Згадайте свої шкільні роки. Ви були старанними, популярними, тривожними? А які оцінки отримували на іспитах? Тепер уявіть, що хтось дістає ваші шкільні табелі й характеристики. Наскільки точно вони збігатимуться з тим, що ви щойно пригадали?
Якщо ваші спогади повністю відповідають реальності, ви, можливо, привітає себе з тим, що маєте чудову пам’ять. Але як психолог я роками досліджую, що люди пам’ятають правильно, а що — не зовсім правильно, і моя робота часто ставить під сумнів уявлення про те, що «найкраща» пам’ять — це завжди найточніша.
Насправді деякі спотворення, які зазвичай вважаються збоями пам’яті, можуть свідчити про те, що
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
система пам’яті є здоровою та адаптивною. Дослідження показують, що в багатьох життєвих аспектах люди згадують своє минуле з передбачуваними, самозахисними викривленнями — «переписуючи» спогади так, щоб підтримати поточне, позитивне уявлення про себе.
Наприклад, автори одного американського дослідження, проведеного у 1996 році, попросили колишніх школярів згадати 3220 оцінок, отриманих у старших класах. Виявилося, що люди точно згадували оцінки А у 89% випадків, а оцінки D — лише у 29%. Більшість помилок полягала в тому, що учасникам пригадувалися вищі оцінки, ніж вони отримували насправді, отже, багатьом людям здавалося, що вони вчилися краще, ніж насправді.
Подібним чином учасників іншого дослідження, проведеного у 2006 році, попросили здати аналіз на холестерин, а через кілька місяців знову зв’язалися з ними, щоб перевірити, наскільки добре вони пам’ятають результати. Більшість згадували нижчий рівень холестерину, ніж показали аналізи, — особливо ті, хто мав найвищі показники.
Пам’ять — це не записувальний пристрій
Таке «прикрашання» спогадів зазвичай частіше спостерігається з віком. Існує теорія, що це сприяє добре дослідженій прямій залежності між віком і добробутом. І водночас таке спотворення пам’яті часто вважають збоєм.
Звісно, у судах, лікарнях та інших умовах, де ціна помилки надзвичайно висока, такі огріхи можуть мати серйозні наслідки. Наприклад, неточні свідчення очевидців є головною причиною помилкових засуджень, скасованих організацією Innocence Project.
Але в повсякденному житті гнучкість пам’яті — і її похибки — мають ключове значення для нашого виживання та процвітання. Пам’ять — це не записувальний пристрій. Вона є вибірковою, реконструктивною та формується під упливом того, що для нас важливо саме зараз.
Тож що, якщо сучасні технології, які дають змогу «згадати все», створюють таку систему пам’яті, яка нам насправді не потрібна й не приносить жодної користі?
Переваги недосконалої пам’яті
Згідно з теорією «системи самопам’яті» покійного британського психолога Мартіна Конвея, автобіографічна пам’ять — це не просто сховище минулих подій. Це система, яка дає вам можливість підтримувати цілісне, стабільне й загалом позитивне уявлення про себе.
Отже, коли з часом знання чи почуття змінюються, люди зазвичай перебудовують спогади — так, щоб вони більшою мірою відповідали їхньому теперішньому «я».
Це підтвердило дослідження, проведене у 2010 році психологинею Ліндою Левін та її колегами і присвячене спогадам людей про їхні реакції на судовий процес над О. Дж. Сімпсоном. Оскільки думки щодо вбивства з часом змінювалися, люди були схильні пам’ятати свої початкові реакції як ближчі до їхніх теперішніх переконань, ніж були в реальності.
Багато довготривалих стосунків виграють від того, що партнери мають недосконалі спогади, які, так би мовити, еволюціонують. У ході дослідження, яке тривало 20 років, задоволені шлюбом подружжя часто згадували ранні етапи спільного життя як менш щасливі порівняно з тим, як вони їх характеризували колись, — створюючи таким чином ілюзію покращення, яка передбачала, що стосунки й надалі приноситимуть задоволення. Безумовно, зберігати кохання протягом тривалого часу було б значно складніше, якби пари пам’ятали в найдрібніших деталях кожну образу і невдало сформульоване речення.
Показовий контраст можна спостерігати у випадку з депресією. Порівняно з тими, хто на неї не страждає, люди з депресією зазвичай менш схильні до позитивного викривлення повсякденних спогадів.
Система пам’яті, якій менш властиво пом’якшувати невдачі, переосмислювати поразки чи підкреслювати позитивний досвід, дає змогу точніше відтворювати минуле. Але вона також може ускладнювати підтримку душевного благополуччя та надії на майбутнє.
Різновид пам’яті, який нам, можливо, не потрібен
Саме тому сучасні технології порушують складні питання. Наш цифровий світ переважно побудований на припущенні, що чим більший обсяг пам’яті — тим краще. Смартфони зберігають тисячі зображень. Фітнес-годинники накопичують дані про кількість кроків, сон, частоту серцебиття та калорії.
Поява ШІ-помічників може ще більше посилити цю тенденцію, адже системи, здатні миттєво шукати, узагальнювати й відтворювати повідомлення й фотографії за багато років, упливають на те, як ми пам’ятаємо певні речі.
Є певні докази того, що пам’ятати більше не завжди краще. Люди з дуже рідкісним феноменом надзвичайно розвиненої автобіографічної пам’яті можуть у найдрібніших деталях згадувати події, які відбувалися з ними десятиліття тому. Однак багато хто описує цей досвід як виснажливий, оскільки спогади спливають яскраво та проти волі — через що стає значно складніше залишити в минулому негативні переживання.
Ми починаємо бачити приклади того, що пригадування за допомогою технологій може мати подібні наслідки, особливо в контексті скорботи — коли соціальні мережі несподівано повертають у стрічку фотографії, інформацію про день народження або дописи людей, яких більше немає в живих.
Системи штучного інтелекту можуть створювати особисті різновиди цифрового збереження спогадів. Уявіть, що ви запитуєте ШІ-помічника, якими були ваші стосунки три роки тому, і отримуєте стислий огляд, сформований на основі тисяч повідомлень, фотографій та записів у календарі.
В усі часи люди використовували різні засоби для збереження спогадів — від щоденників і пам’ятників до фотографій, пісень та історій. Проблема сучасних цифрових інструментів у тому, що вони дотримуються вузького бачення пам’яті: усе зберегти, усе виміряти, усе змусити пригадати. Але людська пам’ять не була створена для того, щоб зберігати абсолютно все або пам’ятати все саме так, як це відбувалося.
Це не означає, що технології мають спотворювати чи переписувати минуле. Більшість із нас не стала б завантажувати застосунок для моніторингу здоров’я, який заради емоційного комфорту вигадує втішні дані. Але я впевнена, що нам не варто недооцінювати так звані недоліки людської пам’яті — її вибірковість, гнучкість і здатність пом’якшувати, реорганізовувати й переосмислювати минуле.
Протягом століть люди розробляли технології, покликані компенсувати слабкі сторони пам’яті. Тепер же ми, можливо, створюємо технології, які позбавляють її деяких з її переваг.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Оригінал опубліковано на The Conversation