Економіст Мінь Чжу, виступаючи наприкінці червня на заході, організованому Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ) у Китаї, виявився серед перших, хто натякав на слабкість заходів стимулювання економіки в Китаї після Covid. Мінь Чжу, колишнього заступника директора-розпорядника Міжнародного валютного фонду та колишнього заступника керівника Народного банку Китаю (НБК), не можна назвати звичайним спостерігачем за розвитком китайської економіки та її ролі у світі. Крім того, це один з моїх найстаріших і найрозумніших друзів у Китаї, і я звик дуже серйозно ставитися до його думки.
Прогноз Чжу виявився правильним. Незважаючи на багатообіцяючий стрибок після раптового скасування політики нульового Covid, відновлення китайської економіки останніми місяцями сповільнилося. Багато хто сподівався, що уряд відреагує на це ухваленням нового масштабного пакета стимулів, оскільки саме так він зазвичай чинить у подібних випадках. Але зроблені в середині серпня оголошення про серію заходів, які вжили НБК, Китайська комісія з регулювання цінних паперів (CSRC), а також Держрада, розвіяли ці сподівання на порох.
НБК зрушив ставки короткострокового кредитування лише трохи нижче, а комісія CSRC вирішила зосередитися на підвищенні ринкового ентузіазму, зокрема подовживши час торгових сесій, знизивши брокерські комісії та підтримавши зворотний викуп акцій. Зі свого боку, Держрада поки що не може сповільнити «криваву бійню» в секторі нерухомості, де компанія Country Garden відчуває гострі проблеми з ліквідністю, а компанія Evergrande подала в США заяву про банкрутство.
Для країни, яка давно пишається вмінням ухвалювати проактивні рішення для запобігання проблемам в економіці, нові заходи стимулювання виглядають напрочуд пасивно. Питання в тому, чому це так. Чжу, виступаючи на заході ВЕФ, вказав на боргові проблеми в Китаї.
Широкі масштаби боргових проблем Китаю вже добре відомі
Зараз, звісно, широкі масштаби боргових проблем Китаю вже добре відомі. За даними Банку міжнародних розрахунків (BIS), наприкінці 2022 року борги нефінансового сектору країни дорівнювали 297% ВВП. Це в два з гаком рази вище, ніж у розпал світової фінансової кризи наприкінці 2008 року, коли цей показник дорівнював 139%, і більш ніж на 100 процентних пунктів вище ніж наприкінці 2012 року, коли Сі Цзіньпін став генеральним секретарем Комуністичної партії Китаю (КПК).
Аргумент Чжу простий: закредитована китайська економіка не може дозволити собі ще один раунд стимулів, що фінансуються в борг. Китайська влада стала уважно ставитися до ризиків накопичення боргу з 2016 року, коли сумнозвісне «авторитетне джерело» публічно попередило, що Китай стоїть на порозі потенційної «японізації».
Однак розуміння уроку — це не те саме, що дії на основі цього розуміння. Очевидно, що Китаю необхідно відучити себе від зростання економіки за рахунок збільшення боргів, але менш очевидно, чому цього досі не сталося.
Відповідь можна знайти в структурі китайського боргового циклу. Як показують дані BIS, за перші десять років керівництва країною Сі Цзіньпіна на частку корпоративного боргу припадало 47% загального приросту заборгованості Китаю, частка держборгу становила 30%, а на домогосподарства припали решта 23%.
Дослідники з Міжнародного валютного фонду виявили дві головні причини такого різкого збільшення боргів: зростання кредитування держпідприємств, що мають низьку прибутковість, але високу довготривалість, а також концентрацію державної заборгованості в спеціальних фінансових структурах місцевої влади. Перше стало побічним продуктом безсумнівного переходу економічної сили від приватного сектора назад до держсектора, що стався під владою Сі Цзіньпіна. Друге стало результатом нестримних продажів землі та запуску нових проєктів нерухомості, які зараз вперлися в стіну.
І тут ми підходимо до суті міркувань Чжу про китайську політику стимулювання: вистачить значить вистачить. Вибравши напрочуд маломасштабні заходи, керівництво КПК провело межу на піску. Хоча китайська влада ніколи відкрито не зізнається в тому, що погано керує економікою, тривожна боргова динаміка у держпідприємств у поєднанні з можливим початком масштабної кризи на ринку нерухомості не залишає їй іншого вибору, окрім як відмовитися від нинішньої нестійкої моделі економічного зростання.
Ухвалене ними рішення має важливі наслідки для майбутнього економіки Китаю. Без підтримки з боку сектора нерухомості (на його частку припадає приблизно 25−30% ВВП країни) виникне виразна ймовірність млявих темпів зростання економіки протягом тривалого часу — в японському стилі.
Розуміючи це, китайська влада зробила чергову спробу провести ребалансування економіки в бік споживання: наприкінці липня вона опублікувала план із 20 пунктів. Такий план мав би стати музикою для моїх вух, оскільки я написав на цю тему дві книжки і чотири роки читав про це спеціальний курс у Єльському університеті. Але після пильного вивчення цей план не дуже надихає.
Зокрема, у новому плані розвитку споживання не згадується необхідність зміцнювати систему соціального захисту (особливо охорону здоров’я та пенсійне забезпечення) для населення країни, що швидко старіє. Однак у тому разі, якщо цю нагальну проблему не буде вирішено, китайські сім'ї й надалі віддаватимуть перевагу заощаджувати гроші на чорний день, а не нарощувати дискреційні споживчі витрати.
Якщо ребалансування економіки в бік споживання не завершиться успіхом, Китаю буде вкрай важко повернути собі колишній імпульс економічного зростання. Після світової фінансової кризи 2008 року економіка країни зростала в середньому приблизно на 7% на рік, і на її частку припало майже 35% кумулятивного приросту світового ВВП за той самий період. Якщо темпи зростання економіки Китаю сповільняться до 3−4% (цілком виразна ймовірність), тоді його внесок у темпи зростання світової економіки зменшиться вдвічі, що створить очевидний ефект доміно в усьому іншому світі.
Преса зосередилася на прогнозі Мінь Чжу, який припустив, що китайський уряд не запропонує великий пакет стимулів. Однак його головна ідея на заході ВЕФ полягала в тому, що недостатні темпи зростання економіки неминуче вимагатимуть структурних реформ. Це аргумент, з яким я виступаю вже багато років. Однак користь від подібних реформ, якщо вони дійсно проводяться, зазвичай з’являється тільки в довгостроковій перспективі, тоді як труднощі через нинішнє уповільнення темпів зростання в Китаї виникають тут і зараз. Будучи наймогутнішим керівником Китаю після Мао, Сі Цзіньпін, який посилює свою владу і зосередився на питаннях безпеки, явно готовий їх терпіти. Поки що.
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена
Copyright: Project Syndicate 2023
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV