В суспільствах, де люди не довіряють, інституції найчастіше сприймаються як фікція. А ось люди, тіньові кабінети, близьке коло — оце, да.
Тому не цікаво, як працює політичний процес. Цікаво, що А сказав про Б, з ким пив каву С, чому призначили Г і якого кольору оббивка крісла в його кабінеті. Це тепер і є політика.
Політика визначається інтенціями людей — хто за чим і ким стоїть, кого злив, де підставив.
Які там інститути, кому воно треба, заради бога. Людині завжди цікава людина. А людина, а не інституція, дуже погано вміє виробляти якісні політики, прогнозувати, бачити ризики, балансувати, але who cares.
Там, де нема інститутів, зникає сфера публічного і публічного слова, довіри до нього. Залишаються лише мотиви, інтереси світогляди окремих суб'єктів політичного процесу. Приватні балачки, які стають публічними новинами.
Це красиве маппет-шоу страшенно подобається медіа
Але це красиве маппет-шоу, воно страшенно подобається медіа, бо просте, нема ж нічого цікавішого за поведінку людей.
Воно страшенно подобається аудиторії, ну бо це — плітки. Знайдіть людину, якій не цікаві плітки. До того ж плітки збирають багато, а перегляди — наш новий наркотик. Тому медіа теж перестає бути інституцією, розбігається по чатиках, де намагається подобатись людям з політики, або, навпаки, — викликати ненависть і цим пишатись, або тусити з ними. А ті обиратимуть, які з люди з медіа будуть ближче, а які — далі.
Замість двох інституцій — медіа і політиків, з’являються люди з їхнім дуже людським — сподобатися, спровокувати, випити кави, сфоткатися, пожартувати, кинути, розсваритися.
Нуль дистанцїї.
І тексти про стосунки та взаємодію, але не про процеси.
І вся ця Санта-Барбара дуже всіх влаштовує. Баланс між інституціями і politics так і не народжується.
І це певна адаптація суспільства до нестабільності, і вона не тільки в нас відбувається, просто для нас вона — норма доволі давно. Але сама така структура абсолютно сліпа до довгих процесів. Вона бачить в перспективі тижня, довгострокові планування прогнози тут неможливі і нецікаві.
Бо окремі люди на це не здатні.
Якщо диктатури минулого руйнували сферу приватного людини, то процеси теперішнього дуже сильно зруйнували сферу публічного в суспільстві.
Текст опубліковано з дозволу авторки