«Усе не так». Ексголова АОЗ Безрукова відповіла на звинувачення NYT щодо оборонних закупівель України — інтерв'ю NV

Ким був замовлений аудит я не знаю, як і самого аудиту я не бачила. Але можу сказати, що стаття має трохи викривлений характер, оскільки підходи до оцінки того, що сталося… Впевнена, що це можливо просто думка авторів, вона є викривлена. Думаю, ми можемо проговорити все по кейсах.

— У статті достатньо широко згадуються різні кейси. Одна з історій була дуже публічною. Видання Цензор.НЕТ першим повідомило: українські військові отримували міни від Павлоградського хімічного заводу, але ті не вибухали. Далі була низка розслідувань, у центрі яких був директор підприємства Леонід Шиман. Що пише The New York Times? Попри весь цей скандал, пану Шиману та його підприємству продовжували робити замовлення. Що там так, а що не так?

— Усе не так. Дивіться.

Павлоградський хімічний завод — це величезне українське підприємство, український виробник. Коли АОЗ отримує замовлення від армії, яке безпосередньо надходить від Міністерства оборони, — це перелік того, що потрібно закупити й поставити. Суть роботи агенції на той момент полягала в тому, що вона порівнювала комерційні пропозиції на ідентичні товари й обирала найкращого постачальника або постачальників.

До пропозицій Павлоградського хімічного заводу у мене від самого початку було багато запитань. Перше — його спроможність. Друге — умови контракту, які були не настільки виваженими і хорошими, якими я б їх бачила.

Мене цікавила спроможність підприємства виготовити таку кількість товару і його потенційна якість.

Тому коли ми отримали пропозицію від ПХЗ, у мене виникла низка запитань. І я адресувала їх своїм підлеглим, Міністерству оборони та Службі безпеки України.

Оскільки за якість українських виробників відповідало Міністерство оборони — так званий «інститут військової прийомки», — то ми отримали підтвердження, що компанія спроможна виготовити таку кількість товару. Але була передісторія: спочатку «військова прийомка» сказала, що компанія не спроможна це зробити, а потім змінила свою думку. Причини мені невідомі, але цей факт ми обговорювали в ефірі, про це багато писали.

Ми отримали від Міністерства оборони документ, у якому було сказано, що компанія спроможна виготовити якісний товар у такій кількості та у такі терміни.

Від Служби безпеки надійшло застереження, але застереження не настільки суттєве, щоб вплинути на рішення Міністерства оборони.

Безумовно, були сумніви та передісторія роботи Павлоградського хімічного заводу з іншими постачальниками.

Контракт було підписано, здається, у лютому, а скандал вибухнув уже після того, як постачання відбулося і стало зрозуміло, що товар неякісний і що наші військові отримували весь цей час неякісні міни.

— За даними The New York Times, ПХЗ поставив 233 тисячі неякісних мін. Як тоді пояснити, що далі з цим підприємством продовжували підписувати контракти?

— Це дуже доречне запитання.

Із цим підприємством продовжували, а, думаю, і продовжують підписувати контракти, оскільки підприємство визнало, що проблема є. Увесь цей час, поки тривала історія з цією проблемою, ми блокували співпрацю.

Але коли надходить замовлення від Міністерства оборони і документ від «військової прийомки», у якому написано, що підприємство спроможне виготовити якісний товар у такій кількості й у такі терміни, ти не можеш заблокувати цю пропозицію.

Тобто від самого початку йшлося про те, яким чином і на яких підставах можна виключати такі компанії, що мають дуже серйозний бекграунд, який ставить під сумнів виконання ними замовлень.

— Чому не можна просто припинити працювати з Павлоградським хімічним заводом? Чи у нас просто немає іншої альтернативи?

— Ні, альтернатива була. І не одна. Насправді міни можна було купити у великій кількості. І ціни були здається вищими, але співставними. Якби ціни були нижчими, для мене це був би дуже сильний аргумент, чому ми не беремо українського виробника.

Але давайте згадаємо, що у нас було Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості. Воно недовго проіснувало, але у нас була — і я вважаю її абсолютно правильною — стратегія підтримки вітчизняного виробника.

Щоразу, коли ми купували товар за кордоном, ми мали всім — але насамперед самі собі — відповісти на запитання: «А чому ми це не купили в Україні? Чому ми платимо іноземцям і не можемо заплатити своїм?»

Безумовно, є ризики — прильоти, неякісний товар. Але українське виробництво має розвиватися у першу чергу.

Тому за цією стратегічною ініціативою підрозділи, які відповідали за якість товару і гарантію його постачання, на жаль, можливо, не до кінця виважено виконали свою роботу.

Щойно почалися рекламації — ми одразу це врахували. Після того, як стало зрозуміло і ми отримали документи, що з мінами є проблема, ми припинили працювати з Павлоградським заводом.

Також була ситуація, коли у них відбувся досить серйозний приліт. Ми виїжджали на підприємство і дивилися, що саме сталося, чи справді пошкоджені елементи, необхідні для виробництва. Ми вживали всіх можливих заходів.

Але тут критично важлива підтримка Міністерства оборони. Оскільки кожен раз, коли державний закупівельник відхиляє пропозицію українського виробника за нижчою ціною і купує дорожче за кордоном, це матиме наслідки. Це потрібно робити дуже виважено.

По-перше, ми маємо підтримувати нашого виробника, щоб він мав поштовх для розвитку. По-друге, будь-яка, навіть невелика, різниця у ціні викличе запитання щодо витрачання бюджетних коштів.

— Тобто ви хочете сказати, що закупівлі у цього самого підприємства можуть продовжуватися просто тому, що ми маємо підтримувати вітчизняного виробника, а він, можливо, пообіцяв виправити помилки, допущені у 2024 році?

— Я не знаю, як зараз ідуть справи у цього виробника і чи були за останні місяці або тижні підписані контракти з Павлоградським хімічним заводом.

Але я хотіла б, щоб усі українські компанії виробляли товар такої якості, який було б не соромно постачати Збройним силам України.

— Інший кейс. The New York Times пише про артилерійські снаряди турецького виробника Arca Defense. За даними журналістів, були різні пропозиції щодо ціни, найнижча — 4200 доларів за одиницю, найвища — 5100. Чомусь АОЗ обрала найдорожчу ціну. Ба більше, снаряди купували не безпосередньо, а через посередника — Czechoslovak Group. За рахунок таких контрактів ця компанія стала дуже багатою, а її власник увійшов до списку Forbes 500. Як це пояснити? Представники Czechoslovak Group кажуть, що нічого не знають про інші пропозиції: вони запропонували свою ціну, Україна погодилася, і вони постачають за контрактом те, що потрібно.

— Мені здається, що ця частина статті насправді дуже схожа на рекламу компанії Arca Defense. Я пам’ятаю цю компанію. Ми теж отримали від неї пропозицію на снаряди.

Оскільки вони декларували, що це їхнє власне виробництво, ми перевірили компанію через турецьку агенцію SSB. Це така сама агенція, як наша, але значно потужніша, ніж в Україні. Вона там виконує величезну кількість роботи.

Ми отримали від Arca Defense пропозицію на снаряди, і вона була дуже хорошою. Далі мали їхати на інспекцію виробництва та перевірити виробничі потужності.

Усе, що стосується закупівель за кордоном, перевіряють не «інститут військової прийомки» і Міністерство оборони, а безпосередньо спеціалісти АОЗ, які мають досвід і розуміння. Які готують звіт щодо інспекції виробничих спроможностей.

Згідно зі звітом, на той час компанія Arca Defense не була спроможна виготовити таку кількість товару. Але насправді це не було причиною, через яку ми не прийняли її пропозицію.

Причиною стало те, що, коли я ініціювала з Arca контрактну роботу, ми отримали дуже серйозні застереження, що ця компанія не виконала попередні контракти і там була проблема.

Тобто тут дзеркальна ситуація з Павлоградським хімічним заводом: ми маємо кращу ціну і виробника, який не спроможний виготовити товар, і чомусь купуємо його у посередника.

Співпраця з Arca була фактично заблокована, оскільки її попередній досвід роботи з іншими підприємствами, які перебувають в орбіті Міністерства оборони, унеможливлював подальшу співпрацю з нею. Якщо компанія не може поставити товар за попереднім контрактом, за який уже отримала гроші, але при цьому претендує на новий контракт на той самий виріб і хоче передоплату, то це виглядає як не дуже чесна гра.

Тому як не привабливо б виглядала пропозиція Arca — підписати з нею контракт не було можливості.

Крім того, постає запитання, хто є виробником. Наприклад, виробником називають компанію Arca. У неї є виробничі спроможності, вона може щось виготовляти, ну, можливо, не в такій кількості. Компанія жива, ми бачилися в офісі агенції SSB.

Але питання в тому, хто постачає комплектуючі цій компанії.

Наприклад, є виробник, у нього є ліцензія на виробництво, він може працювати. Але на комплектуючі стоїть велика черга. Те саме стосується порохів та інших деталей.

Хто насправді є виробником: той, хто постачає на цей завод і просто здійснює складання, чи власник комплектуючих і вибухових речовин, який привозить усе на завод і фактично створює кінцевий продукт?

Я не знаю, хто саме і яким чином постачав комплектуючі та порох на Arca. Думаю, це можна встановити у межах розслідування.

Але історія з Arca стала дуже яскравим і показовим прикладом. Коли у компанії є проблеми й вона хоче вирішити їх за рахунок наступного клієнта або наступної жертви — вона може запропонувати дуже хорошу ціну, але постачання доведеться чекати п’ять-шість років. Ну, якщо взагалі дочекаємося.

— З цієї статті може скластися враження, що посередник — Czechoslovak Group — продав Україні саме те, що виробляла турецька Arca. Слухаючи вас, я розумію, що це не так. Чи можете ви підтвердити або спростувати цей факт?

— Я не можу ні підтвердити, ні спростувати цей факт.

Мені насправді дуже хотілося працювати з Arca, оскільки моїм завданням було повиключати посередників. Це зрозуміла бізнес-мотивація: виключаєш посередника, отримуєш кращу ціну. А також виконуєш KPI, який сам собі визначив, — працювати з виробниками.

Але співпраця була заблокована, зокрема через Службу безпеки України та Міністерство оборони. Це був дуже виважений блок, і правильно, бо неможливо ризикувати грошима, знаючи, що компанія фактично не виконує своїх зобов’язань.

Можливо, Arca перепродає цей же товар, і він знову потрапляє до нас, але вже через посередників. Це можливо.

Але тоді треба подивитися, хто постачає комплектуючі та вибухівку компанії Arca. Можливо, не все так однозначно, як хоче показати автор статті, посилаючись на певні джерела.

Не може бути це так просто: компанія Arca хороша, виготовляє прекрасний продукт, а потім приходить злий посередник, викуповує його і перепродає нам. І чомусь АОЗ на це погоджується.

Якби все було саме так, я, мабуть, уже була б зовсім в іншому місці, оскільки це була б пряма розтрата, яку неможливо пояснити нічим, крім корупційної складової.

Щодо Czechoslovak Group. Ми насправді дуже сильно з ними сперечалися, оскільки мені не подобалися їхні ціни. Я неодноразово вимагала пояснень і ставила запитання.

Як посередник вони були дуже швидкими, але, як будь-який бізнес, дуже жадібними. І це стосується не лише Czechoslovak Group.

Усі, хто виробляють зброю в країнах Східної — та і не тільки Східної — Європи, безумовно, багатшають на постачанні зброї нам.

Якщо порівняти ці країни до повномасштабного вторгнення і після нього, ви побачите різницю: на чому вони їздять, як розвиваються і як зростають виробники зброї. Раніше там було невелике, скромне виробництво. Зараз — цехи з новим обладнанням. Чому у них, а не у нас?