Болюча тема. Як змінилася кількість населення України та чого очікувати найближчими роками
Блоги.Life16 червня, 21:13
Суспільство сколихнула російська ІПСО про емігрантів, які нібито заполоняють Україну. Фейк майже мав успіх, адже ворог зіграв на дійсно болючій демографічній проблемі.
Що ж відбувається насправді?
Скільки нас?
Протягом 2025 року населення підконтрольної державі території України скоротилося приблизно на мільйон і становить близько 29 мільйонів осіб — так вважають у Інституті демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи, адже точну статистику за умов війни вести неможливо.
Основна причина скорочення — висока смертність. У 2025 році в Україні було зареєстровано понад 485 тисяч смертей, це приблизно на 2% менше, ніж у 2024 році, але смертність продовжує утричі перевищувати народжуваність: у 2025 році на світ з’явилося менше ніж 170 тисяч дітей.
«Населення старіє: є кому вмирати, нема кому народжувати», — констатувала директорка Інституту демографії Елла Лібанова і зазначила, що загальне скорочення населення України внаслідок війни становить близько 10 млн осіб.
Окремою болючою темою є вивезення українських дітей на територію росії. Окупанти у відкритих джерелах стверджують, що вивезли 744 тисяч дітей, більшість з яких виїхали разом із батьками.
Згідно з експертними оцінками, реальна кількість примусово депортованих неповнолітніх українців становить від 200 000 до 300 000 дітей.
Державний портал Діти війни поки офіційно ідентифікував понад 20 тисяч депортованих та/або примусово переміщених дітей.
Хто і коли повернеться?
Відсоток українських біженців у Європі, які планують повернутися в Україну, поступово зменшувався кожен рік продовження активної фази війни, але зараз стабілізувався.
Дослідження Центру економічних стратегій (ЦЕС) за 2022 рік показували, що повертатися планували 74% людей.
За чотири роки реально повернулося менше мільйону.
За розрахунками ЦЕС, за кордоном досі залишається приблизно 3,5−4 мільйони українців.
На даному етапі точно планують повернутися близько 26% опитаних, ще стільки ж схиляються до того, щоб повернутися.
Повернення — дорогий процес і для людей, і для держави
Категорія тих, хто найбільш ймовірно залишиться у Європі, становить від 1,3 до 2,3 мільйона українців (це переважно жінки працездатного віку та діти).
Варто враховувати, що, за оцінками демографів, за 2022−2026 роки за кордоном у сімей українських біженців народилося щонайменше 70 000 — 90 000 дітей.
Повернення людей визначатимуть не так їхнє бажання, як обставини. Будь-яка зміна в європейському законодавстві щодо українських біженців матиме вплив на рішення щодо повернення.
Високоймовірно, що масові зрушення почнуться навесні наступного року, коли завершиться дія системи тимчасового захисту в ЄС. З березня 2027 року кожна країна сама вирішуватиме: пропонувати українцям повертатися чи надавати їм статус відповідно до національного законодавства.
Чимало країн зацікавлені в тому, щоб працьовиті та високоадаптивні українці залишились, і ведуть активну роботу з їхньої мовної інтеграції та працевлаштування.
Для прикладу, ірландці вже затвердили нову імміграційну програму, яка запрацює з вересня поточного року. Але оскільки в Ірландії лише 80 тисяч наших громадян, то вплив поки мало відчутний.
Серед країн з найбільшою чисельністю українців — Польща. Напруження, яке створюють польські праві, ймовірно матиме великий вплив на умови перебування українців у цій країні.
Враховуючи всі нюанси, з великою імовірністю повернуться не стільки ті, хто декларує, що хоче назад до України, скільки ті, хто не зможе зачепитися в країні перебування після позбавлення преференцій.
Після війни
Матимемо два типи біженців, які повернуться до України. Перші — ті, хто повернеться в рамках відновлення власної ідентичності, возз'єднання з Батьківщиною. Другі — ті, хто не адаптувався в Європі та звик жити на соціальні виплати, не працюючи.
Також варто враховувати, що реальна кількість тих, хто повернеться, значною мірою визначатиметься умовами миру. Демографи зазначають такі чинники як перспективи працевлаштування, наявність житла, стан соціальної інфраструктури для дітей.
Як свідчить історичний досвід інших країни (наприклад, Хорватії, Казахстану) повернення — дорогий процес і для людей, і для держави. Адже буде багато проблем, зокрема, значна кількість осіб пенсійного віку без житла тощо.
Навіть за оптимальних умов Україна матиме структурні демографічні виклики. До війни в країні була певна нестача робочої сили, але відносно невелика, оскільки Україна мала численну когорту працездатного населення, народженого у другій половині 60-х років і пізніше. Всі досить багатолюдні покоління 70−80-х років залишатимуться активними працівниками до 2035−2040, але потім вони масово йтимуть з ринку.
Покоління, народжені у 90-х роках, значно малочисленніші.
За офіційними розрахунками Міністерства економіки України для післявоєнного відновлення Україні потрібно залучити 4,5 млн працівників.
В Україні вже зараз є близько двох мільйонів економічно неактивних людей, які з різних причин не працюють (в усякому разі офіційно). Їх спектр досить широкий: від жінок у декреті до ухилянтів.
Демографи попереджають, що після скасування воєнного стану Україну чекатиме друга хвиля еміграції — коли чоловіки поїдуть до своїх жінок, які адаптувалися в Європі.
Чи чекатиме Україну «бебі-бум»? Відповідь на це питання залежить від багатьох чинників.
«Бебі-бум» після Другої світової був спричинений не лише бажанням продовжити рід в мирному світі, а ще і відсутністю у той час контрацепції.
У третьому тисячолітті народження дітей носить контрольований характер. Бажання народжувати напряму залежить від відсутності екзистенційних загроз.
Наразі українська держава та світова спільнота має максимально концентруватися на створенні умов для покращення демографічної ситуації України шляхом збільшення народжуваності. Така робота має безпекові, економічні, соціальні та медичні аспекти, кожен з яких здатен вплинути на відродження України.