Історик Деніел Філд називав це «наївним монархізмом».
Підданий, який зіткнувся зі свавіллям, не готовий визнати, що джерело несправедливості — сам государ або гарант конституції. Це занадто руйнівно для картини світу. Набагато комфортніше припустити, що вождь добрий і справедливий, але оточений негідниками, які приховують від нього правду, спотворюють його волю і творять беззаконня за його спиною. Звідси і пугачовщина, коли бунтівники діяли «ім'ям справжнього Петра III», і хода до Зимового 9 січня 1905 року, коли робітники йшли до царя з петицією, вірячи, що це чиновники заважають йому почути народ.
Угу. Чиновники.
У роки Великого терору радянські громадяни завалювали Кремль зверненнями на кшталт «товариш Сталін не знає, що творить місцевий райком/НКВС». Листи писали навіть дружини і діти розстріляних, щиро вірячи, що вождь у всьому розбереться. Сам Сталін цією риторикою вміло користувався: стаття «Запаморочення від успіхів» 1930 року перекладала відповідальність за насильство колективізації на «перегибщиків на місцях», а хвилі чисток усередині партії підносили як очищення від бояр, які заважали правити справедливому правителю.
Існує і другий варіант — звалити Путіна і звалити все на нього
І в нацистській Німеччині була дуже популярна фраза «Якби фюрер знав» (Wenn das der Führer wüsste). Нею реагували на корупцію гауляйтерів, на хамство дрібних партійних функціонерів, на безглузду жорстокість місцевих штурмовиків, а пізніше — на жахи депортацій. Гітлер спеціально дистанціювався від внутрішньопартійних чвар, з’являвся як арбітр і рятівник, а «Ніч довгих ножів» була розіграна як акт справедливості вождя проти соратників, що зарвалися. Це дуже стійкий захисний механізм: поки вождь мислиться окремо від системи, сама система залишається психологічно переносимою.
Для самого режиму такий міф — це безкоштовний громовідвід. Невдоволення каналізується в безпечне русло: люди не виходять на вулиці, а пишуть скарги нагору. Відповідальність за провали списується на змінюваних чиновників, періодичні показові репресії проти бояр, що зарвалися, підтримують ілюзію, що вождь чує народ. Тому тоталітарні режими культивують цей міф.
Власне і путінська Росія йде цією ж дорогою. На кого звалити провал в Україні? Шойгу знято, його заступників заарештовано, попереду нові процеси — над цивільними чиновниками, над генералами, над підрядниками. А винуватець — генерал! Інтриган і аморал! Енто він, коров’я морда, честь цареву обмарав! Нехай він вийде! Де він там? Я зараз йому задам! Я зірву з нього медальку, та медалькой по мордам!
Можливий розгром економічного блоку — треба ж, не догледіли за економікою, допустили інфляцію, ай-ай-ай (все ж так добре йшло). Попереду процеси над «шкідниками», нібито з вини яких збільшується кількість техногенних катастроф у Росії (насправді всі гроші спустили на війну). Скарбниця порожня, а отже, будуть процеси над губернаторами, через яких люди не отримують зарплати тощо.
Втім, існує і другий варіант — звалити Путіна і звалити все на нього.