Путін вирішив зайти далі. Чого тепер чекати?

Провальний літній наступ, що обернувся величезними людськими втратами, — навряд чи привід для радості. За оцінками, кількість російських військових втрат на сьогодні наближається до 220 тисяч убитих. І при цьому така висока ціна принесла Росії лише незначні територіальні досягнення.

Захід не надіслав Кремлю сигнал про те, де проходять червоні лінії НАТО та ЄС

Від початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року Росія захопила близько 70 000 квадратних кілометрів — тим самим майже потроївши обсяг окупованих нею територій. Однак під час останнього літнього наступу їй вдалося захопити менш ніж 2 000 кв. км. Станом на 1 вересня 2022 року Росія контролювала трохи більше ніж 20% території України. Через три роки — 19% (для порівняння: на початку 2025 року цей показник становив 18,5%).

Але, мабуть, найбільш красномовним свідченням того, наскільки порожнім виявився наратив про неминучу перемогу, стало те, що російським військам так і не вдалося перетворити передбачуваний прорив біля Покровська на Донбасі в серпні на реальні територіальні успіхи — після успішної контратаки з боку української армії.

Те, що Росія не виграє війну, навряд чи приносить Україні якусь розраду. Москва, як і раніше, має можливість завдавати ударів ніч за ніччю, виявляючи слабкі місця в системі протиповітряної оборони України і атакуючи критично важливу інфраструктуру.

Захід також відреагував повільно і досі не надіслав Кремлю чіткого сигналу про те, де проходять червоні лінії НАТО і ЄС. Хоча Альянс оперативно розпочав операцію Eastern Sentry у відповідь на проникнення російських дронів у повітряний простір Польщі, стримувальний ефект цієї місії видається вельми обмеженим — особливо з урахуванням подальших порушень повітряного простору Естонії та несанкціонованих польотів у нейтральній зоні неподалік Польщі та Німеччини.

Слідом за цим прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що країна готова «збивати літаючі об'єкти, якщо вони порушують наш повітряний простір і пролітають над Польщею». Водночас він застеріг: «важливо двічі подумати, перш ніж ухвалювати рішення, які можуть спровокувати дуже гостру фазу конфлікту».

По інший бік Атлантики президент США Дональд Трамп майже нічого не сказав про наростаючий тиск Росії на східний фланг НАТО. Коментуючи інцидент із російськими дронами над Польщею, він припустив, що це «могла бути помилка», після чого пообіцяв, що США захищатимуть союзників по НАТО в разі нападу з боку Росії.

Це, безумовно, крок уперед порівняно з його колишніми погрозами на адресу солідарності всередині НАТО. Однак це — лише страховка на випадок масштабної російської ескалації, а аж ніяк не рішучий крок до припинення війни проти України. Насправді, будь-які такі кроки з боку США виглядають дедалі більш малоймовірними.

Термін, який Трамп дав Путіну після їхнього саміту на Алясці, щоб той розпочав прямі мирні переговори з Україною, сплив — і після цього нічого не сталося.

Європа гарячково шукає заміну американським гарантіям

Що стосується «другої фази» антиросійських санкцій, про яку Трамп заявляв раніше, тепер він поставив умову для їх запровадження: перш ніж це зроблять США, аналогічні санкції мають запровадити всі країни НАТО та G7.

Тим часом продаж американської зброї в Європу, який мав зміцнити обороноздатність України, скорочується Пентагоном — на користь поповнення власних арсеналів.

Одночасно під загрозою опинилася і давня програма підтримки США для країн Балтії — Baltic Security Initiative. Є всі підстави побоюватися, що вона може бути повністю згорнута вже наступного року.

Як уже давно стало зрозуміло, за президента Трампа підтримка України — і в ширшому сенсі оборона Європи — більше не є пріоритетом для США.

Проте європейські спроби заповнити зяючу прогалину в системі безпеки континенту, що утворилася через відхід США, просуваються болісно повільно. Оборонні бюджети п’яти найбільших військових держав ЄС — Франції, Німеччини, Польщі, Італії та Нідерландів — у сукупності становлять менше чверті від річних військових витрат США.

Але навіть якби справа була не в грошах, у Європи — серйозні проблеми з власною оборонною промисловістю. Флагманська ініціатива ЄС у сфері безпеки — Security Action for Europe — місяцями буксує через суперечки щодо включення країн, які не входять до ЄС, як-от Велика Британія та Канада, які при цьому мають серйозний оборонно-промисловий потенціал.

Навіть такі масштабні проєкти, як Future Combat Air System (FCAS), перебувають під загрозою через внутрішньополітичні непорозуміння — насамперед між двома найбільшими оборонними державами ЄС: Францією та Німеччиною.

Поки що цей рух «на авось», без чіткого плану, спрацьовував для західних союзників України. Здебільшого тому, що Київ зумів утримати фронт під російським натиском, ефективно використовуючи все, що передавав їй Захід, і водночас стрімко розвиваючи власний оборонний сектор.

Ця стратегія також спрацьовувала тому, що Трамп поки що не повністю відмовився від своїх європейських союзників. В ідеї НАТО як альянсу колективної оборони все ще жевріє життя — або щонайменше зберігається достатньо невизначеності, що змушує Путіна діяти з обережністю.

Наразі він лише промацує, як далеко може зайти. Але якщо у відповідь на його дії не буде рішучої відповіді, він може піти набагато далі — з наслідками, які важко передбачити.

Західні заходи тимчасового стримування — можливо, поки що достатні. Але в міру того, як виклики з боку Путіна будуть, найімовірніше, ставати дедалі частішими й агресивнішими, від європейської коаліції охочих знадобиться фокус на сьогоденні та різке підвищення рівня готовності.

Оригінал опубліковано на The Conversation

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікацію повної версії тексту заборонено.

Переклад NV