Чотири з гаком роки тому президент Росії Володимир Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну, і відтоді не лише не домігся воєнної перемоги, про яку мріяв, а ще й зіпсував відносини з іншими країнами, які вибудовував десятиліттями. У результаті, Росія опинилася в більшій ізоляції, ніж будь-коли з часів більшовицької революції.
Одного лише вторгнення в Україну виявилося достатньо, щоб вбити клин між Росією та її союзником — Казахстаном. Путін уже давно ставить під сумнів основи незалежної державності Казахстану, стверджуючи, що народ цієї країни бажає тісніших зв’язків із Росією. Ці заяви нагадують промови Путіна про Україну.
І тому після вторгнення 2022 року президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв відхилив прохання Кремля про допомогу, а потім заявив Путіну, що Казахстан не визнає підтримувані Росією сепаратистські регіони в Україні. Крім того, він підписав угоду про військове співробітництво з Туреччиною, зробивши свою країну першим членом у створеній Росією «Організації Договору про колективну безпеку» (ОДКБ), який досяг подібних домовленостей з країною НАТО. Надалі відносини Путіна з Токаєвим покращилися, але причиною, найімовірніше, став той факт, що обидві сторони, як і раніше, мають потребу одна в одній.
Ці заяви нагадують промови Путіна про Україну
Або погляньте на Вірменію. Коли у вересні 2023 року Азербайджан розпочав воєнну операцію зі встановлення контролю над Нагірним Карабахом (етнічним вірменським анклавом усередині своєї території), російські миротворці, які були там розміщені, нічого не зробили, і все населення анклаву (приблизно 100 тисяч осіб) було змушене втекти. Не минуло й року, як Вірменія оголосила про плани виходу з ОДКБ і почала закуповувати зброю у Франції та Індії. А Росія вивела своїх миротворців із регіону достроково.
Кремль зумів зіпсувати відносини і з Азербайджаном, хоча той виграв від кремлівської зради Вірменії. У грудні 2024 року російська ракета класу «земля-повітря» збила пасажирський літак авіакомпанії Azerbaijan Airlines, убивши 38 осіб. Президент Азербайджану Ільхам Алієв зажадав від Кремля компенсації та притягнення винних до відповідальності, але Путін майже рік відмовлявся визнавати провину. Тим часом Алієв почав ігнорувати Путіна, не приїхавши в травні 2025 року на щорічний російський парад Перемоги; під час облави російського спецназу на етнічних азербайджанців у Єкатеринбурзі загинули кілька людей; Азербайджан провів рейд у бакинському офісі російського державного ЗМІ «Спутник», заарештувавши його співробітників.
Однак через Азербайджан проходить критично важливий торговельний коридор до Ірану, а ця країна (до того, як у лютому США та Ізраїль розпочали з нею війну) постачала Росії дрони та балістичні ракети для війни в Україні. (До речі, Росія фактично кинула Іран, коли той потрапив під вогонь). Щоб зберегти цей коридор відкритим, Кремлю довелося проковтнути образи з боку Азербайджану, і в жовтні 2025 року Путін, нарешті, визнав, що літак був збитий російськими системами ППО, і розпливчасто пообіцяв компенсацію.
Хоча його вибачення, зроблене для проформи, відкрило шлях до відновлення відносин, весь цей епізод став серйозною зовнішньополітичною помилкою Росії. І за царських, і за радянських часів кремлівські лідери століттями вміло лавірували в протиріччях між Вірменією та Азербайджаном. Але Путін, почавши війну в Україні, зумів зіпсувати відносини з обома країнами.
У Сирії Росія майже десять років витратила на підтримку режиму Башара Асада, завдаючи авіаударів і застосовуючи наземні війська проти повстанців, одночасно забезпечуючи Асаду дипломатичне прикриття в Раді Безпеки ООН. Натомість Росія зберігала контроль над військово-морською базою в Тартусі та авіабазою Хмеймім.
Але в листопаді 2024 року сирійські повстанці почали раптовий наступ, на який російська армія, поглинена війною в Україні, не змогла відповісти на повну силу. За кілька днів впали Алеппо і Дамаск, а Асад утік до Москви. Стільки було витрачено, але в підсумку Росія залишилася ні з чим.
Не менш ганебна історія з російським замахом на Африку. До Української війни найманці з ПВК «Вагнер» розширювали російський вплив на всьому континенті: в обмін на контракти із забезпечення безпеки вони отримували політичну лояльність і права на видобуток корисних копалин. Наприклад, у Малі вони позиціонували себе як ключову опору військової хунти в її боротьбі з джихадистами.
Але 2024 року туарезькі повстанці влаштували засідку на малійсько-вагнерівський конвой поблизу міста Тінзауатен, убивши десятки російських найманців. А потім джихадисти атакували аеропорт і державну академію жандармерії в Бамако. Розповіді про те, як «Вагнер» зробив Малі безпечнішою, втратили сенс. Частина сил, перейменованих в «Африканський корпус», залишалася в країні після того, як у червні минулого року ПВК «Вагнер» офіційно залишила Малі, але тепер і вони пішли.
Не кращі справи у Путіна і в Європі. Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, який схиляється перед Росією, нещодавно пішов у відставку, програвши вибори після 16 років при владі. А президент Сербії Александр Вучич тихесенько хеджує ризики: хоча спочатку здавалося, що Сербія підтримує вторгнення Росії в Україну, Вучич потім неодноразово зустрічався з президентом України Володимиром Зеленським та експортував в Україну боєприпаси на суму щонайменше $908 млн через треті країни (Болгарію, Чехію та Польщу).
Вучич також розірвав військові контракти з російськими постачальниками зброї, а потім підписав із Францією угоду на суму 2,7 млрд євро про постачання 12 винищувачів Rafale. Путін воліє поки що не реагувати. Останнє, що йому потрібно, це остаточно втратити одного зі своїх останніх явних союзників у Європі.
Тим часом президент Білорусі Олександр Лукашенко, який давно залежить від Путіна, звільнив політв'язнів, сподіваючись поліпшити відносини із Заходом. І в нього навіть був контакт із президентом США Дональдом Трампом. Хоча «останній диктатор Європи» не розриває стосунків із Кремлем, він готує собі шляхи до відступу, а заодно підвищує ставки.
Нарешті, Китай. До української війни Росія і Китай уявляли себе двома великими державами, які чинять опір західному пануванню, а напередодні вторгнення вони розхвалювали своє «партнерство без кордонів». Але сьогодні їхні відносини більше схожі на нерівний шлюб за розрахунком, ніж на альянс рівних за силою гравців. Китай поставляє Росії товари подвійного призначення, зокрема мікроелектроніку і верстати (але не зброю), а Росія продає Китаю нафту і газ зі знижкою.
Напевно, найвірнішим другом Росії зараз стала Північна Корея, яка відправила понад 10 тисяч солдатів битися пліч-о-пліч із російськими силами в Курській області після вилазки України на територію Росії в серпні 2024 року. Утім, навіть ці відносини мають суто транзакційний характер і ґрунтуються на спільному для цих країн відчутті небезпеки і на ворожості до Заходу.
Путін вважав, що вторгнення в Україну поверне Росії статус великої держави, послабить вплив Заходу і прискорить перехід до багатополярного міжнародного порядку. Замість цього вторгнення знищило авторитет Кремля як партнера і союзника. У Росії все ще є ядерна зброя, постійне місце в Раді Безпеки ООН і величезні запаси енергоресурсів, але українська війна серйозно ослабила її та позбавила можливості демонструвати силу і впливати на світові справи будь-яким іншим чином, окрім як погрозами війни.
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена
Copyright: Project Syndicate 2026