Російські обійми. Як на початку Другої світової війни Москва «м'яко» окупувала Естонію, потім Литву і Латвію

«Споконвічно» російські

Першими від радянської влади постраждали ще у вересні 1939-го землі східної Литви, які разом із Вільнюсом у міжвоєнний період входили до складу Польщі. Офіційна Варшава не могла ними поступитися і навіть воювала за них, до того ж керівник Другої Речі Посполитої Юзеф Пілсудський народився в селі Залавас поблизу теперішньої литовської столиці.

Долю Польщі вирішували в Москві 23 серпня 1939 року. Тоді міністр закордонних справ Третього рейху Йоахім Ріббентроп і очільник радянського уряду В’ячеслав Молотов підписали договір про ненапад. До нього докладався таємний пакт про сфери впливу в Центральній Європі.

Через багато років Молотов розповідав письменнику Феліксу Чуєву: «Прибалтика [так називали три балтійські республіки в Радянському Союзі] — це споконвічні російські землі! — знову наша, білоруси у нас тепер усі разом живуть, українці — разом, молдавани — разом. На Заході нормально. […] Питання про Прибалтику, Західну Україну, Західну Білорусь та Бессарабію ми вирішили з Ріббентропом [тоді — міністром закордонних справ Німеччини] у 1939 році. Німці неохоче йшли на те, що ми приєднаємо до себе Латвію, Литву, Естонію та Бессарабію. Коли через рік, у листопаді 1940-го, я був у Берліні, Гітлер запитав мене: „Ну добре, українців, білорусів ви об'єднуєте разом, ну добре, молдаван, це ще можна пояснити, але як ви поясните всьому світу Прибалтику?“ Я йому сказав: „Пояснимо“».

Однак із поясненнями щодо своєї агресії Кремль ніколи не напружувався. Наприклад, іще до анексії Балтії СРСР напав на Фінляндію, бо офіційний Гельсінкі відмовився відсунути кордон від Ленінграда. Привід обставили, як свого часу німці на польському кордоні поблизу Гляйвіца: 26 листопада 1939-го провели операцію «під чужим прапором» — із-під фінського кордону обстріляли свої ж позиції.

Через два тижні після перших бомбардувань Гельсінкі СРСР виключили з Ліги націй, утім, у Москві подивилися на це крізь пальці.

По 25 тисяч

Після окупації на пару з Третім рейхом польських володінь Кремль почав обробляти країни Балтії. Там розуміли: якщо більш потужна Польща не встояла проти агресії, то їм не відбитися і поготів. Не мали вони й природніх перешкод, як у Фінляндії, що дали можливість створити оборонну лінію Маннергейма. А Велика Британія і Франція відмовилися гарантувати балтійцям суверенітет.

Першим на зближення з Москвою пішов Таллінн: у 20 числах вересня 1939 року пройшли кілька раундів переговорів. Естонську делегацію очолював тамтешній міністр закордонних справ Карл Сельтер. Він іще на початку літа підписав договір про ненапад із Німеччиною, чим фактично було зазначено нейтралітет офіційного Таллінна. А в секретній клаузулі до угоди йшлося: «Небезпека нападу існувала тільки з боку Радянської Росії, а розсудлива реалізація політики нейтралітету вимагає розгортання всіх оборонних сил проти цієї небезпеки».

Запрошений до кремля Селтер обмінявся з Молотовим взаємними наріканнями. На естонському кордоні СРСР зосередив чимало війська, а його літаки порушували повітряний простір країни з явно розвідувальними цілями. Господар зустрічі відповів докорами щодо польської субмарини Orzeł.

«Утеча інтернованого польського підводного човна з Таллінна показує, що уряд Естонії або не хоче, або не може підтримувати лад у своїй країні і тим самим ставить під загрозу безпеку Радянського Союзу, — зазначив Молотов. — Підводний човен був відремонтований у Таллінні, забезпечений паливом, йому було залишено 6 торпед і надано можливість піти».

За словами Молотова, такі випадки загрожують радянському Балтійському флоту. А щоб покласти їм край, потрібен договір про взаємну допомогу, який би забезпечував СРСР права мати на території Естонії опорні пункти чи бази для флоту й авіації.

Радянський переговорник визначив кількість свого війська в Естонії у 35 тис. Присутній на цьому раунді Сталін наголосив: щонайменше необхідні 25 тис. солдатів із таким аргументом: «Не має бути надто мало військ — [інакше ви їх] оточите та знищите». У відповідь Сельтер заявив Сталіну: «Це образливо. Ми укладаємо союзний договір, а ви кажете так, ніби ми найлютіші вороги».

Щойно після підписання договору естонський уряд подав у відставку, а Сельтер поїхав послом до Швейцарії, що і врятувало його від участі колег — більшість із них розстріляли. А Костянтина Пятса, президента Естонії, на початку німецько-радянської війни депортували з родиною до Уфи. Закінчив життя він у психлікарні в Барашово Калінінської області [зараз — Тверської].

Наступною була Литва. Кремль улаштував їй іще й геополітичну пастку. Захоплені північно-східні окраїни Польщі з Вільнюсом Москва передала під литовську юрисдикцію. А президент Антанас Сметона радо вітав таке «надбання».

Договір про взаємну допомогу з цією республікою Молотов підписав у жовтні 1939-го. Зразу до Литви увійшли 25 тис. радянських солдатів, які освоїли основні порти країни. А кремлівські агітатори регулярно влаштовували лекції про «щасливе» життя в СРСР.

За цим же сценарієм 25 тис. червоноармійців осіли в Латвії з листопада 1940-го.

Балтійська Антанта

Сметона намагався створити військову коаліцію країн Балтії. За три дні до їхнього остаточного приєднання до Союзу 14 червня 1940 року Молотов відправив ідентичні телеграми своїм послам у цих державах й у Фінляндії. Він називав їх Балтійською Антантою, яка до пактів з СРСР не збиралася майже рік.

«Після підписання договорів вона мала дві конференції лише на відрізку трьох місяців (грудень 1939, березень 1940), — повідомляв Молотов. — На цих конференціях, що проводилися фактично за нашою спиною, секретно намічалися способи боротьби проти зростаючого впливу СРСР у Прибалтиці і проти пактів взаємодопомоги зокрема».

Його непокоїло, що з грудня 1939 року Антанта розвинула виняткову активність, що ніколи в минулому не спостерігалася. «Причому у всіх можливих напрямах — військовому, політичному, економічному, культурному, друкованих органах», — нарікав нарком. Підозрілим йому видавався навіть розвиток туризму між балтійцями. А обмін військовими аташе між ними і зустрічі начальників штабів узагалі викликали оскаженіння.

«З лютого 1940 року в Таллінні став виходити друкований орган Балтійської Антанти — Рев’ю Балтик англійською, французькою та німецькою мовами. Причому у першому його номері литовський прем'єр Меркіс жодного слова не сказав про Радянський Союз і пакт взаємодопомоги, зате підкреслив, що відпали всі політичні перешкоди для повної співпраці, що означало і військової трьох прибалтійських держав», — наголошував Молотов у телеграмі.

До речі, угоди між країнами Балтії укладали французькою мовою. За словами історика Артема Петрика, у спілкуванні політичні лідери трьох держав нерідко переходили на російську, бо їхні офіційні мови — з різних лінгвістичних груп. А це давало зайвий привід Молотову називати Балтію «споконвічними російськими землями».

А 15 червня 1940 року вулицями основних литовських міст уже роз'їжджали радянські танки. Через два дні на них збентежено дивилися жителі Риги й Таллінна.

Перемога до підрахунку

Менш як через місяць в усіх трьох республіках одночасно пройшли дводенні парламентські вибори — 14 і 15 липня. У кожній державі перемогли лояльні до Радянського Союзу партії з однаковою назвою Блоки трудового народу. Їхні представники на 100% заповнили місця в законодавчих установах і через кілька днів одноголосно проголосували за приєднання до СРСР.

Аугустс Кірхенштейн, перший радянський прем'єр-міністр Латвії і виконувач обов’язків президента країни, на своєму 90-літті розповідав: «Коли радянські танки зайшли до Риги, я сидів у кав’ярні Шмідта. Хтось підійшов до мене і запросив до посольства СРСР. Там спитали, чи не хочу я очолити уряд. Я сказав, що хочу».

Москва намагалася зробити процес окупації максимально схожим на добровільне приєднання. Латвійський історик Інесіс Фельдманіс повідомляє, що радянська інформаційна агенція ТАСС за 12 годин до початку підрахунку голосів у Латвії оголосила про 97,6%-ву підтримку єдиної партії, яку допустили до виборів.

У решті двох балтійських республіках дані про явку і підтримку Блоків трудового народу були співмірними. Фальсифікації такі ж само.

Цей матеріал було надруковано в журналі NV № 3 за 2024 рік. Придбати номер можна за посиланням