Десятки мільйонів людей загинули внаслідок політики Сталіна в період з 1924 року і до його смерті. Ця політика включала примусову колективізацію сільського господарства, систему трудових таборів ГУЛАГ і «великий терор» — хвилю масових арештів у 1937−1938 роках, зокрема, ключових фігур в армії.
Однак остаточна перемога над нацистською Німеччиною в 1945 році за підтримки Великої Британії та США спокутує провину Сталіна в очах нинішніх російських правителів. Для президента Росії Володимира Путіна ця перемога стала одним із вінців Радянського Союзу і залишається в сучасній Росії силою, що об'єднує.
Десталінізація, яка з 1956 по кінець 1960-х років була спрямована на ліквідацію політики та спадщини Сталіна, призвела до того, що з моменту його смерті і до розпаду Радянського Союзу в 1991 році в країні не було встановлено жодної його статуї. Проте відтоді було зведено 110 пам’ятників радянському диктаторові (згідно з останніми підрахунками 2023 року), причому 95 із них було поставлено за епохи Путіна. Темпи будівництва багаторазово зросли після анексії Криму Росією 2014 року.
Репутацію Сталіна в Росії продовжують відбілювати
Спочатку ці статуї, зазвичай, були в периферійних районах Російської Федерації, таких як Якутія, Північна Осетія і Дагестан. Згодом перейменування указом президента міжнародного аеропорту «Волгоград» у Волгограді на «Сталінград» у квітні 2025 року, щоб нагадати назву міста у воєнний час, стало значущою подією.
Але статуя в московському метро, архітектурній перлині в центрі російської столиці, якою користуються мільйони людей щодня, — це ще важливіша символічна заява.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Сталінвошинг (історичне обілення Сталіна)
Репутація Сталіна в Росії продовжує відбілюватися. За даними опитування 2015 року, 45% росіян вважають, що смерті, спричинені діями Сталіна, були виправдані (порівняно з 25% у 2012 році). У 2023 році 63% росіян загалом позитивно оцінювали його керівництво.
Це відображає точку зору, яку пропагують у школах і підсилюють російські ЗМІ, в яких критика Сталіна зустрічається рідко. Навіть британська комедія 2017 року «Смерть Сталіна» була заборонена в Росії — з побоювання зруйнувати крихку бульбашку суспільного схвалення.
Мета реабілітації Сталіна — посилити підтримку путінського режиму, виховати в росіян рефлекс конформізму та прищепити гордість за свою історію. Але це має і зовнішні наслідки.
За частковим винятком Грузії, батьківщини Сталіна, до нього відчувають ненависть більшість сусідів Росії, які часто ставали жертвами сталінської репресивної політики. Особливо це стосується України. Голод, який в Україні називають Голодомором, був цілеспрямовано організований у 1932−1933 роках під час колективізації та забрав життя близько 3,8 мільйона осіб.
У результаті смерть диктатора спричинила десталінізацію, що супроводжувалася руйнуванням його статуй по всій Східній Європі. Це почалося під час повстання в Будапешті 1956 року. Після чого відбулися подібні реакції в Празі та інших місцях.
Після придушення повстань місце Сталіна зазвичай займав менш суперечливий Володимир Ленін, революційний лідер, який заснував Радянський Союз.
Але після революції на Майдані в Україні 2014 року, яка завершилася усуненням від влади проросійського президента Віктора Януковича, українці також стали зносити й статуї Леніна. Інші символи радянської епохи також були демонтовані під час демонстрацій, відомих як «Ленінопад».
Саме це і стало підставою для останньої активізації «Сталінвошинга». Відмова України від радянської символічної спадщини, судячи з усього, стала каталізатором її активного відродження — на чолі зі Сталіним — у російському дискурсі.
Росія повернула статуї Леніна на окуповані нею українські території. І тепер вона також почала встановлювати статуї Сталіна, зокрема, в Мелітополі, де в травні було відкрито статую на честь 80-ї річниці перемоги Радянського Союзу у Другій світовій війні.
Це суперечить українським законам, у яких існує заборона на прокомуністичну (і прототалітарну) символіку. Російські війська тим часом знищують меморіали Голодомору в боротьбі за значення радянської спадщини.
Військова міць Росії
Відродження культу Сталіна сприяє вузькій інтерпретації його правління, підкреслюючи військову міць Росії. Сучасні статуї зазвичай зображують Сталіна у військовій формі і викликають відчуття, що він був переможним військовим лідером.
Насправді, частина привабливості образу Сталіна полягає в системі соціального забезпечення за його правління, коли, незважаючи на жорстку авторитарну систему, освіта та охорона здоров’я були безкоштовними для всіх. Те ж саме можна сказати і про використання ним страху як стимулу до роботи. Росіяни досі іноді засуджують самовдоволених або невмілих чиновників, вимовляючи: «Сталіна на вас немає».
Проте саме імперська версія образу Сталіна домінує сьогодні, виправдовуючи відмову Росії осмислити своє колоніальне минуле як центру Радянського Союзу. У самій Росії сталінську спадщину часом захищають, посилаючись, наприклад, на Вінстона Черчилля, який, незважаючи на криваве минуле (включно з його роллю в бенгальському голоді 1943 року), досі вважається національним героєм у Великій Британії.
У цьому є частка істини, однак різниця полягає в тому, що недоліки Черчилля і його співучасть у смертях, пов’язаних із Британською імперією, відкрито обговорюються. Подібна критика Сталіна в Росії не допускається. Навіть новий пам’ятник у Москві був встановлений таємно, під покровом ночі, в обхід громадського обговорення та контролю.
Саме готовність Великої Британії піддавати своїх історичних героїв критичному осмисленню відрізняє її від Росії і робить її демократичною країною. Принаймні, поки що.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікацію повної версії тексту заборонено
Оригінал опубліковано на The Conversation