Секретна розмова про Україну. Що у листопаді 1991-го в Овальному кабінеті обговорювали Буш-старший і радник Горбачова

Наївні мрії Горбачова

Коли відчинилися двері, до кабінету зайшли спочатку охоронці президента США, перекладачі, а вже потім сам Буш і п’ятеро членів його команди, включно з державним секретарем Джеймсом Бейкером та радником з національної безпеки Брентом Скаукрофтом. Після взаємного обміну привітаннями першим розмову розпочав Яковлєв.

Стенографіст Білого дому зафіксував цю зустріч до найменших подробиць.

— Дуже дякую за запрошення, пане Президенте США. Для початку я маю передати Вам лист від Вашого доброго друга Михайла Сергійовича Горбачова, — передав Яковлєв Бушу аркуша.

Той взяв папірця, пробіг очима, відклав вбік і звернувся до присутніх:

— Горбачов зустрівся з Лью Престоном і підписав угоду зі Світовим банком. Він зустрівся зі Штраусом.

Яковлєв продовжив говорити, що Горбачов уповноважив його поінформувати американський уряд про останні події в СРСР. Розповів, що на засіданні Держради схвалили 26 доповнень до економічного договору між радянськими республіками, які стосуються, зокрема, Банківської системи. Відзвітував, що щойно, кілька годин тому, було розв’язане питання ядерної зброї — стратегічна «валізка» залишається у Горбачова. Що президент Борис Єльцин зайняв дуже конструктивну позицію і погодився з тим, що республіканських армій не буде, а залишиться одна спільна армія для всіх республік.

Президент США перебив його запитанням:

 — Як ви будете вирішувати, яким республікам що дістанеться — посольства?

— По-різному, — відповів Яковлєв. — Деякі республіки хочуть мати міністра в радянському посольстві — наприклад, у Росії. У посольствах буде відділ по Росії. США — особливий випадок, оскільки усі республіки зацікавлені в тому, щоб бути представленими в США. Крім того, південні республіки більше зацікавлені в мусульманському світі.

Він продовжував:

— Настрій Михайла Горбачова значно покращився. Він завжди був оптимістом. Звичайно, він дуже переживає за Україну. Щось необґрунтоване може поставити його в незручне становище.

Україна буде дуже маленькою

— Що буде після виборів в Україні? — запитав Буш.

— Вони підписали економічний договір, продовольчий договір, працюють з G-7, — відповів Яковлєв. — Але я хочу сказати про інше. Михайло Сергійович, напевно, вже обговорював із Вами національне питання. В Україні з 50 млн населення — росіян 12 млн осіб. Донецьк оголосив про свою автономію. У Криму є намір провести референдум про те, щоб стати незалежною від України республікою. Усі промислові райони України заселені росіянами — і Донецьк, і Харків. Чорновіл хоче бути незалежним, але…

На цьому цікавому моменті стенограма переривається та закривається позначкою «інформація для окремого доступу до спеціального дозволу» і наступні 5 хвилин розмови в Овальному кабінеті залишаються невідомими. Але продовження розмови далі знову пов’язане з Україною.

— … це залежить від того, що розуміти під «незалежністю» — каже президент США.

— Ніхто не знає. На жаль, у нас щонайменше тисяча різних розумінь «незалежності», — відповідає Яковлєв.

— Одна з проблем — це зброя. Як Ви бачите розв’язання цієї проблеми? Контроль? Ратифікація? Безпечний демонтаж? Як Кравчук буде підходити до цього? — порушує важливу тему для США Буш.

— Не треба чекати ризиків, несподіваних кроків. Вони будуть дивитися на Захід, дивитися на реакцію Заходу. Звичайно, ми не віддамо свою зброю. Вона охороняється центральними органами влади, — запевняє Яковлєв.

До розмови долучається державний секретар Бейкер. Він зауважує, що не все так просто, адже частина радянського війська вже перейшла в республіки.

— Я знаю, що деякі полковники можуть говорити дуже демонстративно. Але це не означає, що вони справді діятимуть так, як кажуть, — відповідає представник Горбачова. — Можливо ми зможемо обговорити це на якомусь рівні в майбутньому. Можливо ми зможемо знищити деякі види зброї в Україні.

— Це було б логічно, — зауважує Буш.

І далі його слова та репліка Яковлєва знову ж — під секретним грифом. Відкривається стенограма уже з такої цитати:

— Тут важливі внутрішні міркування, — продовжує президент США. — Балтія була потужною проблемою. Тепер це Україна. Багато американців виявляють великий інтерес. Крім того, ми отримуємо від хорватів схожий запит. Вони хочуть, щоб ми вирушили в «спільні покої».

— Що станеться, коли Україна проголосить незалежність? Чи скажуть росіяни «ні»? Наступним буде проголошення незалежності Вірменії, — знову вступає у розмову Бейкер.

— Буде безлад. Але громадянської війни в Україні, напевно, не буде, — каже Яковлєв.

— Ви говорите про росіян в Україні? — допитується Бейкер.

— Їх 12 млн — багато хто в змішаних шлюбах. Там 25−30 мільйонів змішаних шлюбів. Про яку війну може йти мова?

Термін «громадянська» Бейкеру не подобається. Він не це має на увазі.

— Нормальна війна. Що буде, якщо Росія почне стягувати з України ціну за нафту за світовим ринком? — прямо запитує він очільника радянської делегації.

— Ну, це вже перетягування каната. Єльцин дізнався, що Україна продає нафту за долари. Тому Єльцин скоротив видобуток нафти, — говорить Яковлєв.

Далі президент США встає з-за столу і підходить до карти. Він дивиться на неї та просить підійти усіх присутніх.

«Україна буде дуже маленькою», — записує стенографіст у протокол слова радника Горбачова.

— Чи визнає Росія незалежність України? — вперше за всю зустріч ставить питання Едвард Альберт Г’юїт, старший директор з радянських питань Білого дому. Яковлєв запевняє, що так.

На цьому розмова в Овальному кабінеті щодо України завершується, далі говорять про інше.

Через 12 днів на Всеукраїнському референдумі понад 90% українців підтримають Акт проголошення незалежності України від 24 серпня. У «російських», за словами Яковлєва, Луганській та Донецькій областях за це висловиться майже 84% людей, у Криму з Севастополем — понад 54%.

Менш як за місяць після цього, 25 грудня, Горбачов складе повноваження президента СРСР. Наступного ранку, 26 грудня, Союз Радянських Соціалістичних Республік офіційно припинить своє існування. Війну проти України Росія розв’яже у 2014-му та продовжить більш потужно у 2022-му. Але це вже не буде конфліктом двох ядерних держав, через який так хвилювався Джордж Буш — старший.