Усі ознаки є, і час підходить. Що готують ЗСУ

На щастя, у Москви немає достатньої вогневої потужності, щоб робити це всюди одночасно. Але цей метод однак змушує українців здавати позиції в умовах невпинних спроб прорвати лінію оборони за будь-яку ціну — інколи дуже важливі місця, що призводить до оперативних криз, подібних до тих, що повільно розгортаються в Покровську та Куп’янську.

Саме через неминучість здачі деяких позицій у процесі стримування наступу Україна має бути спроможна проводити ефективні контрнаступи на оперативному рівні, щоб повернути назад просування ворога за допомогою цілеспрямованих зусиль. Щоб мінімізувати ризики, це має відбуватися в той момент, коли українці можуть досягти тимчасової дронової переваги, коли вороги дезорганізовані після наступу і ще не укріпилися. В ідеалі авангард оточують і поступово знищують, після чого українські бійці можуть укріпити нові лінії або повернути старі.

Я справді розглядав можливість того, що Україна може застосувати альтернативний стиль контрнаступу, щось гіперопортуністичне, що не має тієї самої форми, що й традиційні великі наземні операції. З огляду на сучасні можливості спостереження, цілком можливо, що окремі корпуси повинні почати просуватися там, де вони можуть, приблизно одночасно. Замість того, щоб концентруватися на одній географічній області, кампанія в такому стилі буде спрямована на те, щоб швидко перетягнути сили супротивника в декількох окремих секторах, створивши хаос, який виведе з ладу всю лінію ворога.

Я, як і раніше, прогнозую щось набагато більш цілеспрямоване, або ще одну спробу перерізати наземні логістичні шляхи до Криму, або прямий контрудар у Донбасі. Що б не було заплановано, готують щось велике, у цьому я майже не сумніваюся. Усі ознаки в наявності, і час підходить. Або, може, я просто ведуся на хитромудрий блеф. Щоправда, мета не зовсім зрозуміла — і, можливо, саме в цьому сенс. Як би там не було, завжди варто перевіряти свої припущення.

Наразі Москва перебуває на найнижчому рівні з погляду доступної та ефективної бойової потужності від моменту початку часткової мобілізації наприкінці 2022 року через виснаження радянських резервів і швидке розширення українських дронових операцій. Саме тому терористична кампанія проти українських цивільних осіб знову загострюється. На ділі саме росіяни влаштували грандіозний блеф, намагаючись створити видимість, що це не повторення 1917 року, коли Москва холоднокровно жертвувала людськими життями, незважаючи на те, що практично немає доказів того, що бойові дії були варті того.

Путін веде бюрократичну війну: він контролює машину, яка була запущена і тепер працює на автопілоті, а економічні й соціальні наслідки неминуче будуть посилюватися, незалежно від того, що відбувається в Україні. Він — людина, яка пішла ва-банк, маючи на руках досить слабкі карти, і тепер змушена лякати опонентів, сподіваючись, що вони спасують раніше, ніж він втратить усе. Трамп не став би змінювати курс щодо Москви, якби не отримував нову розвідувальну інформацію, яка вказує, що загальноприйнята картина війни в Україні може бути докорінно хибною. Точно так само було і 2022 року.

Північний театр військових дій

Протягом усього тижня просування російських військ на півночі було заблоковано, і єдиних помітних успіхів було досягнуто на початку тижня в районі Тьоткіного. Там імовірне відволікання уваги України досягло своєї мети: спроби орків урятувати обложені там роти призвели до того, що бойові сили, необхідні для запобігання катастрофи, були перекинуті ближче до Сум. Ані під час транскордонного вторгнення росіян у районі Мілового на Харківщині, ані ще ближче до другого за величиною міста України у Вовчанську, ані в напрямку Сум, безперервні атаки ворога не принесли значних результатів.

Найбільш інтенсивні бої, як і раніше, точаться в Сумах, де українці змінили свою позицію і тепер активно контратакують по всій західній половині рашистського вторгнення. Численні атаки ворога були відбиті в секторах Яблунівка і Юнаківка, і, за повідомленнями, українські війська загрожують прорвати східний кордон основного наступу росіян.

Оточення передового ешелону противника було б прекрасним оперативним ходом. За наявними даними, Україна використовує спеціальні сили за підтримки штурмових підрозділів, щоб проникнути в тил скупчень орків поблизу фронту і перерізати їхні тилові комунікації. Ця тактика може виявитися дуже ефективною на будь-якому фронті зі щільним лісовим покривом.

Москва утримувала в Сумській області одні з найбільш своїх підготовлених частин, і їхня поразка у відкритому бою стала відчутним ударом. У Покровську російське командування, схоже, стало поводитися грамотніше порівняно з ранніми етапами війни, але, на щастя, їхні дії не були підкріплені найкращими з бойових підрозділів, за винятком дронової групи «Рубікон». У Сумах же невдалі рішення з боку командування звели нанівець кампанію, яка могла б становити набагато більшу загрозу. Загалом, саме активні бойові дії в Курській і Сумській областях зіграли ключову роль у тому, щоб орки не змогли почати облогу міст Донбасу. З іншого боку, один із повітряно-десантних корпусів України, мабуть, перебуває в оперативному резерві і, як я вважаю, готується незабаром знову вступити в бій із повною силою.

Східний театр військових дій

Куп’янськ, як і раніше, перебуває в кризовій ситуації, оскільки загони росіян небезпечно наблизилися до шосе, яке веде назад до Харкова. Їхній успіх, мабуть, пояснюється наявністю достатнього укриття, що дозволяє проникати невеликим групам піхоти по 2−3 людини. Вони наступають нескінченною хвилею, більшість із них знищують, але деяким удається знайти прогалини між українськими позиціями, щоб згодом зміцнитися і трохи розширити зону контролю.

Строго кажучи, майже ідеально, що Перша (колишня гвардійська) «танкова» армія так завзято б'ється, щоб переправити піхоту і постачання через Оскіл на гумових човнах для підтримки операцій на північ від Куп’янська. Українські оператори дронів, мабуть, насолоджуються справжнім «полюванням на індиків» (у континентальній Європі, гадаю, більш відповідною метафорою буде «полювання на диких свиней»). Однак саме виживання, яким би невеликим воно не було, стає непереборною проблемою в будь-якому сценарії зомбі-апокаліпсису. Якщо кількість цілей перевищує можливості з їхнього знищення, зрештою доводиться залишати свої позиції.

Я можу нескінченно пояснювати, як цей підхід із нескінченними хвилями живої плоті є саморуйнівним для Москви. Але ефект від цього проявляється не одразу, і поки що українці на місцях мають з’ясувати, як вижити, щоб нарешті побачити, як руйнується картковий будиночок Путіна.

У якийсь момент стійкість тривалої і, без перебільшення, ефективної оборони Куп’янська залежатиме від здатності України надійно утримувати західний берег. Існує точка зору, згідно з якою тут може бути реалізовано план із заманювання ворогів у пастку, проте я не маю доказів того, що український корпус, який діє на цьому напрямку, справді має для цього необхідні ресурси.

На щастя, Третій корпус здебільшого утримує позиції на фронтах Борової та Лиману, якщо заяви членів корпусу про те, на який фронт вони спрямовані, точні. Це добре, бо ситуація в Лимані, хоч і не є кризовою, може невдовзі перетворитися на таку, якщо кілька чинників складуться на користь орків. Третій корпус справді має розпочати контрнаступ, щоб відновити лінію Жеребець, щоб ворог не міг зосередитися на витісненні українських військ із лісових насаджень уздовж Сіверського Дінця.

Московити здійснили один випад на лиманському фронті, який не був одразу відбитий, просунувшись приблизно на два кілометри між лісопосадками і прифронтовим селищем Торське. Усе, чого вони дійсно домоглися тут, — це захопили частину сірої зони, чинячи додатковий тиск на українські війська в лісопосадках на південь. Однак це викликає нові побоювання, особливо якщо тиск буде збережено. Чим більше українських бійців витісняють із лісів на березі Сіверського Дінця, тим гіршою стає ситуація в Сіверську, ближче до півдня. І деякі надбання росіян, зафіксовані на початку цього тижня, свідчать про те, що саме це починає відбуватися.

Відновлення лінії Жеребець Третім корпусом здається найкращим способом домогтися того, щоб Сіверськ не впав, що майже напевно станеться, якщо росіяни зможе закріпитися на обох берегах Сіверського Дінця. Повільно, після багаторічної боротьби, вони наближаються до Сіверська, незважаючи на жорстокі втрати. Хоча переважну більшість спорядження і військ, відправлених до Сіверська зі сходу в останні кілька тижнів, спіткала похмура доля, кільком загонам удалося прослизнути далі, і вони намагаються укріпитися на околицях міста. Поряд із наступальними операціями, для забезпечення безпеки в тилу фронту необхідні озброєні наземні дрони.

Українців було взято в полон у цьому районі протягом останніх кількох днів, що завжди є тривожним знаком. Це означає, що офіцер не передбачив усіх можливих варіантів розвитку подій. Принаймні, їх не вбили одразу. Сподіваюся, їх скоро обміняють і повернуть додому без звичайних тортур.

До речі, кількість колишніх російських військовополонених, захоплених Україною вдруге, зростає. Значна частина відправлених додому росіян просто вирушає назад на фронт. Багато хто з них від самого початку не мав підготовки і, звісно ж, не отримав її після, бо командування ставиться до своїх власних військовополонених так, наче їхній статус уже є їхньою провиною. Випадки, коли московити нападають на своїх же, коли ті йдуть здаватися, не рідкість — жоден сектант не любить, коли інший член секти тікає.

У будь-якому разі, як я вже неодноразово зазначав, Сіверськ протримався набагато довше, ніж будь-хто в Києві міг очікувати. Його падіння, хоча і не є неминучим, матиме серйозні наслідки для сусіднього Лиманського фронту, оскільки Сіверськ і Лиман з'єднані великою автомагістраллю через Сіверський Донець. Це той вид логістичного з'єднання, яке вороги завжди знайдуть спосіб використати, якщо їм це дозволять, і в поєднанні з витісненням України з лісових плантацій це дасть можливість для наступу на Лиман. Сподіваюся, ворога вдасться стримати у східних передмістях.

На півдні, на фронті в Костянтинівці, ситуація дещо погіршилася в кількох районах, але не серйозно. Українці дійсно відповіли силою на силу на цьому фронті протягом останнього року, і, більше того, схоже, що їхні втрати були приблизно на порядок нижчими, ніж у ворога. Проте московські війська зміцнюють контроль над великою частиною сірої зони на північній околиці Торецька і намагаються витіснити Перший корпус України з західних передмість поблизу водосховища Клебан-Бик.

Усупереч пропаганді минулого тижня, Часів Яр не впав, хоча його ключова частина все ж таки була захоплена після того, як тривалий час перебувала в «сірій зоні». Російські війська змогли захопити руїни висотного району і прилеглий лісовий масив, що означає падіння центру Часового Яру — приблизно через рік і тисячі жертв по тому, як росіяни вперше увірвалися в прилеглі райони вздовж каналу, що проходить через цю територію. Як фортеця, вона більш ніж виконала своє завдання. Ще одне місто, принесене в жертву заради тих, хто перебуває позаду нього.

Україна перебуває в процесі бойового відступу до півкола, розташованого приблизно за десять кілометрів від Костянтинівки. Я очікую, що ця лінія триматиметься досить добре, змушуючи росіян докласти значних зусиль, щоб обійти оборону міста, просуваючись на захід, північ і південь. Вони незабаром зіткнуться з проблемою: українські міста утворюють ланцюг у районі долини річки Кривий Торець. Жоден міський район неможливо цілком оточити. Саме тому початковий план Москви з захоплення Донбасу 2022 року ґрунтувався на оточенні регіону, з поступовим просуванням через Харків і Запоріжжя/Дніпро. Три роки тому я багато часу проводив, дивлячись на карти районів Гуляйполе і Барвінкове.

Почасти через це сусідній Покровський фронт, як і раніше, залишається пріоритетом для Москви і найсерйознішою кризою, яку Україна наразі змушена долати. За останній тиждень ситуація істотно не погіршилася, але і не покращилася, і як і раніше має тенденцію до повільного погіршення. Орки ще більше зміцнили свій плацдарм над Казенним Торцем і окопалися на східній околиці Родинського. Автомагістраль Т-05−15 і основна залізнична лінія тепер перебувають у зоні досяжності будь-яких танків, які орки зможуть підтягнути для їхнього обстрілу. Якщо південну залізничну лінію до Покровська буде ще більше підірвано втратою Котлиного або Удачного на заході, ситуація в Покровську стане по-справжньому надзвичайною.

Поки що немає жодних ознак того, що на цій ділянці фронту починають скільки-небудь масштабний український контрнаступ. На жаль, що довше орки утримують територію, то глибше встигають укріпитися. Хоча ідея перетворити вразливий плацдарм на «вогневу пастку» має логічний вигляд, у випадку з Покровськом це не може бути застосовано — занадто великий ризик, що одна тактична помилка призведе до оточення як самого міста, так і кількох українських бригад.

На цьому етапі українське командування стоїть перед вибором:

Підготуватися до того, щоб залишити Покровськ,

Почати контрнаступ для відновлення флангів,

Бути змушеними почати рятувальну операцію з виведення кількох бригад в останній момент, що призведе до великих втрат.

Якщо українським силам на Сумщині вдасться прорвати передові позиції ворога і відкинути їх назад, просунувшись уперед, це означатиме, що такі дії можливі і в інших місцях. Краще було б, якби щось подібне незабаром сталося і під Покровськом.

Поки що українська лінія оборони на південь від Покровська витримує численні запеклі спроби прориву. Диверсійні групи продовжують проникати вглиб міста з південного заходу, і Україна все ще не змогла повністю розв’язати проблему, яку вони становлять, але ворогові поки що не вдалося закріпитися на захоплених ділянках. Уздовж Казенного Торця, на південь від ворожого плацдарму, українські позиції залишаються стійкими. Якщо фланги вдасться втримати, Покровськ має вистояти.

Однак не слід скидати з рахунків тактику ворогів, що полягає в проведенні фронтальних атак, які не можна ігнорувати, і одночасному наступі на флангах. Прорив у сам Покровськ поставив би під сумнів його подальшу оборону, зробивши великий контрнаступ безглуздим. Спроба заманити ворога в місто, а потім відрізати його, імовірно, не спрацює, тому що деякі російські солдати ховатимуться в підвалах упродовж кількох тижнів, повідомляючи про пересування українців, поки не розрядяться батареї їхніх радіостанцій.

На Новопавлівському фронті цього тижня мало що змінилося: російські війська, як і раніше, заповнюють райони, покинуті українськими бійцями, які зараз перебувають за оборонним муром, побудованим уздовж кордону Дніпропетровської області. Але про те, що стіна існує, свідчить відсутність просування ворога на захід за позиції, досягнуті передовими загонами приблизно тиждень тому. У районі Зеленого Поля Москва намагається обійти фланг лінії Дніпра і досягти Березового, але наразі також має зіткнутися із сильною лінією оборони.

У недалекому майбутньому просування противника на цій ділянці, найімовірніше, значною мірою припиниться. Загалом, я, як і раніше, вважаю, що росіяни досить уразливі саме для того контрнаступу, про який я писав раніше. Навіть якщо наступ до самої Волновахи вважатимуть надмірно амбітним, варто щонайменше спробувати провести обмеженішу операцію — з метою повернути Велику Новосілку і відкинути орків назад уздовж річки Вовчої.

Хоча може здатися привабливим утримувати ворога на фіксованій лінії на невизначений термін, у довгостроковій перспективі це зазвичай завдає великої шкоди цілісності оборони. Резервні позиції мають бути природними відправними точками, а не укриттями, за якими можна ховатися вічно. Ворог завжди знайде спосіб обійти їх.

Битви Другої світової війни в Північній Африці не є ідеальною аналогією, але багато з них ілюструють, як логістика і підкріплення можуть теоретично з разючою швидкістю переломити хід кампанії. Роммель, можливо, дивував британців і кілька разів змушував їх до стрімкого відступу всією Лівією, але він також переоцінив свої сили і, зі свого боку, поплатився за це. До речі, я втратив більшу частину поваги до Роммеля після того, як прочитав у його мемуарах, як він довго і роздратовано вичитував офіцерів логістики, які говорили йому те, що він не хотів чути. Чувак, але якщо у танків немає ні палива, ні боєприпасів, блеф не особливо допоможе.

Гадаю, офіцери Путіна вважають за краще не думати про те, наскільки швидко їхні лінії оборони заваляться, якщо їхніх «одноразових» солдатів буде цілковито відрізано — і тоді командному складу, а також тим, хто уникнув передової завдяки хабарям, доведеться зустрітися віч-на-віч з українськими бійцями. Створення подібних ситуацій на безлічі напрямків — і якомога частіше — є ключем до перемоги.

Південний театр бойових дій

Москва, як і раніше, намагається просуватися на північ від Кам’янського на Оріхівському фронті. Передові сили досягли кварталу укріплених висотних будівель на південь від Степногірська, і, хоча більшість із них були швидко знищені, схоже, що деяким усе ж удалося просочитися.

Просування ворогів на цій ділянці вкрай обмежене як за масштабом, так і за перспективами. Складається враження, що український корпус, який відповідає за цей район, свідомо перетворив п’ятикілометрову ділянку рівнинної та здебільшого відкритої місцевості між Кам’янським і Степногірськом на зручну «зону ураження». Близькість до значної частини української території по той бік обмілілого Дніпра дає можливість українській авіації регулярно надавати підтримку.

Униз за течією Дніпра, на додаток до звичайних сутичок, Херсон став свідком того, як росіяни перейшли до наступного логічного етапу своєї кампанії терору проти місцевого цивільного населення. Міст, що з'єднує частину міста, розташовану на одному з великих островів у дельті річки, зазнав інтенсивного повітряного нальоту. Україні немає сенсу використовувати цей регіон для проведення атак, тому що річка занадто широка. Це було просто ще одним прикладом колективного покарання.

Постійно ходять чутки про те, що Москва намагається закріпитися на українському боці Дніпра, але вони ніколи не знаходять підтвердження. Звісно, деякі диверсійні та розвідувальні групи намагаються проникнути туди, але висадка військ була б надто самовбивчою навіть для орків, щоб віддати такий наказ, не ризикуючи відкритим заколотом.

Що рашисти люблять робити тут і в багатьох інших місцях, то це посилати якихось бідолашних дурників із прапором у місце, де дрон може зробити знімок, який транслюють в Москву. У Путіна виникає відчуття, що його хлопці просуваються вперед, коли насправді одразу після того, як вони розгорнули свою ганчірку, вони опиняються розірвані на шматки, а українці позують уже зі своїм прапором, стоячи над трупом. Ось тобі й військова машина, Володю. Сталін сміється в могилі.

Переклад NV

Текст опубліковано з дозволу автора. Уперше надруковано на substack.com