Поляки розчарувалися в демократії та жадають авторитарного лідера

Уже є ознаки, що «Конфедерація» Славоміра Ментцена може замінити ПіС як головну політичну силу на правому фланзі. У цьому разі дуополії Туска і Качинського, які правлять Польщею з 2005 року, прийде на зміну нова дуополія з украй правих («Конфедерація») і вкрай лівих (представлених партією «Разом» Адріана Зандберга). Такий висновок нового соціологічного дослідження, яке я провів разом із Пшемиславом Садурою з Варшавського університету — і яке спричинило дуже гарячі дебати в Польщі.

Польське суспільство стало набагато радикальнішим

Перемогу Навроцького пояснюють масовою консолідацією правих навколо спільного кандидата. Ключем до його успіху стала підтримка партії «Конфедерація»: аж 34% голосів, відданих за Навроцького в другому турі, забезпечили ті, хто в першому турі голосували за Ментцена (він отримав 14%) або Ґжеґожа Брауна (6%), відкрито антисемітського політика, раніше члена «Конфедерації».

Загалом польське суспільство стало набагато радикальнішим. Згідно з оцінками рівня радикалізації, виборці, які проголосували за будь-кого з правих кандидатів, набирають понад чотири бали за п’ятибальною шкалою, водночас у прихильників Тшасковського й інших лівих кандидатів теж високі бали. Прийняття суспільством «радикальних політиків» і невдоволення відсутністю «автентичних» лідерів стало масовим явищем. Однак праві зуміли скористатися цими настроями набагато ефективніше, ніж центристи й ліві.

Крім того, в електорату підвищена готовність до прийняття авторитаризму. Усі групи виборців тепер висловлюються на підтримку «сильного лідера, здатного порушувати правила». Навіть прихильники Тшасковського набрали за цією шкалою 3,28 бала (вище нейтрального рівня). Бажання цінувати демократію в поляків зменшилося, а антисистемні настрої стали майже загальними. Незалежно від політичної орієнтації більшість погоджується, що «нинішня політична система втратила функціональність до такої міри, що її вже неможливо полагодити». Рішення, яким віддають перевагу виборці, варіюються, але не змінюється сила їхнього невдоволення.

Усе це допомагає пояснити, яким чином Навроцькому вдалося витримати стільки скандалів під час передвиборчої кампанії, включно зі звинуваченнями у вимаганні квартири у літньої людини й у футбольному хуліганстві. Манера висвітлення цих тем ліберальною пресою парадоксальним чином посилила його позиції «автентичного» кандидата, який бореться з істеблішментом. У підсумку він став символом народної опозиції елітам.

Коментатори і прихильники Тшасковського відкрито демонстрували презирство до Навроцького і його прихильників. Ця класова динаміка ще сильніше збудила виборців, у яких немає надій стати частиною «салонної Польщі». Поки ліберали представляли вибори як боротьбу поляків з ідіотами, праві представляли їх як боротьбу патріотів зі зрадниками. Тепер ми знаємо, що таки ефективніше.

Початкове джерело політичної поляризації в країні сягає корінням у глиб століть, у постфеодальний розкол міських еліт і сільських жителів, який досі існує. На будь-який ліберальний уряд, якому не вдається відновити довіру до еліти в другій групі населення за допомогою глибоких соціальних реформ, рано чи пізно чекає падіння. Саме тому польська політика останні 20 років гойдалася між лібералізмом Туска і націоналістичним популізмом Качинського.

Утім, нових правих у Польщі очолюють здебільшого молоді, освічені чоловіки з міст. Вік приблизно 47% виборців Ментцена — від 18 до 34 років, 64% із них — чоловіки, 29% мають вищу освіту, а 23% живуть у великих мегаполісах. Навряд чи їх можна називати недоумками з периферії. Можна було очікувати, що вони складуть ядро ліберально-демократичного центру, проте вони віддали перевагу радикальному крайньому правому популізму.

Нові праві внутрішньо поділяються на три фракції: лібертаріанців (45%), яких мотивує ідея радикальних економічних перетворень; націоналістів (35%), що роблять акцент на темах ідентичності та суверенітету; радикальних борців з істеблішментом (20%). У кожної групи свої мотиви, але їх об'єднує розчарування в статус-кво.

Така різнорідність може бути і силою, і слабкістю. Немає гарантій, що «Конфедерація» захоче створити коаліцію з ПіС після чергових виборів 2027 року (зараз опитування віддають правим партіям явну перемогу). Хоча 81% прихильників ПіС підтримують ідею коаліції з «Конфедерацією», 63% прихильників «Громадянської платформи» Туска теж готові погодитися на альянс із «Конфедерацією», аби не допустити ПіС до влади. Серед виборців «Конфедерації» 35% підтримують коаліцію з ПіС, 17% - з «Громадянською платформою», а 48% вважали за краще б струсити ситуацію і вимагати проведення дострокових виборів.

Такі переваги вказують на можливу реконфігурацію польської політичної сцени. Маючи явну перевагу в потенційних коаліційних угодах, нові праві цілком можуть почати домінувати в польській політиці майбутніми десятиліттями.

Якщо не станеться дива, важко собі уявити, як саме Туск міг би переломити цю тенденцію. До останнього часу він вважав, що Тшасковський виграє президентські вибори, і це дасть змогу його уряду нарешті усунути шкоду, завдану судовій системі та державним ЗМІ попереднім урядом партії ПіС. Але ні. Навроцький уже оголосив про намір відправити у відставку «найгірший уряд в історії Польщі». Майбутнє польської демократії тепер під великим питанням.

Оригінал

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена

Copyright: Project Syndicate 2025