Можна без світла, але не без неї. Як українці відсилають каву на фронт та скільки грошей лишають у кав’ярнях

Ми можемо сидіти без світла годинами дома, слухати обстріли вночі та жахливі новини вдень, обурюватися на корупцію та жалітися на підвищення податків для ФОП. Але не пропускати чашку кави на початку дня. Для народу, який багато років бореться за свою незалежність та існування, відстоює кордони 1991 року та право говорити українською мовою, позбавлення ранкової кави, що бадьорить по дорозі на роботу, відчувається як ще одне випробування на міцність.

У грудні 2025 року чашка еспресо в Україні коштує в середньому 41 грн. За рік філіжанка кави зросла у ціні на 17%. А загалом у майже 2 рази піднялась ціна на еспресо від початку повномасштабної. Такі дані стали відомі із дослідження Опендатабот та Poster.

Найдорожче еспресо нині п’ють на Львівщині — в середньому, 47 гривень за чашку. За рік ціна тут зросла на 19%. Регіон уперше за останні роки очолив «кавовий рейтинг», витіснивши багаторічного південного лідера. Одещина, яка два роки поспіль була рекордсменом за цінами на каву, у грудні 2025 року опинилася на другому місці — 45 гривень за еспресо.

Чи заважає це українцям пити каву щодня? Аж ніяк. Погляньмо на кав’ярні великих міст: завжди повні, з великим потоком людей, які п’ють усе: від американо до флетвайту, а десь посередині буде капучино та лате. Але все залежить від еспресо, яке є основою усіх кавових напоїв. Альтернативні методи заварювання, на кшталт фільтр-кави чи V-60 також стають все більш популярними. Особливо серед молоді. Не маючи можливості працювати із дому через відключення електроенергії, вона перебирається у кав’ярні та коворкінги, які безсумнівно подаватимуть каву. Її легко пити, вона концентрує та дає заряд бадьорості, хоч і більш різкий, ніж чай, який містить, до речі, стільки ж, а то й більше, кофеїну. Але чомусь вибір падає саме на дорогу, іноді й гірку, каву.

Причини криються, скоріше в каві як символі, феномені та звичці. Мати гарячий фільтр в термосі та пити протягом дня — круто й модно; забігти в кав’ярню на капучино з подругою чи другом — весело; обговорити з колегою чи партнером робочі питання за еспресо — солідно. В жодній з цих ситуацій не йдеться про смак. Скоріше, про атмосферу навколо, зручність та «третє місце». Це знайоме громадське місце, де ви регулярно спілкуєтесь з іншими, знайомими та незнайомими, на основі спільних інтересів чи діяльності. Цей термін був введений Реєм Ольденбургом на початку 1990-х років, коли збільшення робочого часу та більш ізольовані громади (наприклад, передмістя) стали нормою. Тому що, коли у вас є доступ до всього, що вам може знадобитися вдома (або онлайн), виходити з дому стає необов’язково.

Але от кав’ярні, як згаданий на початку феномен «третього місця», є чудовим прикладом закладу, щоб стати частиною ком’юніті. Тут можна познайомитися із письменниками, художниками, танцівниками, або ж з айтівцями, інженерами, будівельниками, дизайнерами. Раз по раз туди навідуються представники усіх класів та професій. При чому, від малого до велика: ви можете спостерігати за двома дівчатами підлітками, які обговорюватимуть домашні завдання за лате із ванільним та полуничним сиропом, чи за кількома бабусями, що питимуть свої еспресо із молоком за розмовою про онуків. Так, і це все в одному місці, де на обідню перерву важко знайти місце. Але це у великих містах, де культура кав’ярень є настільки поширеною, що на один квартал знайдеться кав’ярень три-п'ять.

Що ж в районних центрах? Каву п’ють, але це вже не буде спешалті (з англ. Specialty — кава найвищої якості), а скоріше добре підсмажена, гірка та міцна кава з автоматів десь у торгових центрах чи супермаркетах. Ціна — суттєво менша, попит — точно ні. Взявши паперовий стаканчик із кришечкою та трубочкою мешканець міста пройдеться до роботи, чи разом із друзями або родиною, прогуляється парком у вихідний. Це також про затишок, про можливість побалувати себе улюбленим напоєм, солодким чи ні, який зігріє руки взимку, та збадьорить у поспішний ранок влітку.

Ще більш особливою стала кава для українців у час війни. Її надсилають на фронт у вигляді дріпів — маленьких пакетиків з меленою кавою, які потрібно залити водою. Це зручно та швидко, і є можливістю пити спешалті навіть під обстрілами артилерії.

У дослідженні харчування під час війни медіа Їжакультура знайшли патерн, пов’язаний із війною та напоєм: пиття кофеїновмісних/енергетичних напоїв (кава, міцний чай), щоб якнайдовше не спати (пов’язано зі страхом заснути та постраждати від нічних обстрілів, чи пропустити важливі новини, сигнали тривоги тощо. Ба більше, повернення до улюбленого напою, навіть попри підвищену ціну, вказує на страх українців втратити свій ритуал: адже випита чашка зранку вказує, що ми не втратили зв’язок із буденністю, що ми в безпеці і можемо насолоджуватися спокоєм та хвилиною тиші наодинці з напоєм.

Також деокуповані міста, та близькі до фронту, нині мають величезний попит на каву серед військових: чи то для енергії, чи то для смаку, але кава у час війни — обов’язкова. Згадаймо хоча б історію створення американо. Під час Другої світової війни американські солдати, перебуваючи в Італії, виявили, що тамтешній еспресо був занадто міцним для них. Тож вони почали хитрувати, намагаючись придумати кавові суміші, які за смаком були схожі на стандартну каву, яку подають в Америці. Додаючи воду до порцій еспресо, солдати створили каву американо, слабший напій з меншою концентрацією. Чому прагнули такого результату? Через винахід кемексу (скляна колба для заварювання кави), який пізніше став частиною американської попкультури. Наприклад, Джеймс Бонд готує каву з кавоварки кемекс, схоже бачимо на кухні Дона Дрейпера у фільмі Божевільні, а ще у Вудхауза в фільмі Дитина Розмарі 1968 року. У першій серії культового серіалу Друзі Рейчел наливає Джоуї та Чендлеру каву з кемексу. Він же стоїть на задньому плані у квартирі протягом серіалу. Але це ми зайшли на інший континент, повернімося до України. Адже у нас як література, так і кінематограф активно залучають у свої твори каву, як частину історії, або ж побічну демонстрацію заможного життя.

Про каву неодноразово писав Франко, Шевченко у своєму Щоденнику, Карпенко-Карий у Мартині Боруля, Юрій Винничук у Таємницях львівської кави і тощо. Згадується кава й поміжно, у контексті столиці: «Нічний Київ мені був ніби кава, про яку забув, а коли згадав — вона ще не остигла», — Мирослав Лаюк у Світ не створений.

Україна — кавова країна, про що свідчить минуле й теперішнє. Українці відвідують міжнародні чемпіонати із заварювання, де займають призові місця, створюють безліч цікавих смакових лотів, а вибір упаковок в супермаркетах шокує навіть іноземців. Гарний еспресо чи капучино із лате-артом зранку — це базовий мінімум, попри війну, високі ціни та стрес щодня.