Дуже небезпечний сценарій, який може бути реалізований у США

Насправді, відмова від правового порядку на користь того, що здається політично безпечним на даний момент, — чи не найнебезпечніший крок, який можна зробити. Це те саме, що виступити за перехід від конституційного уряду до бунтівного режиму. Ба більше, це рівносильно участі в цьому переході без прийняття відповідальності за нього. Дозвольте мені спробувати пояснити це.

Радячи суду залишити Трампа у виборчому бюлетені, політичні коментатори ставлять свої власні побоювання з приводу невдоволення інших людей вище за Конституцію. Але саме для того, щоб упоратися зі страхом і невдоволенням, у нас і існує Конституція. Ставати публічним захисником своїх власних страхів і чужих образ — означає підтримувати бунтівний режим.

Захищати рішення, ухвалені під загрозою вил, — означає схвалювати зміну режиму

Мета положення Конституції про повстання (третій розділ Чотирнадцятої поправки) не в тому, щоб заохочувати повстання! Якщо ми публічно заявляємо, що Верховний суд повинен ігнорувати її, тому що ми боїмося повстань, ми робимо повстання ймовірнішими. Ми говоримо американцям, що для того, щоб підірвати конституційне правління, їм достатньо лише натякнути, що вони можуть вдатися до насильства.

Захищати рішення, ухвалені під загрозою вил, — означає схвалювати зміну режиму; ухвалювати рішення під загрозою вил — означає оголосити про зміну режиму.

Однак навіть у короткостроковій перспективі нерозумно вважати, що рішення, ухвалене під загрозою вил, дасть змогу уникнути невдоволення. Щоразу, коли Трамп балотувався в президенти, зокрема й цього разу, він давав зрозуміти, що не прийме результатів виборів у разі поразки. Якщо він братиме участь у виборах 2024 року і програє, деякі люди будуть цим незадоволені. Якщо він потрапить у виборчий бюлетень і переможе, будуть засмучені інші люди; і Трамп знайде причини, щоб засмутити своїх людей. Тож навіть якби Конституція була просто брошурою з управління гнівом, зволікання не дало б нічого.

І багато чого, що дуже важливо, було б утрачено: верховенство закону й авторитет Верховного суду. У тому разі, якщо Трамп переможе, сам факт його присутності у виборчому бюлетені вже дискредитує Верховний суд. Це робить адміністрацію Трампа (або будь-кого іншого за аналогічних обставин) набагато небезпечнішою. Порада боягуза — боятися американців і виносити рішення на основі страху — шкідлива не тільки для ідеї конституційного порядку, а й для інституцій, які роблять його можливим, і зокрема для Верховного суду.

Щоб зрозуміти це, потрібно згадати, як конституційні режими зазнавали поразки у XX і XXI століттях. Яким чином верховенство закону перетворюється на щось інше? Для початку просто визнається, що одна людина не підкоряється верховенству закону з якоїсь дивної причини — тому що вона обіймала якусь посаду, тому що в неї є агресивні прихильники; тому що вона харизматична; тому що ми боягузи. Щойно цей крок зроблено, щойно цю лазівку відкрито, людина, освячена як Лідер, отримала право змінити сам режим і передбачувано спробує це зробити.

Оскільки ця людина намагається змінити режим з позиції виконавчої влади, вона (знову ж таки, абсолютно передбачувано) спробує дискредитувати інші гілки влади, законодавчу і судову. Це включатиме їхнє висміювання.

За бажання можна послатися на знайомий приклад Німеччини 1930-х років, але в цьому немає жодної потреби: саме так відбувається авторитарний перехід у всьому світі. Виконавча влада (у нашій системі — президент) претендуватиме на широкі повноваження на основі наявних законів (Трамп уже сигналізував про це), а потім стверджуватиме, що його особисто не можуть стримати суди (як стверджували адвокати Трампа в іншій справі). Через деякий час творці та тлумачі законів здаватимуться неважливими, бо так воно і буде. Система стримувань і противаг перестає діяти, і конституційний порядок перетвориться на щось інше, як диктатуру, що ґрунтується на загрозі насильства.

Тепер на Верховний суд чекає випробування. Конституція говорить те, що він нам говорить, і Верховний суд Колорадо виніс своє рішення: Трамп не може фігурувати у виборчих бюлетенях штату. У своєму рішенні Верховний суд Колорадо спирався саме на ті аргументи, які, як стверджують консервативні судді Верховного суду, випливають із простої мови Конституції та намірів тих, хто писав її положення.

Через ясність формулювань і чітких зобов’язань суддів слідувати закону, відмова підтвердити рішення Колорадського суду буде сприйнята як неправова практично всіма.

Прихильники правління за допомогою «вил», яких можна знайти по всьому політичному спектру, киватимуть головою: так, судді Верховного Суду — такі самі люди, як і ми; не кращі й не гірші; просто люди з людськими вадами та страхами; урешті-решт, усе, що має значення в житті, — це комфорт. Така позиція, хоча й здається дружньою щодо Суду, позбавляє його суддів будь-якої гідності та відкидає основи верховенства закону.

Є багато американців як лівих, так і центристів, які не приймають цю боягузливу пораду, американців, які не погоджуються з текстуалізмом та інтенціоналізмом як способами тлумачення Конституції, але які згодні з тим, що це способи тлумачення Конституції. Якщо судді, які зробили демонстративне шоу з цих способів тлумачення, повністю відкинуть їх у такому очевидному випадку, ці люди, які сповідують ліві та центристські погляди, продовжать підтримувати верховенство закону. Але їм буде важко повірити, що Верховний суд чинить так само.

Є консерватори, які вірять у текстуалізм та інтенціоналізм; серед них є вчені-юристи, які навели найкращі та найяскравіші аргументи на користь застосування статті про заколот до Трампа. Якщо консервативні судді Верховного суду відкинуть їхні аргументи, такі консерватори опиняться в схожому становищі: вони й надалі підтримуватимуть верховенство закону, але їм буде важко повірити, що Верховний суд робить те саме.

Є й інші праві, які свідомо наводять погані аргументи, про які я говорив у попередніх постах; якщо Верховний суд схвалить ці погані аргументи, ці люди вважатимуть, що судді Верховного суду поділяють їхній власний цинізм. Крайні праві заколотники не дбають про верховенство закону, а скоріше вірять, що все в кінцевому рахунку зводиться до залякування. Для них ухвалення рішення за допомогою вил буде лише підтвердженням того, що розмахувати вилами — це правильно.

Іншими словами, якщо Верховний суд США не підтримає рішення Верховного суду Колорадо, не знайдеться хоч якоїсь групи американців, яка дійде висновку, що він підтримав закон. Виходячи з різних передумов і різних зобов’язань, майже всі дійдуть до загальноамериканського консенсусу: Верховний суд діяв із міркувань зручності і боягузтва. Люди, які бояться, і люди, які не бояться; люди, які погрожують, і ті, які не погрожують; люди різних правових і політичних переконань — усі зрозуміють такий вердикт як ухвалення рішення під загрозою вил.

І ось у чому заковика: вони все правильно зрозуміють.

При зміні режиму в бік авторитаризму виконавча влада починає висміювати суди. Тому коли суди виставляють себе на посміховисько, це робить ситуацію ще гіршою. Верховний суд, розглядаючи справу «Андерсон проти Ґрісволда», ризикує виставити себе на посміховисько. А висміювання може бути елементом загальної політичної трансформації.

Я навів цей сценарій не для того, щоб сказати, що він неминучий. Це не так. Суддям Верховного суду належить зробити вибір. І наші дії мають значення, незалежно від того, що роблять судді. Але наші дії визначені нашими поняттями.

Ми повинні усвідомлювати, яку політику ми проводимо, на догоду якому режиму. Якщо ми вважаємо, що Конституція зазнає наших страхів і невдоволення інших, ми діємо політично, до того ж у певному напрямі: ми сприяємо переходу до авторитаризму, за якого верховенство закону витісняють погрози насильства. Якщо ж ми говоримо, що цінність Конституції є вищою за страх і невдоволення, ми діємо політично, але в іншому напрямі: у бік підтримання верховенства права та його вдосконалення.

Переклад NV

Опубліковано з дозволу автора. Уперше надруковано на snyder.substack.com

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV