Скільки б ми на конференціях не товкли одне й те саме — бути в контексті, відчувати людей, співпереживати разом із суспільством, бути його невідʼємною частиною і людиною, — все одно хтось виходить у поле з відірваною від реальності, як на мене, дикухою.
Останній тиждень Київ і область живуть за окремим графіком: цілодобові Шахеди, балістика, прильоти по будинках, палають склади, універи, вікна зачинені через їдкий дим, люди зранку зіскрібають себе з підлоги паркінгів та ліжок — а потім повзуть працювати.
У соціологів усе прозоро і великими літерами:
— 58% людей відкрито говорять про стан виснаження або близький до повного нуля
— понад 60% живуть із хронічним недосипом, когнітивною втомою та втратою концентрації
— тільки 11−12% киян відчувають свій стан більш-менш стабільним, а горизонт планування в більшості звузився до кількох тижнів.
Люди тримаються виключно на впертості, рутині та силі волі. Заряд людського акумулятора близький до нуля і він більше не підзаряджається. Це наче його останній цикл роботи.
Заряд людського акумулятора близький до нуля, і він більше не підзаряджається
І тут на сцену виходять пресконференції та релізи про дні без авто, заклики відмовитися від пластикових стаканчиків і ініціативи про турботу про довкілля в стилі мирної Європи.
І справа тут не в людях, які прибирають власний двір, щоб зберегти глузд. Справа в організаціях, які роблять із довоєнного порядку денного головні інфоприводи країни, що стікає кров’ю.
Справжня екологія сьогодні — це розмінування, аналіз отруєних ґрунтів, утилізація мільйонів тонн бетону і відбудова.
А показові толоки, свята землі та селфі в парках, поки країна горить, — це не турбота, це — глухота.
Бо коли в ґрунт і повітря летять тонни токсичного заліза, коли люди думають, як вижити й дожити до зарплати чи відбою, або як доїхати з лівого на правий берег та назад — їм на повному серйозі пропонують підняти папірець у парку заради порятунку планети.
І саме ця Глухота не лікується. Бо вона емоційна. А ліків від такої ще не знайшли.
Якщо ви не здатні співпереживати тим, до кого звертаєтеся, — просто витримайте паузу. Своєчасна пауза набагато сильніша за недоречний піар.
P.S.
Друзі, ще раз окремо підкреслю: якщо сортування, банки для свічок чи прибирання власного під'їзду — це ваша особиста рутина, яка тримає вас на плаву й дає відчуття контролю, — це чудово і це рятує психіку.
Текст взагалі не про людей. Текст про організації та піарників, які під час обстрілів виходять у публічний простір із пресконференціями мирного часу, і організовують акції, повністю ігноруючи реальність, у якій ми всі живемо.
Текст опублікований з дозволу авторки