День смерті дуче. Як фанатична любов італійців до Беніто Муссоліні перетворилась на ненависть і завершилась стратою диктатора

Обіцяв відновити Римську імперію

Муссоліні прийшов до влади 1922 року, майже на десять років раніше від Гітлера, і в певному сенсі був для нього прикладом для наслідування. Варто згадати хоча б Мюнхенський путч Гітлера 1923 року і його невдалу спробу Маршу на Берлін — за рік до цього Муссоліні влаштував аналогічний переможний Марш на Рим, захопивши владу й сформувавши фашистський парламент у своїй країні. Взагалі сам термін фашизм походить від італійського слова fascio, а поширився він власне від назви партії Муссоліні Fascio di combattimento. І це явище зародилося в Італії набагато раніше, ніж німецький нацизм.

На той момент італійці були пригнічені принизливими наслідками Першої світової війни, в якій вони отримали так звану понівечену перемогу — союзники по Антанті відмовились надати Італії низку територій у Європі, Малій Африці та Азії, які були обумовлені таємною Лондонською угодою від 1915 року. Блискучий оратор Муссоліні йшов у політику під гаслом Жодних понівечених перемог!, обіцяючи не більше й не менше, як побудову Нової Римської імперії.

У перші 10 — 15 років правління італійським лідером захоплювались не лише прості люди, а й впливові політики інших країн. Для прикладу, майбутній прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль називав Муссоліні Цезарем XX століття, а президент США Франклін Делано Рузвельт на початку 1933 сказав кореспондентові Білого дому: «Так, я підтримую досить тісний зв’язок з цим гідним захоплення італійським джентльменом».

Американський історик Джон П. Дігінс у книзі Муссоліні та фашизм: погляд з Америки цитує рядки з листа Рузвельта до посла Брекінріджу Лонгу в Італії. Ось що той пише про Муссоліні у 1935 році:

«Здається, немає жодних сумнівів у тому, що він дійсно зацікавлений у тому, що ми робимо. Я дуже зацікавлений і глибоко вражений тим, чого він досягнув, і його очевидним чесним наміром».

Наймолодший прем'єр Італії, який здобув свою посаду у 39 років, Муссоліні став набагато впливовішим, аніж король Віктор Еммануїл III, й отримав титул дуче — на кшталт правителів і понтифіків Римської імперії. Йому вдалося скоротити рівень безробіття, втілити в життя десятки економічних проєктів і розв’язати одвічне Римське питання, помиривши владу з Ватиканом.

При цьому Муссоліні знищив будь-яку опозицію в країні, влаштувавши за роки свого правління репресії близько одному мільйону італійців. Він змушував людей здавати золото на користь країни, скидаючи перед фотографами власну обручку. Він прибрав до рук 75% бізнесу й націоналізував усі банки. Він не визнавав критики, а ті, хто посягали на життя фашиста чи королівської родини, підлягали смертній карі. На Муссоліні кілька разів чинили замах — але стратили на місці лише одного 15-річного підлітка, усіх інших нападників визнали психічно хворими, керуючись логікою усіх тиранів: ну не може людина при здоровому глузді підняти руку на дуче.

Республіка Сало замість Римської імперії

Питання італійського суспільства до Муссоліні почали виникати питання у 1937 році, коли він після чисельних запрошень нарешті поїхав до Німеччини й зустрівся з Адольфом Гітлером. По поверненні додому він заявив, що Італія нарешті знайшла собі гідного союзника, з яким їм разом по дорозі. Для людей це був шок, адже ще кілька років тому Муссоліні верещав з трибун, що «Німеччина — це країна варварів, які є споконвічними ворогами Риму», а Гітлера називав «огидним скаженим псом».

Культ Муссоліні похитнувся із початком Другої світової, коли Італія стала союзником Німеччини, а до домівок людей почали приходити похоронки й труни із загиблими на фронті. Улітку 1943 році оточення дуче влаштувало змову й скинуло диктатора. Це сталося після висадки британо-американських військ у Сицилії: соратники дуче відвернулись від нього, а після Великої фашистській ради 25 липня 1943 року король відправив його у відставку. Муссоліні заарештувати, але кинули не заграти, а тримали у готелі лижного курорту Гран-Сассо в Аппенінах. Уряд очолив маршал П'єтро Бадольйо.

Проте Гітлер організував спецоперацію Дуб, за якою німецькі десантники змогли знайти дуче, викрасти й 12 вересня вивезли до Відня. Тут він зустрівся з фюрером, який дозволив йому оговтатись кілька днів від пережитого, але свою свободу він мусив відпрацювати.

Муссоліні повернувся до влади, але замість омріяної Римської імперії правив лише шматком країни на півночі — квазідержавою Німеччини, Республікою Сало. ЇЇ штаб-квартира розташовувалась у містечку Сало на півночі країни Усі рішення щодо керування цього німецького анклаву приймалися у Берліні, а дуче не міг і кроку ступити самостійно й перетворився на маріонетку Гітлера. Республіку Сало визнали Німеччина, Болгарія, Словаччина, Угорщина, Хорватія, Румунія, Японія, Сіам, Маньчжурія і Данія, проте іспанський диктатор Франциско Франко відмовився це зробити.

У квітні 1945 року союзники наступали з півдня, а дуче разом з коханкою жив у Сало. Він розумів, що лік йде на дні або й години, тому вирішив рятуватися. Спочатку він поїхав у Мілан на переговори з лідерами італійського опору, щоб виторгувати життя собі й Петаччі, але це нічого не дало. Саме у той час, 25 квітня, німецькі війська, що капітулювали, виходили з Італії по коридору до швейцарського кордону — такою була домовленість із союзниками. Користуючись моментом, Муссоліні та кілька десятків його підлеглих перевдягнулись у нацистську військову форму й приєднались до колони.

Але колоритного дуче в Італії знали всі, то ж першому блокпості поблизу села Джуліно-ді-Меццегра його упізнали партизани. Німці не збиралися битися за італійського фашиста, то ж спокійно віддали його. Кларі запропонували їхати далі, але вона вирішила залишитись із Муссоліні. Попри те, що він мав офіційну дружину і п’ятьох дітей, а лік коханок йшов на сотні, Клара була дуже відданою цьому чоловіку. Молодша від Муссоліні на 28 років дівчина закохалась у нього ще дитиною, побачивши на портреті, і зараз вона хотіла розділити його долю.

Загадка смерті

У книзі Рея Мозлі Муссоліні: останні 600 днів йдеться про те, що справжні обставини смерті дуче невідомі. За офіційною версією, якої дотримуються в Італії, партизани відвезли арештантів у село Донго, де він провів частину ночі у місцевих казармах. Загалом у колоні було виявлено та заарештовано понад 50 фашистських лідерів та членів їхніх сімей. Перед світанком Муссоліні та Клару відвезли на ферму селянської сім'ї під назвою Де Марія, а вранці вивели на подвір'я й розстріляли.

«Його необхідно було передати народному трибуналу, щоб він міг його швидко засудити, — цитує Мозлі тодішнього італійського партизана, а згодом президента Італії Алессандро Пертіні. — Розстрільний взвод — надто велика честь для цієї істоти. Він заслуговував бути вбитим, як паршивий собака».

Але під Донго тривали бої й партизани побоювались, що німці спробують відбити італійських фашистів. І комуніст-партизан Вальтер Аудізіо вирішив, що безпечніше буде убити Муссоліні і його коханку прямо тут та перевезти їхні тіла до Мілану — і розстріляв їх власноруч.

Пізніше лідер італійських комуністів Пальміро Тольятті заявив, що це він дав наказ убити Муссоліні, проте доказів цьому немає. На думку Мозлі, Тольятті міг просто піаритись на смерті диктатора.

Цікаво, що свідки того розстрілу дають різні показання. Пертіні у своїх спогадах писав, що Клару не збиралися убивати, але вона кинулась під кулі, щоб захистити коханця. Також він каже, що Муссоліні був переляканим, а перед смертю сказав: «Цілься у серце». Натомість Аудізіо свідчив, що диктатор і його коханка стояли поруч і померли без слів. За його словами, Муссоліні виглядав стомленим і виснаженим, його очі були порожніми, але страху в них він не побачив.

Є навіть версія, що арешт Муссоліні був спланованою спецоперацією американської та британської розвідок — і саме вони передали арештантів партизанам. Але жодних документальних свідчень про це немає.

Нащадки Муссоліні не зазнали помсти від італійців. Один з його синів, Романо, одружився з Анною-Марією Шиколоне — молодшою сестрою легендарної актриси Софі Лорен. Від цього шлюбу народилась Алессандра Муссоліні, яка є депутаткою Італійського та Європейського парламентів. Вона заснувала партію Соціальна ініціатива неофашистського спрямування, яка проіснувала три роки. Після цього Алессандра Муссоліні примкнула до альянсу правих сил.