Я навіть не маю на увазі більшовицьку революцію, яка розпочалася 7 листопада (за новітнім календарем) 1917 року в Росії, чи українську революцію, розпочату 1 листопада на Західній Україні в 1918 році після падіння Австро-Угорської імперії.
У листопаді 2003 року відбулася Грузинська Революція троянд, яка завершила правління Едуарда Шеварднадзе і привела до влади Михеіла Саакашвілі.
В Україні наступного року (і теж в листопаді) відбулася Помаранчева революція, яка не допустила до президентства Віктора Януковича, зробивши президентом Віктора Ющенка, а в 2013−2014 роках розпочались Євромайдан та Революція Гідності, якi покінчили з президентством Януковича і зробили Петра Порошенка президентом на один термін.
Цього місяця, 16 листопада, минуло 100 днів з початку протестів в Білорусі проти диктатури Лукашенка. Після декількох місяців масових мирних акцій протесту та страйків, які наразилися на жорстокі репресії, включно з масовими арештами, катуваннями, вбивствами, закриттям кордонів та антизахідною, а у зв’язку з цим і антиукраїнською риторикою, Білоруськa демократична революція опинилася у патовій ситуації, можна говорити навіть про певний переломний момент.
Здається, зараз ми спостерігаємо початок нового етапу протистояння між хунтою диктатора Олександра Лукашенка і народним рухом за демократію, очолюваним справжньою переможницею у фальсифікованих виборах президента Білорусі 9 серпня Світланою Тихановською та Координаційною радою з передачі влади, яку вона заснувала і яка базується у Вільнюсі.
Лукашенко, покладаючись на свій надзвичайно потужний та щедро фінансований апарат безпеки, сервільну чиновницьку владу, зобов’язану йому своїми посадами, підтримку з боку Росії та беззастережне застосування державного терору, продовжує чітко давати зрозуміти, що він твердо налаштований утриматися при владі будь-якими засобами.
Білоруська хунта, як називає її населення, демонструє холоднокровний цинізм та жорстокість, які шокували традиційно миролюбний білоруський народ та зовнішніх спостерігачів.
На сьогодні з початку протестів було затримано понад 29 000 осіб. Жахаючих відомостей про тортури та нелюдські умови в місцях позбавлення волі існує безліч. Продовжуються свавільні, часто жорстокі арешти, тоді як державні ЗМІ Лукашенка за допомогою професійних пропагандистів з Росії активізували свої «фейкові новини» із власним «висвітленням» подій.
Дітей забирають у батьків, які брали участь у протестах. Державних службовців, робітників, вчителів і навіть лікарів — у той час, коли вони найбільше потрібні через пандемію коронавірусу — звільняють. Провідного кардіолога країни не лише звільнили, кілька днів тому він побачив, як спалили його будинок.
І як останній приклад цього інституціоналізованого беззаконня, жителям бунтівного мінського району Новая Боровая відключили воду та фактично заблокували, аби не дати волонтерам забезпечити їх альтернативним постачанням.
Білоруське населення вражає своїм героїзмом, стійкістю та творчим підходом у своїй боротьбі. Масові акції протесту регулярно виводять сотні тисяч на вулиці міст країни, особливо для участі у тематичних маршах свободи в Мінську. Багато робітників та підприємств, хоча й не всі, підтримали заклики до страйків. Студенти, жінки, лікарі, ІТ-спеціалісти і навіть пенсіонери відігравали помітну роль у спротиві.
Режим лише посилює репресії. 11 листопада ще один демократичний активіст, 31-річний художник Роман Бондаренко був побитий до смерті і став останнім за часом мучеником у боротьбі за демократичну Білорусь.
Минулої неділі Лукашенко не вагаючись влаштував чергову брутальну демонстрацію грубої сили, щоб придушити протести та знищити імпровізований меморіал, встановлений у Мінську на честь вбитого патріота. Того дня було заарештовано понад 1000 осіб.
Взагалі білоруський демократичний рух наразі закривавлений, тероризований і травмований, багато хто з його перших провідних неофіційних активістів ув’язнені. Протестувальників дедалі більше блокують у здатності мобілізувати сотні тисяч прихильників для об'єднання в колони та проведенні вуличних маршів, як було раніше.
Ідея використання захисних засобів, застосованих під час Майдану, як пропонують деякі українські спостерігачі (коктейлі Молотова, каміння, барикади, палаючі шини тощо), видається абсолютно недоречною в ситуації, коли силовики Лукашенка, очевидно, тільки й чекають на подібні «провокації», щоб розправитися з протестами ще більш безжально. Це не черговий Майдан, і ситуація, і підходи тут суттєво відрізняються.
Навіть після більш ніж трьох місяців протестів підтримка, яку білоруський демократичний рух отримав від країн-симпатиків, хоча і важлива, дотепер обмежувалась лише проявами розуміння та солідарності, засудженням Лукашенка, а також розмовами про санкції та слідчі місії, що повинні бути направлені до Мінська. Тоді як Росія останніми днями ще раз підтвердила своє визнання Лукашенка законним президентом Білорусі та наголосила на важливості «підтримання порядку» в країні.
Ці суворі реалії змушують лідерів білоруського демократичного руху переглянути свою тактику, організацію та спроможність забезпечити більш ефективну зовнішню підтримку.
Спочатку протести у Білорусі були спрямовані на проведення нових, чесних виборів, звільнення політичних в’язнів та припинення насильства, до якого вдався режим. Але зараз основна увага приділяється беззаконню, нелюдськості, терору та ізоляції, до якої хунта Лукашенка довела країну. І зовсім не дивно, що представників режиму білоруси зараз називають фашистами.
Будучи за своєю суттю демократичним повстанням, те, що відбувається в Білорусі, водночас є політичним відродженням Білорусі як сучасної перспективної демократичної європейської держави. І мовиться не лише про відновлення забороненого біло-червоно-білого національного прапора, пов’язаного з незалежністю нації та відновленням її історії та мови, а дедалі більше й про її геополітичну та цивілізаційну самоідентифікацію.
Поява на європейській арені білоруського визвольного руху як політичного чинника була несподіваною для Заходу, Росії та навіть більшості самих білорусів. Її лідери опинилися, з одного боку, між суворими реаліями сусідньої хижацької Росії та економічною залежністю від неї, яку хитро культивував Лукашенко заради власної вигоди; а з іншого — Заходом, який до цього часу відсторонювався від нього через авторитаризм і прихильність диктатора до Росії.
Але оскільки боротьба з режимом Лукашенка загострюється і може стати ще брутальнішою, а Росія, очевидно, готова і надалі продовжувати підтримувати диктатора, навіть якщо це означатиме втрату тієї традиційної підтримки, яку вона поки ще має у білорусів, ми напевно наближаємось до визначального моменту.
Якщо Європейський Союз дійсно застосує більш жорсткі санкції проти режиму Лукашенка, підтверджуючи свою підтримку білоруського демократичного руху на довгострокову перспективу, а країни Балтії, Польща та Україна продовжуватимуть демонструвати своє добросусідство, це матиме вплив. І звісно, якщо нова адміністрація Байдена продовжить роботу у напрямі початкових своїх заяв про підтримку, все це в сукупності може стати потенційним фактором, здатним суттєво змінити підходи до визначення та застосування прийнятних варіантів вирішення проблеми.
Вочевидь, Росія обрала очікувальну стратегію. З тим, щоб дочекатись, коли білоруська економіка обвалиться і її підприємства можна буде захопити, коли Лукашенко залишиться без коштів, а також і без підтримки свого оточення. Водночас Росія поволі просуває у Білорусі політичні сили з проросійською орієнтацією.
Багато що залежатиме від того, як лідери демократичного руху зможуть скоригувати свою тактику з тим, щоб не послабити зусилля усунути диктатуру та дозволити своїй країні здійснювати реальне самовизначення як у внутрішній, так і у зовнішній політиці.
Їхні заклики до армії та сил безпеки приєднатися до народу продовжуватимуться, і, ймовірно, ними будуть запропоновані більш підпільні форми опору, щоб уникнути жорстокості та масових затримань, які застосовуються проти відкритих форм протесту та громадянської непокори. Також будуть посилені заклики до страйків та інших заходів, спрямованих на економічну деструкцію системи Лукашенка.
Потужні західні інтереси та взагалі залучення Заходу буде життєво важливим, включно із зусиллями, спрямованими на стримування Росії від будь-яких спроб викривити вибір білорусів.
Нещодавно білоруський демократичний de facto уряд у вигнанні отримав значний стимул. Подібно до того, як опір режиму Лукашенка швидко створив нове відчуття єдності та солідарності в самій Білорусі, він також мав такий самий вплив на велику та різноманітну білоруську діаспору.
31 жовтня представники білорусів, які проживають приблизно в 50 країнах: у Новій Зеландії, Австралії, Канаді, США, у Латинській Америці та Європі, об'єдналися засобами інтернету та заснували Світовий Білоруський конгрес. Вперше білоруські громади у всьому світі об'єднали зусилля для організації форуму з найбільш актуальних питань, з якими стикається Білорусь та її майбутнє, для підтримки Координаційної ради та посилення координації спільних зусиль.
Такий розвиток подій з ентузіазмом сприйняли в Білорусі, де активісти усвідомлюють, що зима швидко наближається. З погіршенням погоди та появою снігу та льоду з’являться додаткові виклики. Поборники свободи сподіваються, що новий Світовий Білоруський конгрес забезпечить більшу підтримку спільної справи та усвідомлення ширшого її значення.
Переклад автора. Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ