Мовою Конфуція. Як у Києві 70 років тому виникла перша і єдина китайська школа
Події20 жовтня 2025, 22:00
«Усі 14 шкіл із поглибленим вивченням китайської по цілому Союзу користувалися підручниками наших перших учителів Миколи Литовченка та Фріди Зінгер, їх визнали найкращими, — розповідає Надія Олімпієва, колишня вчителька Київської школи-інтернату № 1. — На семінари так само найчастіше з'їжджалися до нас».
Литовченко народився й виріс у Харбіні в родині інженера Східно-Китайської залізниці. Тому вільно володів мандаринською, знав японську. Зінгер просто була талановитою лінгвісткою, яка стажувалася в Пекіні.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Цей матеріал доступний лише для передплатників тарифу "Максимальний"
Згодом до перших двох викладачів долучилися інші. Серед них — Іван Чирко, вундеркінд із селища Носівка на Чернігівщині й випускник Київської школи військових перекладачів зі східних мов. У Другу світову він служив за фахом у війську, а наприкінці війни на японському фронті був розвідником. Згодом Чирко став першим літературним перекладачем з китайської на українську.
У СРСР поглиблено вивчати мову Конфуція вирішили з 1956‑го, коли в Москві Микита Хрущов остаточно перетягнув владну ковдру на себе. Пекіну це не подобалося, проте дружбу народів двох імперій з порядку денного не знімали.
У Києві вибір для мало не політичної місії припав на звичайну школу-інтернат. Його заснували ще 1936‑го серед так званих Святошинських дач, де на початку століття заможні кияни мали заміські будинки. Першими мешканцями інтернату стали діти-сироти з Іспанії, яка потерпала від громадянської війни. А після німецької окупації Києва вчителі та старшокласники закладу почали збирати безбатченків із навколишніх сіл. Ці дітлахи часто гинули від залишеної після війни зброї, а інтернат рятував їх і ставав новим домом.
Тим часом у жовтні 1964‑го Пекін випробував власну атомну бомбу. А в березні 1969‑го через острів Даманський на річці Уссурі, якого Москва прибрала до рук всупереч міжнародному праву, між СРСР і Китаєм вибухнув збройний конфлікт. Так закінчилася дружба, а мова Конфуція мало не затихла на Святошині.
У 1970‑х, аби позакривати злі бюрократичні роти, директор школи Павло Антонюк улаштував тут сільгосплабораторію з городом і фермою. Нові форми так званого трудового виховання слідом за методикою Василя Сухомлинського були тоді своєрідною індульгенцією від огріхів навчального процесу в кожній школі. «Щороку на Перший дзвоник кололи свиню, і кожен учень у їдальні отримував свіжину зі шкварками», — згадує Олімпієва.
Так зі своїми маленькими радощами школа дожила до незалежності України. Саме тоді до поглибленої китайської додалася японська, і школа стала модним навчальним закладом. Мало не щороку у програмі з’являлися нові східні мови — тепер їх у закладі вісім.