Затишшя перед бурею? Як країни-банкрути стали бастіонами стійкості

Міністри фінансів і керівники центральних банків, які зібралися 9−15 жовтня в Марракеші на річні збори Міжнародного валютного фонду та Світового банку, обговорювали надзвичайне поєднання економічних і геополітичних лих: війна в Україні й на Близькому Сході, хвиля дефолтів у країнах із доходами низького і нижчого за середній рівня, спад у Китаї через проблеми на ринку нерухомості, різке підвищення довгострокових світових відсоткових ставок — і все це на тлі фрагментації та сповільнення зростання світової економіки.

Але що найбільше здивувало ветеранів-аналітиків, то це очікуване лихо, яке не трапилося (принаймні поки що): боргова криза в країнах, що розвиваються, з новою ринковою економікою. Всупереч значним проблемам через швидке підвищення відсоткових ставок і різке зміцнення долара США, у жодній з великих країн цієї категорії, включно з Мексикою, Бразилією, Індонезією, В'єтнамом, ПАР і навіть Туреччиною, не спостерігається гострих боргових проблем, якщо судити з даних МВФ і за відсотковими спредами.

Така ситуація спантеличила економістів. У який момент ці серійні банкрути перетворилися на бастіони економічної стійкості? Чи, можливо, це просто затишшя перед бурею?

Можна назвати кілька факторів, які пом’якшили проблему. По-перше, незважаючи на посилення монетарної політики в США, бюджетна політика в цій країні, як і раніше, вкрай м’яка. Очікується, що 2023 року дефіцит бюджету США становитиме $1,7 трлн, тоді як 2022 року він дорівнював приблизно $1,4 трлн. До 2033 року, якщо не враховувати невизначеності, пов’язані із запропонованою президентом Джо Байденом програмою прощення студентських боргів, дефіцит федерального бюджету наблизиться до $2 трлн.

Рівень невизначеності зараз вкрай високий

У Китаї дефіцит бюджету теж швидко збільшується, а співвідношення боргу до ВВП подвоїлося за минуле десятиліття: згідно з прогнозами МВФ, у 2027 році воно перевищить 100%. При цьому і Японія, і Китай продовжують проводити м’яку монетарну політику.

Проте варто визнати і роль дій влади самих країн, що розвиваються. Зокрема, вони вельми мудро проігнорували заклики приєднатися до нового «Буенос-айреського консенсусу» з приводу макроекономічної політики. Натомість вони вирішили проводити набагато більш розсудливу політику, яку пропонує МВФ протягом останніх 20 років: це добре продумана, поліпшена версія «Вашингтонського консенсусу».

Однією з помітних інновацій стало накопичення великих обсягів валютних резервів з метою захиститися від кризи ліквідності у світі, в якому панує долар. Наприклад, валютні резерви Індії наразі дорівнюють $600 млрд, у Бразилії вони коливаються близько $300 млрд, а ПАР накопичила $50 млрд. Ще один надважливий фактор: компанії та уряди в цій групі країн скористалися наднизькими відсотковими ставками, що панували до 2021 року, та подовжили строки погашення своїх боргів, що забезпечило їм необхідний час для адаптації до нової норми — підвищених відсоткових ставок.

Утім, головним чинником, що сприяв стійкості країн, що розвиваються, з новою ринковою економікою, став акцент на незалежності центральних банків. Колись ця концепція була мало кому відомою науковою ідеєю, але за останні 20 років вона перетворилася на загальносвітову норму. Цей підхід, який часто називають «таргетуванням інфляції», дав змогу центробанкам країн, що розвиваються, набути автономності, хоча вони регулярно звертають на валютні курси більше уваги, ніж вимагається згідно з будь-якими моделями інфляційного таргетування.

Завдяки зміцненню своєї незалежності багато центробанків у країнах, що розвиваються, почали підвищувати відсоткові ставки задовго до того, як це стали робити їхні колеги в розвинених країнах. Тим самим вони відразу опинилися «попереду кривої», а не серед тих, хто відстає. Крім того, монетарна влада ввела нові норми регулювання з метою зменшити валютні дисбаланси. Зокрема, вона зажадала від банків привести у відповідність свої активи і пасиви, номіновані в доларах, для того, щоб гарантувати, що в разі раптового зміцнення долара боргова стійкість не опиниться під загрозою. Компанії та банки повинні тепер виконувати набагато суворіші вимоги до звітності про свої міжнародні боргові позиції, що допомагає владі отримати чіткіші уявлення про потенційні ризики.

Крім того, країни, що розвиваються, не купилися на ідею, ніби борги — це безкоштовний ланч, хоча ця ідея глибоко проникла в дискусії про економічну політику в США, зокрема в науковому середовищі. Ідея, ніби постійне фінансування за рахунок дефіциту нічого не варте через вікову стагнацію, це не продукт тверезого аналізу, а прояв безплідних мрій.

В описаній тенденції є винятки. Наприклад, Аргентина і Венесуела не скористалися рекомендаціями МВФ, що стосуються макроекономічної політики. За це їх активно хвалили американські та європейські прогресисти, але результат виявився передбачувано катастрофічним. Аргентина, зі своїми млявими темпами економічного зростання, зараз намагається впоратися з нестримною інфляцією, що перевищує 100%. А Венесуела після 20 років корумпованого авторитарного правління пережила найсильніший у сучасній історії обвал ВВП у мирний час. Очевидно, що «Буенос-айреський консенсус» був мертвонародженою ідеєю.

Так, звісно, не у всіх країнах, які відкинули макроекономічний консерватизм, стався крах. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган стримував зростання відсоткових ставок, незважаючи на високі темпи інфляції, а керівників центробанку, які виступали за підвищення ставки, звільняв. Але хоча інфляція в країні наближається до 100% і багато хто пророкує неминучу фінансову кризу, темпи зростання економіки в Туреччині залишаються цілком впевненими. Це доводить, що з будь-якого правила бувають винятки, але малоймовірно, щоб подібні аномалії тривали нескінченно.

Чи збережуть країни, що розвиваються, свою стійкість, якщо, як багато хто підозрює, період високих світових відсоткових ставок продовжиться і в доступному для огляду майбутньому через зростання оборонних витрат, переходу до зеленої економіки, популізму, високого рівня боргів і деглобалізації? Напевно, ні. Рівень невизначеності зараз вкрай високий. І тим не менше поки що економічні показники цих країн не можна назвати інакше, як видатними.

NV володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена

Оригінал

Copyright: Project Syndicate 2023

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV