«Паливо» для робітничого класу. Шість причин популярності каші у СРСР

Каша — страва з розварених у воді, бульйоні чи молоці зерен або крупи злаків, рідше — бобових, іноді з такими добавками, як сіль, цукор, приправи, мед, свіжі та сушені фрукти, варення. Каша є однією з найдавніших страв.

Здавна в Україні крупу виготовляли з пшона, гречки, ячменю, пшениці, вівса, кукурудзи, пізніше рису. Товчені зерна відокремлювали від полови, зберігаючи чисту крупу за допомогою шеретування у круподернях або товчення у ступах. При цьому крупа могла лишатися цілою або перетворювалася на дрібну січку. Крупи готували до варіння по-різному: ячмінь, пшоно, кукурудзу, пшеницю мили, гречку й овес підсмажували до золотавого кольору.

Каші з гречки й пшона були поширені по всій території України, кукурудзяна — на південному заході та в Карпатах, вівсяна — у деяких районах Полісся й Західного Прикарпаття, ячна — також по всій території, але більшою мірою на Лівобережжі. Пшенична каша була менш популярною, оскільки пшеницю майже повністю переробляли на борошно. З початку ХХ ст. у селянському побуті з’явилася рисова крупа, але значного поширення вона набула лише у військові роки. Найулюбленішою по всій Україні була все ж гречана каша: «Гречана каша — то мати наша, а хлібець житній — то батько рідний».

Зараз каші почали втрачати свою актуальність. Усе популярнішими стають гарніри з картоплі чи пасти. Проте в часі СРСР каші були дуже популярними. Чому саме вони переважали на тогочасних столах, пише Обоз.ua.

Шість причин популярності каші в СРСР

1. Планова економіка

Виною тому були специфіка планової економіки, яка породжувала дефіцит, і державна пропаганда, яка намагалася переконати громадян, що нічого кращого за кашу на їхньому столі бути не може. Насправді, їсти більше було практично нічого.

2. Низька ціна та доступність

Радянський Союз мав колосальні посівні площі для вирощування зернових культур, тому пшениця, овес, ячмінь, просо та гречка були суто внутрішнім продуктом. Державі не доводилося витрачати дефіцитну валюту на імпорт, а для звичайних громадян копійчана вартість крупи робила кашу найпростішим і найдешевшим способом ситно нагодувати всю країну, коли навіть у кишенях було порожньо.

3. Пропаганда

Популярність групи в раціоні в той час підтримувала потужна ідеологічна пропаганда «правильного харчування». В СРСР нав’язували не тільки уявлення про те, що треба їсти щодня, але і стандарти святкового застілля. Радянські інститути харчування розробляли збалансоване (наскільки це було можливо) меню для гігантських фабрик-кухонь і їдалень, у яких кашам відводили центральну роль.

Через плакати, радіопрограми та науково-популярні видання на кшталт Книги про смачну і здорову їжу влада активно просувала ідею, що крупи — це головне джерело складних вуглеводів, мінералів та вітамінів групи В, необхідних для виховання здорового і міцного радянського суспільства. Манка та вівсянка стали синонімами турботи про дітей, а перлова та ячна каші «паливом» для робітничого класу.

4. Дефіцит інших продуктів

За ширмою наукових розмов про здоров’я ховалася й куди прозаїчніша причина — тотальний дефіцит інших продуктів. Оскільки якісне свіже м’ясо, хороша риба та свіжі овочі або фрукти більшу частину радянської історії (особливо в зимовий період) залишалися дефіцитним товаром, який треба було «діставати» у довжелезних чергах, каші виконували роль універсального «наповнювача» шлунка. Вони допомагали збалансувати раціон за калорійністю, компенсували брак інших інгредієнтів і давали тривале відчуття ситості, що було критично важливо для мільйонів людей, які важко працювали на заводах чи будівництвах.

5. Зручність у зберіганні каш

Для радянських жінок крупи були справжнім порятунком у щоденному побуті. В епоху, коли холодильники ще довго залишалися розкішшю і стояли далеко не в кожній квартирі, сухі крупи мали колосальну перевагу — вони могли роками зберігатися в паперових пакетах чи скляних банках на антресолях без особливого ризику зіпсуватися. Приготування ж такої страви займало мінімум часу та зусиль. Це дозволяло радянській жінці, яка за законом мала працювати нарівні з чоловіками на виробництві, швидко зібрати й нагодувати родину перед початком робочої зміни, просто заливши крупу окропом чи молоком.

6. Досвід війни та голоду

Не менш важливу роль відіграла і пам’ять поколінь, що пройшли через горнило Другої світової війни та голодні повоєнні роки. Для мільйонів людей, яким доводилося виживати, вишукуючи буквально крихти, пшоняний куліш чи ситна перловка асоціювалися з порятунком від голоду.

Викидати їжу в радянських родинах вважалося величезним гріхом, тому крупи цінували за безвідходність. Чоловіки масово поверталися з армії зі стійкою звичкою до ситних армійських каш (зокрема до тієї самої перловки, яку в народі з іронією прозвали «шрапнеллю» або «болтами») і приносили цю невибагливу культуру харчування у власні домівки. Зрештою, цей комплекс із доступності, простоти, поживності та державної підтримки намертво закріпив кашу на радянському столі, зробивши її головним гастрономічним символом епохи.