400 годин записів, понад 20 тисяч фото. Максим Сердюк розповів NV, як створювався фільм Кузьма: Страшно веселий

Вже майже місяць триває прокат документального фільму про дійсно народного улюбленця Андрія Кузьменка, якого одні щиро любили, інших він так само щиро дратував. За цей період фільм подивилося понад 210 000 глядачів з початку прокату фільму в Україні та закордоном. І прокат триває.

В інтерв'ю NV продюсер фільму Кузьма: Страшно веселий Максим Сердюк розповів про роботу з родиною Андрія, знахідки в архівах і поясним, яким вони побачили Кузьму, працюючи над фільмом.

— Це ваш вже третій повнометражний фільм про представників української музичної сцени. Після тріумфу Яремчук: Незрівняний світ краси був Океан Ельзи: Спостереження шторму. І ось за кілька дні до дня народження Андрія Кузьменка вийшов фільм про нього. Хто був ініціатором фільму?

— Ми з партнером по KNIFE! Films Артемом Григоряном працювали над документальним проєктом Епізоди — це три фільми в циклі: Україна на Мундіалі про українську збірну на Чемпіонаті світу з футболу 2006 року, Тінь Чорнобиля про створення культової гри STALKER та Не перемикайтесь! про українське розважальне телебачення нульових.

Кузьма, звісно, був помітною фігурою українського телебачення. І в якийсь момент ми відчули, що хочемо зробити про нього окремий фільм. За плечима вже був ряд успішних проєктів, і ми розуміли, що варто спробувати.

Ми звернулися по дозвіл до Світлани Бабійчук (дружини Андрія Кузьменка — nv.ua). Згоду вона дала не одразу — потрібен був час на комунікацію та знайомство. Дуже допомогла Людмила Зубрій, директорка ТОВ Кузьма Скрябін: багато в чому саме завдяки їй ми отримали кредит довіри від родини.

— Скільки часу ви працювали над ним і наскільки складно було зібрати інформацію?

— Над фільмом ми працювали близько двох років. Починали з розмов із людьми, які знали Андрія в різні періоди його життя: родиною, друзями, колегами, музикантами. І далі цей пошук постійно розширювався — одна людина приводила нас до іншої, а разом із нею відкривався новий архів.

Загалом ми поспілкувалися приблизно з сотнею людей, щоб зібрати для себе портрет Андрія; з них 17 інтерв'ю записали для фільму. Окрім цього знайшли і опрацювали понад 120 інтерв'ю самого Кузьми, які він дав за життя.

Над сценарієм працювали з Ярославом Коротковим, який був сценаристом Тінь Чорнобиля та Яремчука: Незрівнянний світ краси, і з Вадимом Переверзєвим, з яким ми разом робили Україна на Мундіалі та Океан Ельзи: Спостереження шторму.

У результаті ми опрацювали понад 400 годин відео- та аудіоматеріалів і більше 22 тисяч фотографій та документів. Матеріали були найрізноманітніші, зокрема приватні архіви людей із близького оточення Кузьми. Цим масивом треба було займатися системно: сортувати, описувати, співвідносити з періодами його життя, і лише потім визначати, що може працювати у фільмі.

Сам монтаж у Артема Григоряна і нашої команди тривав близько дев’яти місяців, а після нього було ще кілька місяців постпродакшну.

— Що наштовхнуло на такий формат фільму — дати слово Кузьмі і друзям, і все це складається із записів власне не ваших, а інтерв'ю різних років Скрябіна, його рідних, учасників групи?

— Передусім — досвід стрічки Не перемикайтесь. Коли ми робили той фільм, то збирали матеріали, де Кузьма був телеведучим. І тоді подумали: раз він стільки працював на телебаченні, то в телевізійних архівах має зберегтися дуже багато. Найсмішніше, що в підсумку розповідь про його телекар'єру займає у фільмі до п’яти хвилин екранного часу. Ставка спрацювала зовсім не так, як ми планували, але привела нас далі, ніж ми розраховували: вдалося віднайти архіви з різних десятиліть. Плівка, VHS, особисті архіви, відео, зняті на телефон, і багато іншого. А формат ми обрали такий, щоб дати можливість Кузьмі самому розповісти свою історію. Ми записали 17 інтерв'ю, кожне по декілька годин. Вирізки з цих розмов і понад 120 архівних інтерв'ю самого Кузьми сформували сторітелінг фільму, а архіви доповнили його і візуально, і драматургійно.

— Коли ви особисто вперше познайомилися із творчістю гурту Скрябін?

— У мене було два таких моменти, і обидва пов’язані вже з пізнім Скрябіним. Перший — це 2005 рік, коли гурт Скрябін приїхав до міста Олександрія, звідки я родом. Вони виступали на Дні міста. Я тоді був ще досить маленький і не дуже розумів, що відбувається, але саме тоді вперше почув ім'я Кузьми. Другий момент — фестиваль Файне місто, за рік до загибелі Андрія. Тоді він дав неймовірно класний виступ, і після цього я почав дуже багато слухати гурт Скрябін.

— Чи був у вас особистий досвід спілкування із Кузьмою?

— Особисто я з Андрієм не знайомий. А от Артем Григорян (режисер фільму) перетинався з ним під час своєї роботи на телеканалі М1. Вони мали коротку розмову приблизно за півроку до смерті Кузьми. А ще Артем був одним із операторів концерту пам’яті Кузьми в Палаці спорту.

— Який умовний творчий етап Кузьми вам здається найцікавішим? Які відкриття про нього зробили в процесі роботи?

— Коли ми починали, то заходили в цю історію з доволі очевидним уявленням про Андрія Кузьменка — популярний телеведучий і автор народних хітів.

Але ми не очікували, наскільки сильно нас захопить історія раннього Скрябіна. Ми пірнули значно глибше, ніж планували, знайшли багато матеріалів, які дали змогу показати сам процес його становлення. У результаті ця частина займає десь половину фільму.

Нас дуже зачепило спостерігати, як формувався Кузьма: з чого все починалося, з ким він ішов цей шлях, які були конфлікти, труднощі й переломні моменти. Саме цей шлях до народної любові став для нашої команди одним із найцікавіших відкриттів. Дуже цікаво було слухати Світлану Бабійчук, Ростика Домішевського, Сергія Геру, Андрія Штурму, Тараса Гавриляка, Віталія Бардецького та багатьох інших спікерів фільму. Це надзвичайно захоплива історія становлення.

Але важливо інше: перевідкрити Кузьму по-новому може кожен, і, мабуть, у цьому одна з особливостей фільму. Хтось знає ранній період досконало — і відкриває для себе нові грані пізнього Кузьми, побачить і зрозуміє моменти, пов’язані з Помаранчевою революцією та війною, простежить його внутрішню трансформацію.

— Яка улюблена пісня?

— Важко назвати одну улюблену пісню, але точно можу сказати одне: після роботи над фільмом я по-новому зрозумів Люди як кораблі. Тепер коли її чую, вона емоційно не залишає мене байдужим.

— Після загибелі Кузьми його буквально возвели на п'єдестал, хоча він дійсно був дуже різним. Аж до появи конспірологічних теорій про навмисне вбиство. Яким ви його побачили в процесі підготовки фільму?

— Ми прагнули показати Кузьму поза міфами й усталеними ярликами — смішним і вразливим, різким і ніжним, таким, яким його знали найближчі люди, але майже не знає широкий глядач. Коли ти знайомишся з життям людини, дивишся на її архіви, слухаєш її близьких, бачиш її шлях від початку до кінця — вона перестає бути для тебе лише народним героєм. Ти починаєш бачити Андрія як живу, харизматичну людину зі своїм характером, жартами, помилками й слабкостями. І саме такого Андрія ми хотіли показати у фільмі. Це кіно про те, як він жив, а не про те, як він загинув.

— Щодо гурту Скрябін, яким ви бачите його розвиток зараз. На думку Барда він мав припинити своє існування, або обрати собі іншу назву?

— Наразі, після смерті Кузьми, не дуже стежу за гуртом Скрябін. Але мені подобається, що вони продовжують давати концерти й активно займаються благодійністю, підтримуючи важливі ініціативи. Це пам’ять і пісні, які вони несуть далі.

— Який найціннійший відгук про фільм ви вже почули?

— Перший публічний показ відбувся у Львові, за кілька днів до старту широкого прокату. На нього завітав тато Андрія, Віктор Кузьмич. Ми дуже переживали, адже він вперше бачив цю роботу. Мабуть, його відгук був і є для нас одним з дуже цінних. Він поділився, що перегляд стрічки зарядив його енергію та бажанням жити це життя та повернув в ті щасливі спогади, коли Андрій та Ольга Михайлівна були живі.

Ми неймовірно вдячні Світлані Бабійчук за цю довіру і за свого роду карт-бланш, який вона нам дала. Взагалі створення цього фільму — один з найприємніших і найяскравіших досвідів за останні роки.

Тож Кузьму: Страшно веселий ми ініціювали, спродюсували та проінвестували самі — на відміну від Яремчука чи Океану Ельзи, з якими Марія Яремчук та гурт Океан Ельзи свого часу прийшли до нас. У нас була тільки ідея: фільм про Андрія Кузьменка, зроблений повністю з архівів. Маючи лише бачення, оформлене в презентацію, першими, хто повірив в нашу ідею, були AUTO.RIA, які виступили генеральними партнерами стрічки. Згодом ми заручилися підтримкою Bolt та Robota.ua.