«Зараз служба — нескінченна історія». У нас горілку з 21 року нормально продавати, а Україну захищати зарано — інтерв'ю NV з Лазуткіним

— Тут усе залежить від точки зору, як дивитися на контрнаступ. У нас військове керівництво має весь обсяг інформації, може об'єктивно оцінювати. Ми можемо говорити лише про те, як ми на рівні відчуттів і на рівні інформаційних кампаній відчуваємо, розуміємо те, що відбулося.

З одного боку — так, просування не такі суттєві, до 15 кілометрів. З іншого боку, від осені до осені ворог теж не наступав. Він був скутий, зайнятий тим, що окопується, займається інженеркою, обороняється. Вони тривалий час реально дуже боялися нашого контрнаступу. Можливо, не вистачило якихось сил, засобів, але в будь-якому випадку це було суттєве просування.

Бійці нашої бригади навчились і отримали безцінний досвід, як долати цю заміновану лінію, яка пристріляна, ці всі перші рубежі. Тому мені здається, це ні з чим не порівняти. Я вже не кажу про те, що американська військова промисловість має бути задоволена, тому що рейтинг Bradley піднявся до якихось таких [висот].

— Я почув таку заяву від майора МВС Максима Морозова, який сказав, коментуючи ситуацію в Авдіївці, що росіяни зараз сконцентрували до 40 тисяч свого війська, аби, можливо, якимось найближчим часом організувати чергову хвилю наступів. Що можете сказати з цього приводу?

— Можу сказати лише одне: у росіян зараз таке суто географічне положення, що вони можуть дуже швидко, маневрено перекидати резерви. Якщо їм буде потрібно зосередити навіть удвічі більше військ, вони це зможуть робити. З іншого боку, це не означає, що вони зроблять це непомітно, тому що сучасна війна унеможливлює непомітне перекидання великої кількості військ. До цього однозначно Сили оборони будуть готові.

Оборона, яка зараз поблизу Авдіївки, якщо говорити про нашу бригаду, також налаштована таким чином, щоб адаптуватися до умов, які складаються.

Зараз, на відміну від Запоріжжя, де були заміновані поля, де було дуже важко тим же Bradley, Leopardами пробиватися, значно більше простору для маневру, наприклад, у M2 Bradley.

Це дуже маневрена, швидка машина, яка розвиває швидкість до 70 кілометрів на годину. Відповідно, має переваги, які використовуються на полі бою.

[Відео] зі знищеним танком уже, напевно, весь світ подивився, як це може бути. Я би сказав, що величезний плюс і перевага Bradley як техніки, — це зухвалість, сміливість наших військовослужбовців, тому що вони наважилися на це, вони виїхали і відпрацювали. А далі ще наші FPV-дрони…

— Ви знайомі з цими бійцями? Бригада — це великий організм, де можна когось не знати.

— Це кілька тисяч людей, зрозуміло, що у бригаді всіх не знаєш. Але це екіпаж доволі молодий, не найдосвідченіший екіпаж Bradley. Це теж, можливо, якось спрацювало, тому що якийсь кураж хлопці відчули і зробили свою роботу так, що про це дізнався весь світ.

— Коли ви говорите, що Сили оборони будуть готові до будь-чого, це правильний публічний меседж до суспільства, аби всі почули, що ЗСУ готові захищати в будь-якій ситуації. Але будьмо об'єктивні: зараз є проблеми з боєприпасами, з FPV-дронами, та врешті-решт проблеми з кількістю війська?

— FPV-дронів ніколи не буває замало, тому що хвилі атак росіян не зупиняються. Задача оточити Авдіївку перед ними стоїть. Це означає, що вони знову і знову перекидатимуть ті ж Шторм-Z, Шторм-V, ті кілька бригад, які стоять навпроти нас. Це означає, що треба буде їх знищувати, а для цього потрібні ще боєприпаси, зокрема FPV-дрони, засоби РЕБ. Це ті речі, які постійно будуть потрібними, і чим більше, тим краще.

Говорити про те, що ситуація складна… Так, вона складна, тому що ворог зосередив там величезну кількість сил і засобів. Але піддаватися паніці, цим російським ІПСО, що вони нескінченні, я би не радив.

— Маєте на увазі російські війська?

— Російські війська. Від Красногорівки до залізниці, від залізниці до Степового, там їх стільки лежить, що можна просто візуалізувати це закінчення.

— Це населені пункти на північ від Авдіївки, там, де 47-а бригада тримає оборону?

— Так, там є ділянка, розміром із футбольне поле, де більше сотні трупів російських військовослужбовців, які вже ніколи не повернуться до своїх родин. Вони залишилися назавжди на Донеччині. Є цілий цвинтар військової техніки. Ворог несе зараз величезні втрати, які рано чи пізно дадуться взнаки. Тому це величезна і дуже потрібна робота, яка зараз виконується поблизу Авдіївки.

— Поговоримо про комплектність бойових підрозділів у сенсі достатньої кількості людей у військах. Мобілізація необхідна?

— Мобілізація потрібна, бо є санітарні втрати, люди хворіють, отримують поранення. Інтенсивність артилерійського, мінометного вогню доволі висока, FPV-дронами ворог атакує і вдень, і вночі, по позиціях, по логістиці КАБи летять щоденно.

Ми розуміємо, що це так просто не минається. Морально-психологічний стан теж від цього страждає. Люди втомлюються головою передусім, втомлюються жити в такій атмосфері. Потрібна якась ротація, заміна, а для цього потрібні люди. Потрібна мобілізація, конкретні рухи. Причому вона вже потрібна.

Мені здається, старт такої потужної кампанії трошечки раніше мав відбутися. Ці люди вже зараз мали би проходити підготовку, вже вливатись у війська і бажано, аби це все-таки були молоді люди.

У нас зараз чомусь досі тривають дискусії: знизити вік, не знизити. Чомусь у нас горілку з 21 року нормально продавати, а Батьківщину захищати з 21 року — це якось зарано. Для мене це дуже дивна історія.

Потрібні молоді здорові люди для того, щоби захищати Батьківщину, аби потім росіяни не прийшли в наші будинки, не зґвалтували їхніх сестер і дружин, і не вбили їхніх батьків. Мені здається, це настільки очевидно, що якісь вкиди тут не мають працювати, але вони працюють. Конкретні кроки передусім наближають нашу перемогу.

— Я хотів би з вами проговорити цей момент переходу на військову службу в контексті того, як компенсувати свій страх. Для мене є чітка відповідь, чому не йдуть служити: бояться смерті, загинути в боях, і це об'єктивна реальність. Ви — людина цивільна, яка прийшла на військову службу. Як цей страх долався у вас, у ваших побратимів?

— У мене доволі поступово. Коли я прийшов до військкомату і отримав відповідь «почекайте, на вашу військову спеціальність поки немає запиту», я почав працювати військовим кореспондентом. В якомусь наближенні вже був і в Бахмуті, на Харківщині, їздив до [тактичної групи] Адам, до Євгена Межевікіна в підрозділ. До 10-ї гірсько-штурмової бригади приїжджав, коли вони були поблизу Бахмута. Тобто була можливість подивитися, придивитися, зрозуміти, що в армії є різні роботи.

Не всі вони пов’язані з постійним безперервним штурмом. Є багато різних напрямків для того, аби застосовувати свої здібності, вміння, те, що було набуте під час цивільного життя. І шлях адаптації цілком реальний.

Якщо людині розповідати, що тебе візьмуть в навчалку, нічому не навчать, а потім одразу кинуть в окоп на передову, людина буде думати, що все-таки помирати не хочеться. Нікому не хочеться помирати. Насправді люди, які є в нас на передовій, часто приїжджають у відпустку і говорять, «хотілося вже в останні дні відпустки повернутися», тому що вони адаптувалися, знають, як поводитись. Вони перебороли певні свої страхи, здобули досвід, а з поступовим досвідом приходить професіоналізм.

— Як здобувається цей досвід? Страшно уявляти, що ти починаєш здобувати досвід воєнної справи, коли потрапляєш на перший штурм, наприклад.

— Я думаю, жодні тренування, вишколи, як би ти до автоматизму не довів свої навички, все одно не зрівняються з реальними бойовими діями. Хоча бажано довести до автоматизму по максимуму. Не будемо ускладнювати: елементарні речі - та ж тактична медицина. Пройдіть кілька вишколів, займайтеся своєю фізичною формою. По тактичній медицині все дуже швидко забувається без практичного застосування. Воно може знадобитися один раз у житті, але треба бути до цього разу готовим. Треба розуміти, як діяти і як робити це у стані стресу на автоматизмі. Це стосується і фізичної форми. Воно допоможе, знадобиться, дарма не минеться.

А далі вже від зацікавлень людини. Когось цікавлять більше FPV-дрони, хтось хоче більше зосередитися на якихось інших сферах. В армії дуже багато професій, спеціальностей, дуже багато способів реалізувати себе.

Мені здається, що в контексті мобілізації дуже важливим є те, що треба підвищувати інституційно престиж військової служби, щоби людина розуміла, що це для неї стане потім, можливо, соціальним ліфтом. Наприклад, як у тому ж Ізраїлі. Без служби у війську важче вибудовувати навіть свою подальшу кар'єру, особливо в державних структурах. Так має бути і в нас. Я думаю, цей шлях при рекрутингу, який зараз упроваджується, може привести до підвищення якісних і кількісних показників.

— Чи справді в наших бойових підрозділах (а 47-ма бригада зараз постійно на передовій, ви спілкуєтесь із бійцями, самі служите) є відчуття, що якась наче несправедливість між тилом і передовою?

— Я не схильний когось засуджувати, тому що кожен проживає своє життя і має право керувати власною долею. Мені здається, що дійсно, певний розрив є. Тут великий вплив на це має те, що зараз немає якоїсь системи ротації, що пів року людина служить на передовій, або рік; а потім, вона знає, що піде на безпечні території, матиме можливість відпочити.

Служба для багатьох — це якась нескінченна історія, допоки ти живий. Особливо для тих, хто на передній лінії, особливо для піхотинців. Це психологічно навантажує. Хтось живе, зустрічається з дівчатами, ходить у кав’ярні, їздить на відпочинок, а ти так чи інакше задіяний в обороні держави, ризикуєш своїм життям і ти не знаєш, де край цього процесу.

Мені здається, людина має розуміти, що вона виконуватиме певні задачі і потім матиме час на повноцінне відновлення, на відпочинок, на себе врешті. Коли людина не підзвітна нікому і просто може якось перезавантажитись. Ось це дуже важливо. Це впливає на тих людей, які зараз у холоді, в морозі, під обстрілами тримають оборону, утримують цю лінію бойового зіткнення.