріше підпорядковуються Громову, а якісь — Кирієнку.

Наприклад, я знаю, що так у них склалося, що Громов рулить радше Комерсантом, у нього там є своя волохата лапа, а з умовною РБК буде розбиратися Кирієнко. Ну, це логічно. Тому що Комерсант — більш традиційне ЗМІ, газетне, а РБК — більш, так би мовити, цифрове медіа.