73 роки тому помер Сталін: на що хворів і чого боявся радянський диктатор

Пізніше у своїй книзі Я лікував Сталіна Мясников напише, що під час обстеження виявив у свого пацієнта артеріальний тиск 220/110, правосторонню геміплегію та дійшов висновку, що багаторічна неконтрольована гіпертонія й атеросклероз спричинили геморагічний інсульт з ураженням лівої середньої мозкової артерії. Вижити від такого масованого крововиливу Сталін не мав шансів навіть у випадку, якби медиків покликали одразу після апоплексичного удару.

Попри те, діти Сталіна, Світлана Аллілуєва та Василь Сталін, не раз висловлювалися, що їхньому батькові могли навмисне затягнути з меддопомогою або ж навіть отруїти. У часи правління Хрущова в СРСР гуляло чимало байок про те, що Сталіна нібито вбили власні охоронці, а згодом про змову у Кремлі було написано десятки книжок із різноманітними версіями — проте жодна з них не має переконливих доказів.

Сьогодні кожен може обрати той варіант, який подобається найбільше: простий чи загадковий. Однак опубліковані 2016 року медичні документи Сталіна свідчать: пацієнт № 1 (таким шифром його позначено в цих паперах) аж ніяк не відзначався міцним кавказьким здоров’ям попри своє походження і навряд чи міг розраховувати на довголіття. А померти від різних хвороб мав шанс набагато раніше, причому й не раз — але щоразу його рятували.

Як не пронос, то золотуха

Коли Сталін (тоді ще Джугашвілі) був зовсім малим, на нього наїхав кінний екіпаж, роздробивши ліву руку та пошкодивши вухо. Це допомогло йому уникнути мобілізації 1915 року й відправлення на фронти Першої світової — його комісували через хворобу, а рука і плече до кінця життя залишилися трохи всохлими.

З медичних документів також відомо, що 1920 року йому видалили апендикс у Солдатенківській (Боткінській) лікарні у Москві, а оперував Сталіна хірург Володимир Розанов — той, що тривалий час лікував Володимира Леніна. Одночасно із цим Сталіну зробили резекцію шлунка, бо він потерпав від виразки. Згідно з записами, після операції стан Сталіна був критичним, існувала реальна загроза його життю, тому його тримали у стаціонарі кілька тижнів.

В історії хвороби, яку 23 березня 1923 підписали лікарі кремлівської поліклініки Міньковський, Ферстер і Крамер (також лікарі Леніна), зазначається, що 1908 року пацієнт переніс зворотний тиф, а у 1915-го заробив суглобовий ревматизм із сильними болями у лівому передпліччі.

Також документально підтверджено, що Сталін із дитинства сильно страждав на ангіну, яка була у нього щорічно і в дорослому віці. Він примудрявся хворіти на неї навіть улітку, ковтнувши холодної мінеральної води чи пива. Ще у нього після 40 років були проблеми з легенями та радикуліт.

У 1923 році Сталіну діагностували також неврастенію: він скаржився на запаморочення та тимчасове ослаблення пам’яті, сильну втому, безсоння. Це офіційний діагноз, проте є версія, що насправді все було набагато гірше: 1927 року відомий учений у галузі психіатрії та неврології Володимир Бехтерєв начебто консультував Сталіна й діагностував йому реформаторну параною — хронічний психоз, при якому хворим керують маніакальні ідеї про радикальні зміни в суспільному устрої, перетворенні світу та страх переслідування.

Цю інформацію свого часу озвучувала Наталія Бехтєрєва, онука ученого і також дослідниця — проте пізніше від своїх слів відмовилася, пояснивши, що це може бути всього лише легенда, а не факт. Записів про психологічну консультацію Бехтерєва для Сталіна немає, а сам професор несподівано помер від отруєння консервами — зовсім скоро після того, як провів її.

У нарисі Смерть Сталіна письменник-дисидент Жорес Медведєв зазначає, що перший мікроінсульт Сталін переніс іще 1945 року, а другий — 1952 року. Третій крововилив виявився обширним і фатальним.

Пізно пити Боржомі

Про Сталіна нерідко говорили, що він забагато працював, нібито нехтуючи відпочинком і підриваючи власне здоров’я. Це зовсім не схоже на правду. Ще від 1920-х років усі більшовицькі лідери не вилазили з тривалих відпусток народним коштом на кавказьких водах, а Сталін їх просто обожнював.

Документи свідчать, що 1923 року, за рекомендацією лікарів, він часто бував у Кисловодську та приймав там грязьові ванни, а пізніше став регулярно приїжджати на лікування до Мацести та Гагри. Коли 1929 року московські лікарі запідозрили у Сталіна пневмонію — він тут же попрямував поправляти здоров’я до Нальчика, а звідти поїхав до Сочі, де й завершив лікування. У повоєнний період Сталін одного разу провів відпустку у Криму, а потім постійно відпочивав у Сочі, Грузії, зокрема Абхазії. При цьому у море він майже ніколи не заходив і не плавав — боявся загострення ревматизму.

Як генеральний секретар ЦК КПРС, він безпосередньо розподіляв терміни й графіки відпусток усіх членів Політбюро і ЦК, а для себе встановлював дуже тривалий відпочинок. На курорт Сталін брав із собою дітей, дружину, її родичів. У повоєнні 1945−1951 роки відпустки Сталіна тривали по три-чотири місяці, а остання є рекордною: з 10 серпня по 22 грудня у Боржомі.

До слова, місцеву воду з такою ж назвою Сталін пив щодня, а без пляшок Боржомі у Кремлі не проходив жодний захід. І це не йшло на користь диктатору: надмірна кількість багатої на солі й мінерали води посилювала його гіпертонію. За спогадами лікаря Івана Валединського, який консультував Сталіна із середини 1920-х до кінця 1930-х років, той часто влаштовував на курортах застілля. Сам переважно пив тільки вино або трохи коньяку. У лютому 1944 року, під час чергового загострення гіпертонії, кремлівські лікарі категорично заборонили Сталіну ці алкогольні напої, а також пиво. Але він не дуже дослухався до порад.

Медики також намагалися змусити диктатора кинути курити, але він зміг відмовитися лише від цигарок, однак із люлькою не розлучався до кінця життя.

Думав, що житиме вічно

«Берія і Маленков поставили для лікарів безглузді умови — кожну лікувальну процедуру, яку пропонували лікарі, слід доповісти черговим членам партійного керівництва та схвалити ними, — пише Медведєв про останні дні Сталіна. — На ранок 3 березня було призначено розширений консиліум, який на вимогу Маленкова мав дати офіційний прогноз. Маленков, мабуть, поспішав із партійними реорганізаціями, а формальний прогноз виправдовував для нього якісь термінові рішення. Висновок консиліуму був одностайним: смерть неминуча і йдеться швидше про дні, ніж тижні».

Увечері 5 березня, допоки Сталін лежав на дачі паралізований, але ще живий, у Кремлі провели термінове і дуже коротке засідання Пленуму Центрального Комітету КПРС, Ради Міністрів СРСР та Президії Верховної Ради СРСР за участю близько 300 партійних та державних діячів.

На ньому спочатку прозвучало коротке повідомлення очільника МОЗ Третьякова — щоб не було сумнівів щодо неминучості результату хвороби. Другим із короткою промовою виступив Маленков, який наголосив на необхідності згуртованості керівництва, а далі Хрущов надав слово Берії про кандидатуру голови Ради Міністрів СРСР. Той запропонував цей пост Маленкову, за що й проголосували одноголосно. Оскільки Маленков був іще й секретарем ЦК КПРС, то тепер він фактично став новим лідером Радянського Союзу при ще живому Сталіні.

Були й інші кадрові перестановки. Медведєв зауважує, що Сталін іще дихав, а тому його формально внесли до складу нової Президії ЦК КПРС, а першими заступниками голови Ради Міністрів СРСР призначили Берію, Молотова, Булганіна та Кагановича.

Цікаво, що засідання тривало лише 40 хвилин і завершилося за годину до того, як помер Сталін. А через 10 днів Климент Ворошилов став головою Президії Верховної Ради СРСР, МДБ та МВС об'єднувалися в одне загальне міністерство, на чолі якого став Берія. У книзі американського дипломата Аверела Гаррімана Мир з Росією є такі рядки про події тих часів:

«Я запитав Хрущова, чи залишив Сталін по собі спадкоємця. Хрущов різко відповів: „Він нікого не вибрав. Він думав, що житиме вічно!“»