Вирішальний момент цієї осені. Про що свідчить тривожна ситуація на фронті

Поведінка москалів дедалі більше нагадує тактику штучного інтелекту зі стратегічних ігор у реальному часі. Провівши більшу частину життя в боях з такими ШІ, важко не впізнати в цьому хід думок, властивий алгоритмам. У ранніх іграх подібного роду комп’ютер вибирав ціль і атакував її щосили, даючи досвідченим гравцям можливість вибудувати пастки. Ласкаво просимо в будні середнього українського штабного офіцера середньої ланки.

Лінія фронту зараз являє собою повний хаос

Але, на відміну від старомодного ШІ, орки все ж навчаються. У них є «агентність», як то кажуть професійною мовою. Періодично вони переглядають тактику і вносять зміни. Однак щоразу, адаптуючись, вони знову впадають у передбачуваність. Це — їхня вразливість, яку Москва не може усунути. Бо Москва не може спиратися на внутрішню мотивацію. І за це орки платять високу ціну — на всіх рівнях і в усіх сферах.

Судячи зі ще одного чудового звіту групи Tatarigami, росіяни ледве встигають поповнювати свої ряди після українських «м’ясорубок» — і при цьому втрачають від 10% до 20% особового складу на рік через дезертирство. Тільки за останній рік цей показник подвоївся, і ознак стабілізації не видно. Це — додаткові 5−6 тисяч осіб на місяць, крім тисячного дефіциту від бойових втрат, який фіксує Центр оборонних стратегій.

Росіяни знову починають проїдати резерви, як це вже було 2022 року. І, як показала тодішня практика, скільки б не вирили траншів — користі від них немає, якщо в них нікому сидіти.

Північний театр воєнних дій

На ділянках у Сумській і Харківській областях фронт практично застиг. Москва продовжує кидати в бій особовий склад — активніше в Сумському напрямку, ніж Харківському, — маючи на меті скувати українські сили. Водночас 18-й армійський корпус на Сумщині та 16-й — на Харківщині, за підтримки 2-го корпусу Нацгвардії, з помітним ентузіазмом зачищають передові позиції орків на українському боці кордону і полюють на логістику супротивника на території Бєлгородської та Курської областей.

Якщо добре оснащений 18-й корпус не перекинуть на Донбас або хоча б не проведуть ротацію з 14-м або 15-м корпусом, коли один із них знову вирушить у район Південної Вовчої, — я дуже здивуюся. Командири ворожих передових підрозділів буквально заштовхують своїх людей у пастки, від яких користі — нуль, якщо не брати до уваги балів, які українські оператори дронів із легкістю набивають у своїх цифрових «табелях успішності».

Москва теоретично могла б спробувати активізувати наступ на Харків, щоб домогтися хоч якоїсь синергії з кампанією під Куп’янськом. Проте, як мені бачиться, поки один корпус продовжує тримати напрямок на Суми, 2-й корпус Нацгвардії прикриває Харків, а 16-й корпус згодом зосередить зусилля на східному кордоні свого сектора — щоб чинити тиск на українців під Куп’янськом і, можливо, полегшити ситуацію для тих, хто наступає там.

Куп’янськ

Під Куп’янськом українська оборона утримується — погіршень немає. Але і спроби росіян переправитися через Оскол поки не придушені. 10-й армійський корпус України стикається з дедалі серйознішими труднощами під час постачання міста — орки утримують укріплений лісовий плацдарм на північ від Куп’янська, що дає їм змогу діяти майже безкарно. До зими цей опорний пункт потрібно відбити.

Поки їхня одноразова піхота продовжує гинути на протилежному березі, російські оператори дронів стабільно завдають втрат українським підрозділам, які виходять на позиції або займаються постачанням. На мій погляд, без залучення 16-го корпусу до підтримки 10-го — для знищення плацдарму 6-ї загальновійськової армії через Оскол на північ від міста і звільнення лісів на східному березі — утримати Куп’янськ у довгостроковій перспективі не вийде.

Коли лінію фронту вдасться вирівняти, 10-й корпус цілком зможе тримати ділянку самостійно. Але, як я зазначав раніше, його також можна використати спільно з сусіднім 3-м корпусом, щоб зачистити східний берег Оскола в районі Піщаного від 1-ї танкової армії РФ. Це поліпшить позиції обох з'єднань і звільнить 3-й корпус для вирішального удару проти частин 20-ї та 25-ї загальновійськових армій, що наступають, у напрямку Лиману.

Сіверський Донець

Москва просунулася трохи ближче до Лиману цього тижня, але її успіхи в цьому напрямку — мізерні. 20-та загальновійськова армія (ЗА) намагається вийти до залізничної лінії, що з'єднує Харків із Лиманом, на північ від останнього. Її виступ на ділянці, за яку відповідає 3-й корпус ЗСУ, зараз становить близько дванадцяти кілометрів завширшки і двадцяти — в глибину.

Цей повзучий наступ необхідно найближчим часом зупинити. Інакше 25-а ЗА зможе почати накопичувати сили і матеріальні ресурси в лісах біля лінії Сіверського Донця. Це дозволить їй активніше підтримувати наступ 20-ї армії через заплавні райони на схід від Лиману.

3-й корпус ЗСУ зазнає тиску одразу з кількох напрямків: з півночі — з боку підрозділів 1-ї танкової армії, і одночасно — з боку двох армій, що просуваються вздовж протяжної ділянки його зони відповідальності. Звідси і потреба в серії контратак, щоб надійно закріпити український плацдарм на східному березі Оскола. Рубіж необхідно вирівняти, навіть якщо противник утримує його, просуваючись через район, що кишить дронами. За наявності у росіян контролю над Серебрянським лісовим масивом, він перетвориться на логістичний вузол, що підтримує подальший наступ.

Поки 3-й корпус успішно стримує просування противника в бік Борової і постійно б'є по правому флангу 25-ї загальновійськової армії, що обмежує її можливості наступати. Якщо вдасться трохи розвантажити корпус на півночі, то відсікання плацдарму 25-ї армії через Жеребець стає цілком реалістичним завданням. Перекидання одного з трьох українських корпусів, чиє місце розташування поки що не підтверджено (14-го, 15-го або 8-го), для посилення оборони Лиману проти наступу 20-ї ЗА могло б істотно змінити баланс сил у цьому районі.

Москва, схоже, готує перекидання 3-ї ЗА на Сіверськ, щоб прикрити південний фланг 20-ї. Якщо 20-та і 3-тя армії зуміють скоординувати дії, вони можуть перевантажити 11-й корпус ЗСУ: одна його частина зайнята під Сіверськом, друга — ближче до Часового Яру. Це має прискорити вирішення завдання з перелому ситуації північніше — щойно дозволять погодні умови, які на цій ділянці зазвичай нормалізуються раніше, ніж у решті частини України.

Костянтинівка

Замість цього — або, що цілком у дусі російських офіцерів, одночасно — 3-тя загальновійськова армія може спробувати вдарити на захід від Бахмута, по іншій половині 11-го корпусу. Я підозрюю, що Україна завжди буде прагнути тримати один повний корпус у глибокому резерві (можливо, це 8-й десантно-штурмовий), але два з трьох корпусів із поки що незрозумілим розташуванням (8-й, 14-й, 15-й), найімовірніше, найближчим часом вийдуть на конкретні ділянки. На мій погляд, один із них має вирушити на Південну Вовчу, другий — до Сіверського Донця. Це два напрямки, де українські бригади змушені утримувати надмірно розтягнуті ділянки фронту.

Хоча на ділянці під Костянтинівкою орки поки поводяться відносно тихо — наприклад, частина сил 8-ї армійської групи перекинута на допомогу майже оточеному плацдарму 51-ї армії на північ від Покровська, біля річки Казенний Торець, — навряд чи це триватиме довго. У якийсь момент росіяни, найімовірніше, спробують застати Україну зненацька, наблизившись до Костянтинівки.

Зараз 19-й корпус справляється з ситуацією, за підтримки 11-го і 1-го корпусів, які утримують фланги. Але обидва флангових з'єднання потенційно можуть бути відвернуті на інші ділянки. Тому 19-й корпус має бути готовим до відновлення штурмів, особливо за тими напрямками, які ще не випробовували на міцність, — наприклад, на захід від водосховища Клебан-Бик і на північ від Часового Яру.

Про перспективи українського контрнаступу на цій ділянці говорити поки не доводиться — якщо тільки я сильно не помиляюся. Так, повернути Бахмут було б чудово, але на поточному етапі це стратегічно менш вигідно, ніж розтрощення рашистських армій у Луганській області. Якщо їм коли-небудь не вдасться втриматися там як цілій групі — це буде друге пришестя Харківського контрнаступу 2022 року.

Покровськ

Українці, як і раніше, у важкому становищі на покровському напрямку, але поки тримаються. Нова хвиля російських атак уже йде завдяки прибуттю підкріплень з інших ділянок, тому українські контрнаступальні операції фактично призупинені.

Хоча в трьох районах російські війська майже оточені, Москва продовжує перекидати свіжі сили через Казенний Торець, намагаючись наростити плацдарм на південь від Кучерового Яру. 51-ша загальновійськова армія зазнає серйозних втрат, тому 8-ма армія почала атаки на схід — з метою зупинити українські спроби перерізати вузьку російську лінію постачання, обходячи сили України, що наступають, з флангу. Аналогічна ситуація, хоч і в менших масштабах, розвивається на південь від плацдарму, в районі Разиного.

Тут — справжня рукопашна бійка на ножах, і хто вийде переможцем — передбачити складно, але я б ставив на Україну. Як правило, українці заманюють росіян у пастку, рубають їх на шматки і потім відтісняють назад. Однак здатність Москви вражати українську логістику поліпшується, і на локальній ділянці під Покровськом у противника може бути тимчасова перевага.

План Москви все більше схиляється до спроби фронтального удару по позиціях 9-го армійського корпусу в Покровську силами 41-ї ЗА, в той час як українські підкріплення, надіслані на контратаку на фланзі Добропілля, зайняті 51-ю і 8-ю ЗА. Москалі захочуть скористатися поганою погодою, щоб втиснутися в околиці і закріпитися, а при поліпшенні умов — душити українську логістику дронами. У певному сенсі це мовчазне визнання невдачі спроб оточити Покровськ після багатьох місяців зусиль.

Найкращий хід для України — здебільшого відмовитися від зовнішньої ліній оборони і заманити росіян у підготовлене «убивче поле» на кілька тижнів — та сама тактика, що спрацювала в Сумах. Нехай росіяни витратять сили, намагаючись утримати позиції по периметру. Скоординований контрнаступ слід розгорнути, коли орки будуть змушені кидати в центр Покровська стільки тіл, скільки знадобиться, бо Путін думає, що нарешті він ось-ось здобуде перемогу.

Так чи інакше, битва за Покровськ має досягти вирішального моменту цієї осені. Ослаблення рашистської логістики має загальмувати наступ із приходом сезону осінньої грязюки, коли лобові штурми стануть єдиною можливою тактикою. Якщо до того часу фланги не будуть закріплені — провал неминучий. При цьому українська оборона також не витримає оточення з трьох боків через дедалі ефективніше застосування Москвою дронів. Тут зосереджені сили «Рубікону», і хоча його дії для місцевого цивільного населення незмінно неприпустимо жорстокі, вони, на жаль, дають результати.

Пошук і знищення розрахунків дронового підрозділу «Рубікон» має стати пріоритетним завданням для України. Хороша новина в тому, що українська система авіаційної підтримки постійно вдосконалюється, і тепер є можливість завдавати точні удари бомбами-планувальниками по їхніх позиціях лише за кілька годин після виявлення — а часом і швидше. В українців тепер має бути достатньо F-16, щоб тримати один «Viper» (неформальна назва F-16), озброєний лазерокерованими планувальними бомбами, у постійній повітряній готовності на відстані менше години від покровської ділянки. Достатньо лише дрону отримати GPS-координату і «підсвітити» ціль лазером на фінальній ділянці траєкторії — і прощавай, команда «Рубікон»! Цілі будівлі знищуються авіаційними бомбами.

Виявити їх — ось де справжня складність. Оптоволоконні дроти FPV-дронів іноді вдається відстежити до пускової точки, але куди надійніше — постійна щільна розвідка районів запусків. У більшості випадків орки відчувають необхідність прикривати своїх фахівців. Почни їх знищувати — і вони будуть змушені працювати далі від українських позицій.

Цього тижня в «Українській правді» вийшов сильний матеріал із критичним розбором ситуації на покровському напрямку в липні та серпні. Він багато в чому пояснює, чому українське командування так довго тягнуло з реакцією на події цього літа. Відтоді ситуація, ймовірно, помітно покращилася, але багато з висловлених тоді докорів залишаються справедливими і сьогодні.

Якщо непрацездатні тактико-оперативні командування справді скасовано і замінено корпусами, значить, поліпшення не за горами. Старі структури, судячи з усього, вбивали ініціативу на нижньому рівні. Дуже сподіваюся, що бригади, які тривалий час тримаються під Покровськом, скоро будуть виведені в більш спокійні сектори — особливо це стосується 68-ї єгерської, якій відпочинок украй необхідний. Адже в цьому і полягає один із сенсів створення корпусної системи — у можливості ефективної ротації великих з'єднань.

Зрештою, небезпечної ситуації на північ від Покровська, найімовірніше, можна було уникнути. І потрібно було. Ще одна помилка такого масштабу може поховати оборону міста — хоч би які плани виношував Сирський щодо майбутніх контрнаступів. Так, спроба орків масово прорватися в бік Добропілля завершилася катастрофою, в яку тепер втягуються все нові й нові резерви противника. Але у цієї спроби були й серйозні побічні ефекти. Зокрема — вона показала, що занадто багато українських полковників і генералів почали відверто втрачати хватку. Вони грають у гру «кажи Сирському те, що він хоче почути», внаслідок чого він змушений особисто проводити інспекції, які, найімовірніше, демотивують штаби, до яких він навідується.

Це схоже на чергове нещасливе замкнене коло в дії: Сирського лають за мікроменеджмент — підлеглі очікують, що він буде мікроменеджити — і він змушений це робити, що лише підтверджує початкові звинувачення. Порочне коло. У таких умовах легко втратити з поля зору, що відбувається насправді. А розплачуватися за це будуть ті, хто воює на передовій.

Дуже неприємно бачити, як втрачаються можливості тільки тому, що дезорганізація не дозволила своєчасно відреагувати на очевидну загрозу. Не раз за останні півтора року я попереджав: орки рано чи пізно спробують зайняти висоти між річками Бичок і Казенний Торець, щоб створити загрозу флангам і Костянтинівки, і Покровська.

Для цього їм знадобилося більше часу, ніж очікувалося, але цього літа орки все-таки прорвали лінію на Бичку і почали просуватися в бік Казенного Торця — після чого я кілька тижнів поспіль прогнозував, що Україні доведеться перекидати підкріплення, щоб не допустити посилення кризи. Не потрібно було чекати, поки DeepState нарешті викладе карту орківського проникнення в бік Добропілля — на той момент воно вже вже тривало не один тиждень — щоб зрозуміти: на цій ділянці в України просто не вистачало боєздатних сил, і це було реальною проблемою.

Приємно було бачити, як нарешті почався необхідний контрнаступ — у серпні, з подальшою ескалацією у вересні в повноцінну затяжну битву. Але його запуск стався небезпечно пізно і був викликаний ініціативою противника — а це завжди поганий знак.

Зрозуміло, небезпечно робити далекосяжні висновки за однією-єдиною журналістською статтею: репортери завжди знайдуть найнезадоволенішу і найбалакучішу людину в будь-якій структурі, і її думка зазвичай вельми фрагментарна. Але все одно тривожно — хоч би як ти поважав прогрес українських офіцерів в адаптації до сучасного характеру війни — усвідомлювати, що можна з іншого боку земної кулі передбачати наміри супротивника і пропонувати своєчасні оперативні заходи. Один із найпростіших способів зрозуміти, чи відстаєш ти від ситуації як командир, — це уявити, що якийсь випадковий блогер з іншого боку планети віддав би більш слушні накази, незважаючи на те, що він отримує ключову інформацію із запізненням у кращому разі на кілька днів.

Знаю, звучить жахливо самовпевнено, але в цьому ж і суть усього цього блогу — бути наочним доказом того, що воєнні дії в загальних рисах справді можна передбачати задовго до їхнього початку, не будучи професійним штабним офіцером. Географія систем на полі бою — найважливіший формувальний фактор, і його не можна ігнорувати.

Битва за Покровськ усе ще залишається на межі — це очевидно. Москалі стягнули туди одні зі своїх найкращих з'єднань. Це спроба взяти місто масою і тупим, впертим вишукуванням слабких місць. Чи покращилося з серпня становище з українськими лініями постачання, що ведуть до Покровська — вирішальний, але поки що невідомий фактор. Час грає проти України, і масштабне розгортання тактичних дронів-перехоплювачів стає критичним.

Обидві сторони активно б’ють по логістиці одна одної в тактичному й оперативному тилу. Хто робить це ефективніше — незрозуміло. Але в одному сумнівів немає: фланги Покровська необхідно очистити під час контрнаступу, інакше про довгострокову оборону міста не може бути й мови. А втрата Покровська — це зовсім не «один із варіантів». Це дасть Москві можливість налагодити більш стійку логістику і, отже, підготувати новий ривок — уже в бік Костянтинівки.

Правда в тому, що одна з головних причин, чому зараз неможливо укласти дієве перемир’я, — це те, що лінія фронту зараз являє собою повний хаос. Якби єдиною українською метою в цій війні було просто «протриматися до заморожування лінії», то ЗСУ кинули б усі наявні сили, щоб утримати Покровськ, Куп’янськ і Костянтинівку. Тому що лінія фронту, заморожена в умовах часткового оточення цих вузлів, була б просто нестійкою, а Москва завжди буде шукати можливість захопити один або кілька з них блискавичною атакою, і нормальне життя мирного населення в таких умовах буде практично неможливим.

Я, як і раніше, вважаю, що Україна скупиться на підкріплення, щоб зберегти резерви для хвилі агресивних дій, коли погодні умови дадуть бронетехніці більшу свободу маневру. Літо вже не найсприятливіший час для наступу. Осінь — найкращий час для полювання на орків.

Південна Вовча

Найбільш вразливою ділянкою для України, як і раніше, залишається південна ділянка вздовж річки Вовча. Через брак одного армійського корпусу завдання з прикриття цього району покладено на 20-й, який паралельно несе відповідальність за напрямки на Запоріжжя та Оріхів, а також за сектор Гуляйполя. 17-й корпус успішно утримує позиції вздовж Вовчої, проте між її зонами та Гуляйполем орки просуваються вперед уздовж приток — переважно відкритою місцевістю.

Грубо кажучи — це зовсім не здорово. Але ця схема вписується в український підхід до оборони за останні півтора року: дати оркам заповзти в «зону смерті». Територія тут досить відкрита. Забезпечення логістики від Великої Новосілки до лінії Гуляйполе-Покровське буде непростим завданням.

Біля Москви в бою беруть участь підрозділи чотирьох загальновійськових армій — 5-та, 29-та, 36-та і ще одна 36-та — проти злегка посиленого українського корпусу. Раптовий ривок ще на двадцять кілометрів поставить під загрозу утримання Гуляйполя. Якщо він впаде, Україна втратить передовий плацдарм для дронових атак, і Оріхов виявиться вразливим.

Якщо пощастить, противник залишить фланг вразливим, або контрнаступ під Покровськом відверне резерви орків. Це може дати 12-му і 17-му корпусам можливість завдати удару.

Південний театр

Південь тепер багато в чому схожий на північ: поки що — це другорядна ділянка. При цьому газовий дефіцит в окупованому Криму гарантовано позначиться і на окупованій Херсонщині, що, як сподіваються, обмежить активність орків. Залізниця через Азовські висоти, як і раніше, відрізана в районі Молочанська, і Москві знову доводиться ганяти паливо через ослаблений Керченський міст. Ще одна пожежа на паливному складі — в потрібному місці — і міст може виявитися виведеним з ладу без необхідності використання Taurus з Німеччини. Будемо сподіватися.

Зараз тут домінують дронові бої та піхотні сутички на величезному просторі. Україна утримує невеликі плацдарми на південному березі Дніпра, і Москві хочеться їх і знищити, і самій повторити таку тактику. Але по-справжньому масштабних операцій поки що не провести. Коли ж погода погіршиться, українці можуть почати інтенсивні рейди, щоб оцінити, наскільки серйозно паливна криза позначається на ситуації на землі.

Облога Криму для орків тільки ускладниться. Досі Україні не були потрібні сухопутні війська, щоб завдати настільки критичної шкоди, але якщо становище стане досить важким, можливі висадки — принаймні дронів. Морський безпілотник здатний доставити на берег наземний дрон.

Текст публікується з дозволу автора. Вперше надруковано на substack.com

Переклад NV