Репресії Путіна не мають стоп-крана. Як режим у РФ посилює переслідування незгодних і що робити Заходу — The Economist

Водночас у відносинах Росії із Заходом також настали темні часи. Щоб виправдати внутрішні репресії, президент Володимир Путін запевняє народ, що західна політика спрямована на знищення російського способу життя. Зараз Путін у питаннях відносин із Заходом вибудовує протистояння у дусі холодної війни. І західним лідерам необхідно приготуватися до майбутніх подій.

Остання стадія репресій розпочалася у 2020 році з отруєння Олексія Навального, найвідомішого політв'язня в Росії та лауреата Сахаровської премії «За свободу думки», яку присудив йому минулого місяця Європейський парламент. Навальний пережив напад, після чого відразу ж був ув’язнений і зазнав насильства у виправній колонії № 2 [у місті Покров], одній із найжорсткіших в’язниць країни.

З того моменту організацію Навального оголосили поза законом і більшість його команди виїхала за кордон. Ті, хто залишилися, зазнають переслідувань. 9 листопада було заарештовано Лілію Чанишеву, зараз їй загрожує 10 років в’язниці за роботу з Навальним у той час, коли його організація ще була легальною. Руки режиму дотягуються не лише до політики. Того ж дня 67-річний голова одного з провідних ліберально-орієнтованих університетів у Росії Сергій Зуєв, який відновлюється після операції на серці, був переведений з-під домашнього арешту до тюремної камери, можливо, щоб змусити його дати неправдиві свідчення у сфабрикованій справі.

Третина російського бюджету витрачається на сферу безпеки та оборони. Більшість цих грошей йде на боротьбу з людьми, яким набридло правління Путіна та корупційність його режиму. У міру того, як доходи людей падали, а невдоволення — зростало, штат багатьох поліцейських і безпекових структур роздувався. Маючи на 10% більше співробітників, ніж у 2014 році, зараз вони перевищують чисельність діючих російських збройних сил.

Для Путіна машина репресій не має стоп-крана. Він не зможе відновити успішну економіку, яка допомагала підтримувати його рейтинг протягом першого десятиліття перебування при владі. Це правда, що ізоляціоністська економіка, яку Кремль вибудовував з 2014 року, може вистояти в умовах санкцій, особливо в теперішній ситуації зростання цін на енергоносії. Але Росія, багато в чому схожа з Іраном і Китаєм, не має динаміки, щоб досягти сталого високого зростання економіки.

Звідси випливає вся логіка протистояння. Радянські правителі звели холодну війну на п'єдестал комуністичної ідеології. Російські «безпекократи» переконують, що традиційні сімейні, культурні та історичні цінності були зневажені ліберальним і розбещеним Заходом і що тільки вони можуть захистити народ. Боротьба проти Заходу дозволяє Кремлю виставляти всіх, хто протистоїть цьому — журналістів, адвокатів та активістів, — іноземними агентами. Отже, режим Путіна залежить від антизахідної ідеології у питаннях політики, так само, як залежний від нафти та газу у питаннях процвітання.

Диктатори наполягають, що те, як вони поводяться зі своїм народом, це питання суверенітету. Насправді ж репресії стосуються кожного. По-перше, тому що питання прав людини універсальне; по-друге, тому що внутрішнє насильство поширюється за межі країни.

І Росія, і Білорусь, де диктатор Олександр Лукашенко підтримується Кремлем, убивала дисидентів за кордоном. РФ знищила пасажирський літак, а Білорусь викрала інше повітряне судно, щоб затримати місцевого дисидента. Польща та Литва дали притулок білоруській опозиції у вигнанні. Лукашенко, який підтримує Кремль, мстить, завозячи біженців із Близького Сходу і перекидаючи їх на кордон, щоб викликати гуманітарну кризу.

Якщо ж дивитися глобальніше, Путін втручається у вибори на Заході, просуває антивакцинну пропаганду та опосередковану війну з Америкою в Африці та Близькому Сході. Він використовує обіцянки про додаткове постачання газу, щоб послабити зв’язки між Європейським Союзом і такими країнами, як Україна та Молдова. Путін знову зосереджує війська біля українських кордонів і скеровує ядерні бомбардувальники до Білорусі.

Хороші новини полягають у тому, що так само, як радянські люди не вірили у перевагу комунізму над капіталізмом, більшість росіян не вірять у переваги протистояння. Попри пропаганду Путіна, дві третини росіян мають позитивну думку про Захід. Близько 80% кажуть, що Росія має розглядати його як партнера чи друга. Подібна думка найпоширеніша серед молоді, яка відкидає насильство з боку держави, натомість виступаючи за дотримання прав людини.

Західним політикам слід взяти до уваги ці розбіжності між Кремлем і російським народом. Один із варіантів — упорядкувати санкції та зосередити їх на впливових росіянах, які грабують державу та переслідують народ. Для західних країн це означатиме опір лобіюванню їхніх власних підприємств сфери послуг, які збагачуються, допомагаючи друзям Путіна відмивати свою репутацію, проводити законну помсту та приховувати незаконно нажиті статки.

Слухайте аналітичну програму Івана Яковини

Західним країнам також слід розпочати закладати основи Росії після Путіна. Ніхто не знає, станеться це через роки або десятиліття, але важко уявити, що путінська система переживе його.

Отже, Заходу слід інвестувати у людей, які поділяють його цінності. Йому слід виступати проти порушень прав людини в Росії. Потоки російських студентів, журналістів та інтелектуалів, які шукають кращого життя, лише збільшуватимуться. Західні уряди мають дати їм притулок. Латвія та Литва вже дали притулок незалежним медіа та дисидентам. Західні університети мають запрошувати до себе російських студентів. Так Захід допоможе не лише жертвам репресій Путіна, а й собі.