«Не хочете по-хорошому — отримуйте». Навіщо Абрамович їздив до Києва

Ми не знаємо, які були контакти «до». Хоча можна припустити, що це не вперше, не перша зустріч Абрамовича за останній рік-два, можливо, і з самим Зеленським, а можливо, і з його оточенням. Але можна припустити, що Абрамович брав участь у неформальних переговорах. Просто зараз вони були розкриті Путіним.

Абрамович, не повідомивши Путіна, поїхати до Києва не може

Мені здається, важливо, це чия була ініціатива? «Давай я з'їжджу до Києва, спробую поговорити», а Путін схвалив, як він це розповідає. Чи Путін сам його послав? Важливо, що ця поїздка не могла не бути санкціонованою. Абрамович, не повідомивши Путіна, поїхати до Києва не може. По-моєму, це очевидно.

Відповідно, думаю, що ця поїздка нам говорить про досить важливу річ. Путін, розуміючи, що в нього глухий кут на американському треку його переговорів з Україною і примусу її до капітуляції, так чи інакше, спробував цього домогтися в інший спосіб — через Абрамовича. Абрамович отримав від нього якісь ввідні дані, приїхав із ними до Києва, отримав відповідь: «Ні, Донбас не віддамо».

Після того, як він повернувся з цією відповіддю, далі — питання техніки, як це Путін обставив. Офіційна позиція Росії, як ви знаєте, — ви віддаєте нам Донбас, після цього ми розпочинаємо переговори, вони ще невідомо, чим закінчаться і що ми ще вимагатимемо. Це офіційна позиція, яку викладають глава МЗС РФ Сергій Лавров, речник Путіна Дмитро Пєсков, хто завгодно, хто буде публічно говорити на цю тему.

Але, напевно, Абрамович цю позицію пом’якшив у переговорах із Зеленським, мовляв, «давай ми домовимося щодо Донбасу, решту відкладемо в сторону, так чи інакше все вирішимо; головне нам вирішити про Донбас». Отримав відповідь «ні», повернувся. Путін цю відповідь засвоїв.

І, власне, почалася нова фаза, як Путін оголосив сам, конфлікту — він перейшов до бомбардувань міст й інфраструктури, як відповідь: «Ах, ви не хочете по-доброму, тоді отримуйте по-поганому». Ось, власне, те, що сталося, і роль Абрамовича.

Це говорить нам про те, що Путін усе-таки хоче, мабуть, закінчувати війну, але на своїх умовах. Однак не знає, як цього домогтися, і шукає варіанти. Напевно, ось так можна розуміти цю історію з Абрамовичем.

Зеленський після візиту Абрамовича вийшов з публічним листом до Путіна. І ви його реакцію на лист бачили в прямому ефірі з Петербурга, ця реакція — злість. І мені здається, у цьому сенсі лист вийшов досить успішним політично, тому що Путін хвилин 10 його коментував. Значить, цього разу не вийшло пройти повз, він не зміг від нього відмахнутися. Він парирував, вибирав із листа тези, на які йому легше відповісти, щоб якось постати в кращому світлі. Крім того, він сильно злиться.

Що він може цьому протиставити? Тільки те, що він говорить. Ось він може ще бомбардування посилити, це зрозуміло. Але, власне, він не може вирішити цю проблему, він не може вирішити проблему Зеленського. Ясно, що один із варіантів для Путіна перемоги у війні — це усунення Зеленського. Будь-яке — політичне, не політичне. Якщо Зеленського немає, то він може теж оголошувати про перемогу.

Але він не може цього домогтися. Він би хотів вибори провести в Україні, він би хотів кризу політичну влаштувати в Україні. Він кличе Зеленського до Москви, бо сподівається, що тоді це вплине, це вдарить по Зеленському в Україні, теж спровокує політичну кризу.

Він намагається цю мету якось переслідувати, у нього нічого не виходить. Він отримує цей лист, дико злиться, нічого не може толком протиставити. І тим паче вже з того, як він коментує, уся російська еліта теж прочитає цей лист, це теж результат.

Зеленський розповідає про абсолютно нам усім відомі речі про те, як Путін править, що він робить із війною, що відбувається взагалі. Не варто сподіватися, що все це дійде до російського обивателя. Хто захоче дізнатися, той дізнається. Але пропаганда, природно, викладе все так, як має бути викладено.

Повне інтерв'ю з Михайлом Фішманом читайте тут и слухайте на Radio NV