Ніщо в сьогоднішній Білорусі не вказує на те, що країна стоїть на порозі змін. Навпаки, білоруський диктатор Олександр Лукашенко, який керує країною з 1994 року, сьогодні має як ніколи впевнений вигляд і, схоже, не збирається поступатися своїми позиціями. І все ж європейським політикам варто вже зараз почати готуватися до Білорусі після Лукашенка, щоб на момент неминучого транзиту влади вони мали чіткий план дій.
Існує чимало чинників, здатних призвести до такої зміни влади: стан здоров’я Лукашенка, раптова криза всередині білоруської еліти чи нестабільність у Росії. Жоден із них не залежить від західних урядів, проте Європа принаймні може подбати про те, щоб опинитися в становищі, яке дасть змогу впливати на перебіг подій у міру їхнього розвитку.
Нещодавнє опитування, проведене незалежною білоруською дослідницькою групою The Center for New Ideas, показало: 60% білоруських і закордонних експертів вважають, що політичний транзит у Білорусі відбудеться до
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
2035 року. Хоча це зовсім не означає, що багато хто очікує на швидкі зміни, ця інформація все ж таки дає певний сигнал: питання про Білорусь «після Лукашенка» вже міцно увійшло до порядку денного багатьох добре поінформованих спостерігачів.
Чи вирішуватиметься майбутнє Білорусі в Мінську, чи в Москві?
Майже три чверті опитаних прогнозують контрольований перехід влади в Мінську — тобто її передачу «згори донизу», від Лукашенка до заздалегідь обраного ним наступника. Водночас чимало людей припускають і інший варіант: процес може вийти з-під контролю й набути непередбачуваного характеру.
Іншими словами, розраховувати на спокійний транзит також передчасно.
Російське вторгнення неминуче відіграватиме важливу роль у майбутній стратегії Європи щодо Білорусі. Важливо також, що війна Москви проти України суттєво змінила ставлення багатьох білорусів до Росії. Ця зміна сприйняття неминуче позначиться і на періоді після Лукашенка.
До початку повномасштабного вторгнення більшість білорусів сприймали відносини своєї країни з Росією насамперед крізь призму економічної та культурної інтеграції. Дві країни пов’язували дешеві енергоресурси, спільне радянське минуле, відкриті кордони та російська мова. Для багатьох це робило залежність Білорусі від Москви звичною і не викликало особливих запитань.
Після початку бойових дій у лютому 2022 року ця залежність набула зовсім іншого виміру. Російські війська використовували територію Білорусі для початку наступу на Україну, а російські ракети завдавали ударів по українських містах із білоруської території. Вторгнення засвідчило, що Білорусь фактично стала невід'ємною частиною російської військової інфраструктури, по суті відмовившись від значної частини власного суверенітету.
Це не означає, що білоруське суспільство раптово стало антиросійським чи прозахідним. Росія і надалі залишається важливим партнером і ключовим орієнтиром для значної частини білорусів. Однак вторгнення продемонструвало, якою ціною для Білорусі може обернутися інтеграція з Росією. Тепер очевидно, що тісні двосторонні зв’язки створюють цілком реальні ризики бути втягнутими в російські війни.
Дослідження, проведене британським аналітичним центром Chatham House у другій половині 2025 року, продемонструвало всю складність ставлення білоруського суспільства до Росії. Війна в Україні лише посилила наявні суперечності: багато білорусів водночас прагнуть зберегти тісні зв’язки з Росією і не допустити подальшої втрати суверенітету. Усе це можна звести до простого запитання: чи вирішуватиметься майбутнє Білорусі в Мінську, чи в Москві?
Для багатьох білорусів питання суверенітету залишається принципово важливим і в майбутньому може стати об'єднавчим чинником, здатним згуртувати країну. Європейським політикам варто зважати на це й розробляти ширшу стратегію щодо Білорусі, прагнучи зрозуміти ключові чинники, які визначатимуть устрій і розвиток білоруської держави в майбутньому.
Окрім продовження співпраці з білоруською демократичною опозицією, що перебуває у вигнанні, це означає необхідність розібратися в розстановці сил усередині державного апарату, а також вивчити питання, здатні вплинути на поведінку еліт під час і після відходу Лукашенка.
Росія майже напевно спробує взяти під жорсткий контроль процес передачі влади в Мінську, прагнучи зберегти або посилити свій уплив. Європа не в змозі завадити Кремлю втрутитися в цей процес, однак вона може заздалегідь підготувати власну стратегію. Така підготовка має передбачати кілька напрямів дій з урахуванням різних сценаріїв, зокрема переходу влади під контролем нинішнього білоруського режиму або за безпосереднього втручання Росії.
Ключовим елементом будь-якої стратегії має стати реальна економічна та політична альтернатива для Білорусі. Недостатньо просто пообіцяти підтримку в разі демократизації країни — європейська політика повинна чітко демонструвати, що саме ця підтримка означатиме на практиці.
Переконлива програма допомоги має включати інвестиції, інфраструктурні проєкти, освітні програми, підтримку державних інституцій, розширення можливостей для пересування та доступ до європейських ринків. Це допомогло б розвіяти побоювання як у білоруському суспільстві загалом, так і серед потенційних майбутніх представників еліти: суверенна Білорусь цілком може бути економічно життєздатною країною, не перетворюючись на російський протекторат.
Цілком можливо, що Лукашенко залишиться при владі ще на 10 років або навіть довше. Але Європі немає жодного зиску чекати, доки криза спадкоємності нарешті настане.
У 2020 році, коли вкрай суперечливі президентські вибори спричинили масові протести по всій країні та створили реальну загрозу падінню режиму Лукашенка, реакція Європи значною мірою виявилася імпровізованою і не змогла зрівнятися з набагато рішучішим втручанням Росії.
Кінець епохи Лукашенка може стати наступним реальним шансом на зміни в Білорусі. Однак вікно можливостей буде відчиненим недовго, і саме як таке завершення епохи Лукашенка аж ніяк не гарантує, що країна піде демократичним шляхом. Коли настане цей момент, Росія вже матиме готовий детальний план дій — як, найімовірніше, і нинішня білоруська еліта. Європейським політикам варто вже зараз подбати про те, щоб вони також були готові до цього моменту.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікація повної версії тексту заборонена.