«Ми не утопісти. — Писав Ленін у жовтні 1917 року. — Ми знаємо, що будь-який чорнороб і будь-яка кухарка не здатні зараз же вступити в управління державою. У цьому ми згодні і з кадетами, і з Брешковською, і з Церетелі. Але ми відрізняємося від цих громадян тим, що вимагаємо негайного розриву з тим забобоном, ніби управляти державою, нести буденну, щоденну роботу управління в змозі тільки багаті або з багатих сімей взяті чиновники. Ми вимагаємо, щоб навчання справі державного управління велося свідомими робітниками і солдатами, і щоб розпочато було воно негайно, тобто до навчання цього негайно почали залучати всіх трудящих, всю бідноту».
Радянська пропаганда, починаючи з Льва Троцького, переінакшила ці, розумні в початковій констатації, але відчайдушно-демагогічні у висновку слова Леніна на шарж: «кожна куховарка повинна навчитися управляти державою».
Як же вона навчиться і чого вона, ця нещасна куховарка навчиться від «свідомих робітників і солдатів»? — Зрозуміло, чого. Науки управління державою в її новому знанні не буде ні на йоту.
Люди, освічені лише трохи й однобічно, утвердилися як тирани
Наука управління державою настільки ж складна і відповідальна, як наука хірурга-кардіолога або фізика-ядерника. Життя багатьох людей, їхній добробут залежать від правителя. Науці управління треба вчитися багато років. Вивчати досвід минулого, історичні прецеденти, вивчати історію права, культуру людства, богослов’я, економіку, фінанси, військову справу, основи технології. І, звісно, психологію, теорію масової свідомості. Якщо всіх цих знань не буде, правитель, який випадково вибився нагору, стане ухвалювати рішення, що ґрунтуються на повсякденному життєвому досвіді. Це будуть, так звані, прості рішення, оскільки про інші такий правитель і не чув. Ці «прості рішення», абсолютно напевно, матимуть катастрофічні наслідки для його країни і тих країн, які з його країною пов’язані. Адже такий правитель навіть не зможе розібратися в рекомендаціях радників, якщо вони будуть скільки-небудь складні.
Ще зовсім недавно провідний прошарок готувався в найкращих приватних школах та університетах. Учням, крім усіх необхідних знань, прищеплювали високу відповідальність за свою країну та її народ. Монархів тому ж навчали покликані найкращі вчителі. Чи варто дивуватися поглядам Олександра Першого, якщо його вчителем був великий Цезар Лагарп, співпрезидент Швейцарської республіки. Царськосельський Ліцей і училище Правознавства готували бюрократію Російської Імперії, Ітон, Оксфорд — Британської, Гарвард — Сполучених Штатів.
ХХ століття — це час цілковитого народовладдя. Жодних цензів для громадян не залишилося і це, одразу скажу, прекрасне досягнення. Але прості люди, йдучи на виборчу дільницю, читали газети, в яких писали культурні діячі провідного прошарку, слухали радіо і телевізор, де до них зверталася культурна еліта країни. Політична просвіта йшла згори донизу і це давало змогу видатним людям керувати західними демократіями. Згадаймо Вудро Вільсона, Вінстона Черчилля, Пуанкаре, Томаша Масарика, а в Росії — Столипіна, Коковцова, Мілюкова.
Проте ХХ століття принесло і масовий політичний популізм, перші прояви якого були вже в революціях століття XIX-го. І все ж таки популісти підроблялися під освічених і мудрих людей, не страждаючи від надлишку освіти та навичок державного управління. Люди майже неосвічені або освічені лише трохи й однобічно, як Гітлер, Ленін, Сталін, Муссоліні, Хрущов, Брежнєв, Мао утвердилися як тирани та нав’язували суспільствам себе в образах великих мудреців, а при цьому творили найбільші дурниці та катастрофічні мерзенності від цілковитого невміння управляти достойно, добре та на благо людям. Цих «кухарок», мабуть, не навчили «свідомі робітники та солдати».
А нині, разом з Інтернетом прийшла нова біда. Інформація та просвітництво більше не поширюються зверху вниз, від культурної еліти до народу, зайнятого найважливішою, але простою працею фермера, робітника, програміста, банківського клерка, соціального працівника, яка не потребує інтелектуальної рефлексії. Простий народ газет більше не читає, та їх і немає майже, а спілкується у світовій павутині на горизонтальному рівні один з одним. Прості й малоосвічені з такими ж простими й малоосвіченими. Малоосвічені, спілкуючись із малоосвіченими, тепер упевнені, що вони і є ті, хто можуть судити про всі тонкощі політики й обговорювати їх на рівні хльостких образ і численних теорій змови. Іншого знання вони не знають, знати не бажають і впевнені, що його й немає, а є вчена зарозумілість, занудна, не цікава і не потрібна. Вони «яйцеголових інтелектуалів» відправили в університетські гетто і вчитися в них нічому не хочуть. Прості рішення стали нормою політичного життя — рішення жорстокі, грубі, хамські, з непрорахованими наслідками.
І, користуючись загальною демократією, переставши навіть читати тексти, тим паче — книжки, обмежившись кліпами, ця переважна більшість обирає не авторитетних професіоналів політики, а таких самих, як і вони самі, простих, але активних і галасливих мешканців мережі Х, які сподобалися ненауковій більшості тим, що в цих своїх обранцях вони побачили не справжніх знавців, і навіть не роздутих брехливою пропагандою «геніїв усіх часів і народів! — такі тепер не в честі, а побачили самих себе — тих самих кухарок і «свідомих» робітників і солдатів із Ленінського памфлету.
Ви дивуєтеся, дорогі друзі, що дедалі більше країн, ще донедавна демократичних і респектабельних, тепер ігнорують повністю міжнародне право, закони війни, правила цивільних відносин, власні конституції, а заразом і сформований порядок інституціональних відносин? — Не дивуйтеся. Політиків, які нині ними керують, нічому такому й близько не вчили. Як дикуни, вони керуються інтуїцією і побутовим здоровим глуздом. Подивився б я, як такі політики нового покоління, та й їхні виборці, поставилися б до хірурга, який прийшов робити складну операцію їхнім близьким без диплома, освіти, з одними навичками хілера.
А ось політикою ми дозволяємо таким «хілерам» займатися і городити таке, від чого волосся стає часом дибки. Але — вже пізно.
Тож не дивуйтеся тому, що відбувається, дорогі друзі, ми ввійшли в нову, принципово нову епоху, коли переконані «мудрістю» Інтернет-спілкування, куховарки, навчені «свідомими робітниками і солдатами» без усяких Оксфордів, Сандхерстів і Sciences Po, керують людством.
Вам страшно? Мені теж.
Текст опубліковано з дозволу автора