Це передається з покоління в покоління. До чого призводить «лімітована мораль»

У мене є особиста ілюстративна історія до цієї всієї істерії.

Багато років тому однією з перших людей, з ким я познайомилась, коли почала викладати в одному виші, була староста 3 курсу.

Маленька дівчинка з хвостиком на голові й великими дитячими очима.

Вона підійшла до мене, сказала, що вона староста, і оскільки я — нова викладачка, то вона хоче з’ясувати, скільки у мене коштує закрити пропуск, скільки контрольна і скільки іспит.

Коли я сказала, що в ці ігри не граю, вона подивилась на мене як на ідіотку і спитала:

— Так а як з вами тоді домовлятися? Тут багато хто на пари не ходить і такої можливості у нас не буде.

Мене дуже зачіпає (і вражає) та кількість «простих людей», молодих людей, які залучені у цьому кол-центрівському спруті.

Я бачила поодинокі пости про це, і дуже вдячна усім, хто на це звернув увагу. Бо, як на мене, про це треба окремо говорити.

Як пише в одному обговоренні Ксенія Семенова, «ми коли трансформували універ, і батьки, і студенти приходили із серйозними претензіями, що ми навчанням заважаємо займатися серйозною роботою, вони на таке не підписувалися. Новий суспільний договір буквально».

Нова суспільна етика формується довго та важко

Це так звана «лімітована мораль», коли своїм — все, чужих — розстріляти.

І ми передаємо це з покоління в покоління.

Корупція ж чому є соціальною хворобою? Бо це не просто системне використання службових повноважень чи можливостей, а й подвійні стандарти в суспільстві, щоденна її нормалізація.

Це те, який ідеал щоденного співжиття в державі ми показуємо власним дітям.

До речі, обурення боротьбою з корупцією не є, і навіть медіасупровід боротьбою не є. Боротьбою є структурні зміни, спрямовані на досягнення більшої справедливості і нових правил гри для усіх.

І не про боротьбу з прізвищами, а про систему і боротьбу з рентними мережами (не завжди очевидними), які отримують зиск від цієї системи.

А от від порівняння України з Росією вже не витримують нерви. Уявити, що в Росії незалежні органи держави (!!!) можуть вивалити весь цей пласт гидоти і шахрайства, вивалити у таких масштабах, навіть уявити важко.

Держава Україна така, якою ми її будуємо усі разом.

Тому що вважати, що є якихось «дві України», що «хороші» — то українці, а «погані» — нібито «неукраїнці», що народ «ідеальний», лише еліти «корумповані» — це дуже хибні думки.

Ми всі такі, які є. Та й еліти у нас нові ось буквально нещодавно з’явилися фактично нізвідки, то що ж пішло не так?

Може, тому що наш розвиток як держави нелінійний і бувають відкати, зроблені — не повірите — нашими власними руками?

Може, тому що нова суспільна етика формується довго та важко? І ніколи не будується на простій заміні одних людей на інших?

І завжди має значення, коли ми всі разом дбаємо про систему стримувань і противаг. Коли ми думаємо, кому віддаємо владу від свого імені. Коли цікавимось, що думає наш улюблений політик про важливі для країни речі. Які в нього/неї погляди, яка попередня біографія. Бо репутація і компетентність мають значення.

Але найскладніше для усвідомлення — те, що держава та її інститути завжди уособлюють колективно нас усіх. І змінюються лише тоді, коли наш поріг терпимості до моральних і правових переступів змінюється.

Тому коли я бачу в соцмережах масові шери ШІ-згенерованих полотен про «найкорумпованішу Україну у світі», я уявляю маленьку студентку, про яку розповіла на початку.

І ви уявіть маленьких рішал, яких дорослі цього вчать з дитинства, передають навички майбутнього, так би мовити.

Це трошки складніше, ніж просто прокричатися.

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Усі Блоги NV