34-та річниця Революції на граніті. П’ять головних цифр про перший Майдан, який наблизив незалежність України

NV нагадує, чого саме у 1990 році вимагали студенти, які оголосили голодування в центрі Києва, та які наслідки мала їхня акція. Про це ми розповідаємо в п’яти головних цифрах, які стали символічними для Революції на граніті.

239 депутатів комуністичної більшості Ради

Саме вони стали уособленням усього того, проти чого виступила українська молодь в 1990-му.

То був рік виборів до Верховної Ради УРСР, після яких парламентську більшість сформували комуністи (їх називали «групою 239» — за кількістю депутатів), а представники демократичних сил, хоча й отримали вагомі 126 мандатів, сформували демократичну опозицію.

Однак, попри підйом національних сил у роки перебудови, загальним курсом тодішньої України, як і раніше, керувала комуністична більшість. Зокрема, активно йшла підготовка до підписання оновленого Союзного договору, який мав би — за деяких поступок на користь самостійності республік — «цементувати» СРСР як єдину державу з союзним центром у Москві.

Представники низки студентських організацій України — серед них були Український студентський союз (УСС), Студентське братство, Спілка Української молоді та ін. — вирішили виступити проти такого кроку та вимагати декомунізації політичної системи України в цілому.

«Група молодих опозиціонерів, студентів київських, львівських, дніпродзержинських, івано-франківських та інших вузів, які не бажали жити в комуністичному „заповіднику застою“ і російському, словами Солженіцина, „підчеревку“, на кількох конспіративних зустрічах домовилися провести акцію, яка б змусила республіканську владу припинити зближення з Москвою», — писав про підготовку Революції на граніті учасник тих подій Вахтанг Кіпіані, журналіст та історик.

Трьома координаторами акції були п’ятикурсник історичного факультету КНУ ім. Шевченка Олесь Доній, студент Львівської політехніки Маркіян Іващишин та лідер осередку УСС в Дніпродзержинську Олег Барков.

2−3 хвилини на встановлення наметів

Рівно стільки знадобилося студентам, щоб ввечері 2 жовтня 1990 року, несподівано для міліції, розбити наметове містечко на київському Майдані — тоді він назвався площею Жовтневої революції.

Сама акція почалася ще вранці того ж дня. Група студентів вийшла на площу, озвучивши свої вимоги та гасла. Місце проведення основної акції до останнього тримали в таємниці, побоюючись її зриву — і правоохоронці, і чимало звичайних студентів очікували її проведення 2 жовтня в Маріїнському парку, саме туди стягнули міліцію.

Однак зрештою студентський актив зосередив зусилля на головній площі Києва. «Незабаром навколо „території, вільної від комунізму“ виріс ліс людей. Кияни стали приходити на площу, щоб підтримати студентів та стати живим щитом на випадок розгону. Побачивши народну підтримку, Київрада легалізувала акцію, яка вже почалася», — писав Кіпіані у своїй колонці для NV до 25-ї річниці подій.

Олесь Доній згадував, що тоді в президії Київради демократи мали лише на 1 голос більше, аніж комуністи.

«Нам повідомили, що якщо [позитивного] рішення не буде, то усіх присутніх просто знесе міліція, — розповідав Доній, один з лідерів акції. — О 8 [вечора] з копійками таки було прийняте рішення: на чотирьох площах міста Київська міська рада дала згоду без санкціонування проводити акцію, зокрема на площі Жовтневої революції. Це була фактична легітимізація наших дій. Але ми не збирались залежати лише від Київміськради, за пів години до їхнього рішення я дав вказівку розставили намети, ми це зробили за дві хвилини. Міліція навіть не встигла прибігти».

Доній розповідав, що гачки для встановлення наметів він заздалегідь замовив у знайомого на столичному заводі Більшовик, а Кіпіані — що їх вбили в щілини між гранітними плитами на площі. Так почалася Революція на граніті.

5 вимог студентів-протестувальників

Організатори студентського протесту висунули п’ять заздалегідь узгоджених чітких вимог до влади:

• відмовитися від підписання нового Союзного договору;
• провести перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року;
• повернути на територію УРСР українських солдатів та призовників [відправлених, зокрема, до гарячих точок], а також забезпечити проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території республіки;
• націоналізувати майно Компартії України та ЛКСМУ (комсомолу);
• відправити у відставку голову Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.

Остання з цих вимог була знаковою: один з лідерів Революції на граніті Маркіян Іващишин пояснював її тим, що завершити акцію необхідно вагомим і негайним кроком з боку влади, оскільки інші неможливо було виконати відразу, для цього потрібен був час.

Понад 100 студентів, які оголосили голодування в першу добу

Саме стільки учасників молодіжної акції приєдналися 2 жовтня до вирішення оголосити голодування задля виконання їхніх вимог. Наступного дня на площі було пів сотні наметів, а голодували вже понад 130 осіб.

Ближче до фіналу Революції на граніті, 16 жовтня, біля Верховної Ради було розбито друге наметове містечко — загальна кількість тих, хто підтримав голодування, цього дня досягла майже 300 осіб (хоча менше ніж 30 з них тримали голодування з першого дня).

Такий метод протесту був для України безпрецедентним — досі індивідуальні голодування оголошували лише політв'язні та репресовані українці.

Як згадував один з учасників акції Михайло Свистович, серед її організаторів була дискусія про те, чи варто вдаватися до «голодного» протесту. «Голодування — це така штука, яку можна використовувати лише один раз, — розповідав згодом львів'янин Свистович. — Потім до нього звикають, і воно вже не працює так ефективно. Поки у нас не знали, що таке голодування, всі розуміли, що це буде шок. Насправді це дуже потужний інструмент».

Студентська акція дійсно спровокувала масштабний резонанс — не лише в Києві, а й у всій Україні, і навіть за її межами.

«Працівники Головпоштамту збилися з ніг: телеграми йшли з усієї країни та з-за кордону — від монгольських студентів до сирійських демократів. Обурений хамською поведінкою депутатів-комуністів, вийшов з партії живий класик радянської літератури Олесь Гончар. На площі до того ж голодувала і його онука», — розповідав Кіпіані.

16 днів — тривалість першої результативної революції на світанку незалежності України

Революція на граніті тривала з 2 по 17 жовтня 1990 року.

17 жовтня парламент УРСР розглянув вимоги демонстрантів і погодився гарантувати їх часткове виконання. Найсуттєвішим із наслідків стала відставка Віталія Масола з посади голови Ради Міністрів УРСР, яку Рада прийняла вже 23 жовтня.

Крім того, депутати погодилися на такі компроміси у відповідь на вимоги студентів:

1. Про проведення нових виборів:

Протягом другої сесії Верховної Ради УРСР прийняти закони про референдум, про громадські об'єднання та організації, про статус народного депутата, про вибори на багатопартійній основі. Парламент також зобов’язався в 1991 році провести в УРСР народне голосування (референдум) щодо довіри Верховній Раді 12-го скликання — і за результатами народного волевиявлення розв’язати питання про проведення нових виборів до кінця року.

2. Про військову службу громадян України:

Рада пообіцяла забезпечити проходження строкової військової служби за межами УРСР тільки за добровільною згодою громадян — і ухвалити до 31 грудня 1990 року відповідні закони.

3. Про націоналізацію майна КПРС і ВЛКСМ в Україні:

Парламент взяв зобов’язання створити спеціальну тимчасову комісію з цього питання, яка розглянула б питання націоналізації.

4. Про Союзний договір:

Депутати пообіцяли «спрямувати всі зусилля […] на стабілізацію політичної та економічної ситуації в республіці, на побудову правової суверенної Української держави, прийняття нової Конституції республіки, і поки це не буде досягнуто — укладення Союзного договору вважати передчасним».

Крім того, Рада вирішила «привести чинну Конституцію УРСР у відповідність з положеннями Декларації про державний суверенітет України», щоб ці вищевказані домовленості можна було реалізувати на практиці.

Далеко не всі з обіцянок було зрештою виконано, нагадує Кіпіані: «Що було потім? Народні депутати від обох таборів успішно „забалакали“ частину взятих на себе зобов’язань. Референдум так і не відбувся. Вибори — теж. І це стало початком кінця можливості України стати Польщею, Чехією, Литвою або Естонією», — переконаний журналіст.

Однак Революція на граніті стала знаковою подією для України, оскільки, окрім її прямих політичних наслідків, стала першим за довгі роки прикладом успішного громадського протесту.

Крім того, студентська акція продемонструвала ефективність прямого вуличного «народовладдя» у кризових для країни ситуаціях, а також довела можливість консолідації суспільства навколо стратегічного курсу країни — що згодом виводило українців на вулиці і у 2004, і у 2013−2014 роках.