«Ми перемололи наступ ворога». Що робиться у Сєвєродонецьку — з місця боїв розповідає заступник комбата Володимир Назаренко

Протягом останніх трьох днів українські підрозділи поступово виходили з Сєвєродонецька, хоча до того тримали місто декілька місяців. Росіяни майже оточили його, щоденно і невпинно обстрілювали та сконцентрували на цьому напрямку величезні сили. Наче перед ними був Київ, а не відносно невелике місто на заході Луганщини.

Повідомлення про те, що ЗСУ почали відхід з Сєвєродонецька, з’явились нещодавно та були доволі суперечливі. Аби зрозуміти, що там насправді відбувається, НВ по WhatsApp у декілька підходів — зв’язок весь час переривався — поговорив з безпосереднім учасником боїв у цьому місті, — лейтенантом Нацгвардії та заступником командира батальйону Свобода Володимиром Назаренком. Він пояснив, чому ЗСУ виходять з Сєвєродонецька, які втрати у росіян та що буде далі.

— Що зараз відбувається в Сєвєродонецьку і розташованому трохи західніше Лисичанську? Наші війська відійшли з першого міста, щоб закріпитися?

— Дійсно, був відхід за наказом позавчора вночі та вчора рано вранці. Наші війська відходили, адже було оперативне оточення в Сєвєродонецьку.

Наше угрупування було розділене на дві частини, кожна з них була майже в оперативному оточенні. Проривалися з боєм, зі стрільбою. Виходили під постійними обстрілами. Ще б тиждень — і підрозділи опинились би у повному оточенні без підкріплення.

Насправді, найголовніша проблема Сєвєродонецька — сумнівне керівництво, яке додумалося робити ротацію військ в умовах, коли немає мостових сполучень, немає понтонної переправи [між Лисичанськом та Сєвєродонецьком]. Підвозити боєприпаси для танків, мінометів човнами неможливо. Не було зроблено нормальних бродів, понтонних переправ. Я вже мовчу про швидку евакуацію поранених. Тобто, неможливо було ефективно воювати, вже не говорячи про можливість контрнаступу в умовах відсутності налагодженої комунікації, логістики.

Ми могли б піти в контрнаступ, якщо б нам дали у підкріплення високоорганізовані, високо мотивовані, з гарними вміннями підрозділи. Як це і було: ми місяць тримали Сєвєродонецьк, переходячи в контратаку і майже його звільнили, поки не були обрізані мостові переправи.

Сєвєродонецьк можна було б і повністю звільнити, якби генерали, які відповідали за даний сектор, вирішили проблеми з підвозом комунікацій. Але ситуація сильно погіршилася, коли були знищені всі мостові переправи і не були поставлені понтони.

— А зараз в Сєвєродонецьку ведуться бої?

— Яка зараз ситуація мені складно коментувати. Адже з часу нашого виводу ми перебуваємо в іншому місці в повній бойовій готовності. Я не хочу говорити, де саме.

Я підозрюю, що всі підрозділи вийшли з Сєвєродонецька і зараз на висотах Лисичанська закріплюється оборона. Це неперевірена інформація, це здогадки. Наш підрозділ після Сєвєродонецька відвели на інший напрямок. Люди відходили з мінімумом речей, з боєприпасами. В більшості випадків це був піший відхід, оскільки був відсутній транспорт для переміщення по самому Сєвєродонецьку.

— Коли були важкі бої в Сєвєродонецьку, можна було зрозуміти, що з населенням? І що з тими, хто залишився на заводі Азот?

— Бої були надважкими, бо російська артилерія рівняла все з землею: не тільки мінометами, але й тяжкими авіаційними бомбами, [реактивними системами залпового вогню] Градами і Ураганами, випалювала всі ліси навколо Сєвєродонецька. Кожну будівлю артилерія методично знищувала. Цивільних майже не лишалося.

Єдине, що я можу сказати з приводу цивільного населення — комусь ми надавали допомогу. Але в основному це були «заслані козачки», особливо чоловіки, — можливо, це були перевдягнуті окупанти або сепаратисти. В багатьох з них знаходили документи «ЛНР» або військові якійсь документи. Це стосується чоловіків боєздатного віку. Ми намагалися максимально передати їх правоохоронним органам.

Що ж стосується жінок, дітей, старих, то робили все, щоб їх евакуювати.

А про людей на Азоті — не можу сказати, адже наш сектор оборони був правіше від заводу. Особисто наш підрозділ не контактував з цими людьми.

— На початку червня ваш комбат Петро Кузик розповідав НВ, що російські підрозділи втрачають у Сєвєродонецьку до 100 солдат в день. Вони мобілізованих з «ЛДНР» направляли на штурм першими, далі били артилерією по наших позиціях, а вже потім пускали регулярні підрозділи армії РФ у наступ. Так вони діятимуть і далі? І як діятимемо ми?

— Мені складно казати, що буде відбуватися далі. Вони дійсно втрачали багато своїх орків. Вони навіть не забирали своїх «200» [вбитих], вони їх між собою називали «одноразовими». Для мене очевидно, що ворог кинув останні резерви, аби отримати Сєвєродонецьк. Ворог був фактично розбитий, поніс величезні втрати, і ми перемололи наступальний потенціал їхніх основних резервів, які лишилися. Далі у них має закінчитися наступальний потенціал.

А ми очікуємо західну зброю. Йде підготовка нових українських бійців, навчання для того, щоб переходити до контрнаступів.

В плані Лисичанська, то це ідеальні висоти для того, щоб знищити ворога.

Оборона має бути динамічною, маневреною. В першу чергу треба не підставляти наших бійців, поки працює російська артилерія, а навпаки, маневрувати, десь контрнаступати, щоб наносити максимальні ураження ворогу, який має перевагу в артилерії, в озброєнні, в живій силі, в техніці. За пріоритет ставити нанесення йому більших втрат, ніж він може нанести нам.

В даному випадку треба максимально маскувати наших бійців. Виграти час, поки надійде західна зброя.