«Це була масова страта військовополонених, яку ретельно підготувала РФ». Розмова NV з офіцером Азову до роковин теракту в Оленівці

— Полонені ще залишаються, про них регулярно нагадують, бо регулярно відбуваються акції рідних військовополонених, зокрема і азовців. Є графіті, в Києві я їх точно бачу, переконаний. Вони є і в інших містах України, і не лише в містах. Цей теракт, який вчинили росіяни, — те, що вони намагалися розповісти, що це Україна обстрілює свої ж території і хоче вбити своїх військових. Чотири роки проводити акції, нагадувати про азовців — де ми зараз і що би ви могли про це сказати?

— Перше, що хочеться зазначити: можливо, варто називати ці події стратою. Тому що, за фактом, це була страта військовополонених, масова страта військовополонених.

Де ми зараз? Ми зараз там, що весь світ впевнений у тому, має беззаперечні докази, що це був теракт і страта, яку ретельно підготували і виконали російські окупанти. Для чого по всій Україні постійно проходять акції-нагадування про Оленівку, про полонених? Тому що тиша заохочує росіян. Якщо не підсвічувати їхні злочини, тоді вони вважатимуть, що вони у праві це робити або можуть це робити. І якщо по-простому, їм нічого за це не буде.

Але це нагадування і підсвічування не дає насамперед міжнародній спільноті, а також українському суспільству забути. А рашистам не дає можливості спокійно вчиняти те, що вони собі бажають стосовно українських військовополонених.

— Азов — це один із легендарних підрозділів у Силах оборони України. Я знаю, що в Азові дуже серйозно ставляться, по-перше, до рідних полонених, тих, хто повертається з полону, кого вдається витягнути. На жаль, азовців росіяни віддають вкрай неохоче, все ще багато залишається в полоні. Як ця робота у бригаді побудована?

— В бригаді Азов ця робота побудована системно: до неї долучені різні служби і підрозділи бригади.

Наприклад, стосовно полонених робота починається з перших секунд, щойно вони ступають на українську землю. Їх зустрічають обов’язково хтось із наших командирів або їхніх представників. Одразу, з цього моменту, боєць береться під опіку. Призначається медичний менеджер, служба супроводу працює з рідними, з бійцем, який повернувся, організовуючи йому абсолютно все — від, вибачте, білизни і домашніх капців до мобільного телефона, плану обстеження, плану лікування, плану реабілітації. Плану психологічної реабілітації, фізичної, лікування, операції, протезування — все, що необхідно цьому бійцю.

Щодо загиблих, всім бійцям Азова, які віддали своє життя і поклали своє життя на захист України, в обов’язковому порядку йде підтримка від бригади. До цього залучена служба супроводу, хорунжа служба. Ми відвідуємо абсолютно всі заходи, пов’язані з меморіалізацією, вшануванням, роковинами загиблих бійців. Підтримуємо родини, незважаючи на те, де знаходиться родина, де проживає. Навіть якщо це найвіддаленіші куточки України, екіпаж обов’язково їде. І завжди військовослужбовці Азова за запитом родин присутні на будь-яких урочистих подіях чи траурних подіях, які пов’язані з їхніми родинами.

Служба супроводу окремо підтримує, надає психологічну допомогу. Інші підрозділи бригади надають іншу допомогу, підтримку за необхідності. Це може бути якась юридична підтримка, допомога. Елементарно від того, що батьки можуть через спеціальну онлайн-форму запросити заміну прапора на могилі. [Допомога надається] від, здається, нібито дрібниць для інших, але для наших бійців це зовсім не дрібниці, до якихось серйозних питань.

Тому ця підтримка постійна, системна як для діючих бійців, для тих, хто загинув, так і для тих, хто знаходиться в полоні.

— Ще одна частина, для мене це було якось дуже важко навіть чути. У мене у студії був Михайло Вершинін, колишній шеф патрульки Маріуполя. Він теж був на Азовсталі, боронив Маріуполь. Вийшов із азовцями, бо Редіс тоді організовував оборону Маріуполя. Він був в Оленівці. Те, що він мені розповідав про перші враження після виходу в полон, для мене це було навіть страшно чути. Коли він ходив і мацав дверні ручки, бо за місяці полону, коли ти десь усередині в камері чи в бараку знаходишся, ти сам ручку відкрити не можеш. Ми з ним проговорили важливу штуку: коли людина повертається з полону, з таких жахливих умов, можливо, і навіть правильно, що перші хоча би тижні краще не лізти масово — не турбувати друзям, якимось знайомим, колегам. Тому що людині треба побути, зокрема, з найближчими, найменшим найближчим колом. І тільки далі вже можна потроху повертатися до суспільної діяльності. Ці найважчі дні — перші дні після повернення — як ви з ними працюєте?

— Перші дні після повернення — це одразу медичне обстеження, робота з психологом, постійний нагляд наших представників і, звичайно, контакти з родиною. Багато бійців повертаються з хворобами, з каліцтвами, не залікованими, не долікованими або неправильно вилікуваними травмами, хворобами, пораненнями.

Потрібно в найкоротші терміни надати цю допомогу, бо можуть бути різні ситуації. Плюс одразу психологічна допомога з цією ж адаптацією, про яку ви говорите.

Люди одразу поміщаються в комфортні умови, гарні умови, з гарним збалансованим харчуванням, у гарному місці, де приємно фізично знаходитись. Із ним починають потрошку працювати ті служби, про які я згадував раніше.

— Ще про одну частину роботи. Вона не бойова, але все, що я чув від різних азовців, дуже важлива і потім має вплив на бойову роботу. Це робота з істориками — те, що називається національно-патріотичне виховання, але можна ширше сказати — ідеологічна робота з особовим складом, яка потім і робить людину рішучою, відданою, сміливою тощо. З яких компонент вона складається, можливо, ширше розкажете? Може, воно не таке яскраве, як якась конкретна натиснута кнопочка і потім щось полетіло, 100500 окупантів розлетілися на шмаття. Але це друге, можливо, не відбувається так якісно, коли немає першого — цієї роботи з людськими мізками, душами.

— Я якраз і представляю хорунжу службу бригади Азов. Це досить унікальний підрозділ, наш досвід переймають інші підрозділи, але до недавнього часу такий підрозділ існував тільки в Азові. Ми і займаємось цією роботою, яку ви згадали.

У азовській філософії боєць має бути всебічно підготовлений. Це стосується не лише його фізичних кондицій чи підготовки згідно військової спеціальності, але і інтелектуальної [підготовки]. Тому наша робота полягає в розвитку навичок критичного мислення, аналізу, заохочення до того, аби цікавитися суспільним життям, історією, і розуміти причинно-наслідкові зв’язки війни, яка триває з 2014 року. Розуміти, що це не війна політиків, не те, що десь хтось із кимось не домовився, а про те, що це екзистенційна війна.

Яким чином ми це робимо? Хорунжий присутній із бійцями і військовослужбовцями бригади Азов упродовж усієї служби. З першого дня, щойно рекрут ще у статусі кандидат заходить в накопичувальний центр, там стаціонарно знаходиться хорунжий, який щоденно проводить подібну роботу. Про неї зараз розкажу.

Під час БКБП (базовий курс військової підготовки — Ред.) є хорунжі, які проводять цю роботу. Під час бойової роботи в секторі виконання завжди знаходяться декілька хорунжих, які в моменти, коли в бійців є час відпочити, приїжджають до них і також працюють. Якщо тилові підрозділи — з тиловими підрозділами працюють. Якщо це військова частина — раз на тиждень, регулярно, системно приїжджає хорунжий і також проводить цю роботу зі стройовим відділом, із фінансовим, юридичним. Абсолютно весь особовий склад намагаємось охопити.

На жаль, ми і організовуємо поховання наших бійців за особливим церемоніалом. Тому хорунжі - це ті, хто зустрічають бійця і, на жаль, ті, хто проводжає бійця, якщо він загинув.

Робимо ми це насамперед через бесіди на суспільно-політичні, історичні теми. Навіть коли це історичні теми, наші лекції, заняття не мають на меті заповнення прогалин в історичній освіті. Це більше для того, щоб людина розуміла, в якій країні вона живе.

Чому? Тому що довгий час українського погляду на українську історію фактично не існувало, нам нашу історію розповідали історики або люди з позицією, наприклад, пропольською чи проросійською. Зараз ми намагаємося дати нашим бійцям розуміння розвитку нашої державності, нації, якихось історичних подій, які замовчувались або приховувались. Це дає їм більшого уявлення про історію власного народу, держави, Європи. Про місце України та українців у минулому, в історії, і в сучасності.

Ці лекції і зустрічі досить популярні. Є навіть випадки… У нас розроблено приблизно 1050 різних тем із демонстраційними матеріалами. Є підрозділи, в яких ми вичитали вже все, і ми перейшли до нового етапу: нам бійці замовляють тему, на яку би вони хотіли поговорити, ми готуємось і, умовно, за декілька днів приїжджаємо вже з готовими матеріалами і про це спілкуємось.

Про важливість і, напевно, актуальність нашої роботи свідчить те, що неймовірно велика кількість підрозділів Збройних сил, і Національної гвардії, інших із Сил оборони України, по-перше, замовляють наші лекції. А по-друге, намагаються залучати нас до того, аби ми передавали свій досвід.

Тому це досить унікальна робота. Вона абсолютно системна, продумана і так, вона дає результат. Який результат вона дає? Насамперед вона дає розуміння, ідею людині. Тому що як колись сказав один із наших побратимів: мотивація — це дуже короткочасна історія, вона сьогодні є, а завтра щось трапилось і її немає, а ідея і розуміння — це більш довгограюча історія.

Наші бійці переважно, їх не потрібно мотивувати, вони розуміють, чому триває і від чого ця війна, чому Росія на нас напала і чому вони повинні бути там, де вони є. Якщо коротко, то так.

— Після того, як Азов уже став корпусом, наскільки вдається той досвід, який накопичений, ту систему, яка була накопичена не лише в організації бойової роботи, а і в організації хорунжої служби, поширити на корпус?

— Частина хорунжих бригади зараз у процесі створення хорунжої служби корпусу. Це наші побратими, але вони проходили службу у бригаді Азов. Після створення корпусу вони були переведені на корпус для організації цієї роботи. Вона ще триває.

Потрібно розуміти, що хорунжа служба в тому вигляді, в якому вона існує зараз, почала розвиватись в 2016—2017 роках. Уже майже 10 років вона розвивалась і дійшла до того рівня, на якому знаходиться зараз. Наші побратими почали цю роботу відносно недавно, тому в них ще йде процес організації і паралельно вже роботи.

Подібні заходи проводяться з іншими підрозділами, бригадами, полками корпусу. До цієї роботи також залучають і нас як хорунжих бригади Азов, власними силами роблять. Є чіткий план і чітка задача — розповсюдити цю роботу на всі підрозділи корпусу. Ця робота вже почалась, паралельно йде становлення системи, бо це, як ви розумієте, щось трошки нове для нас.

Але робота триває, заходи проводяться, зустрічі проводяться, особовий склад, який має бути долучений до виконання цих задач, готується, набирається. Тому все з часом буде налагоджено, повноцінна системна робота, як було раніше у бригаді, як є у бригаді зараз.